Пулатхан (іноді також називають Полатхан, Палатхан) — столова гора в північно-західних відрогах Чаткальского хребта — західній частині серединного Тянь-Шаню, розташована в Ташкентській області Республіки Узбекистан.
Географічна інформація Плато розташоване за 11 км на південний схід від вершини Великого Чимгану. З вершини Чимгана — це невеликий плоский майданчик неправильної трикутної форми, витягнутий з південного сходу на північний захід на відстань близько . Довжина південно-східного борту до . Північно-східний і південно-східний борти — круті обриви, що східчасто спускаються до річок Тереклі і Караарча. Південно-західний борт у своїй південно-східній частині стрімкий, крутий, а його північно-західна частина, більш полога і майже без обривів, спускається до русла річки Азалсай (ліва притока Тереклі). Всі річки, що оточують Пулатхан, входять до басейну річки Акбулак (лівої притоки Чаткала).
Площа плато становить приблизно , найбільша висота — . Найвище піднятий південно-східний борт (), північний борт нижчий () з максимальною позначкою у центральній частині, а на північному заході найвища відмітка . Південно-західний борт у своїй південно-східній частині має висоту до , поступово знижуючись до північного заходу до висоти . У цьому ж напрямку (з південного сходу на північний захід) поступово знижується вся поверхня плато. На плато розташовані два тріангуляційних знаки: в західній частині () і в східній, поблизу найвищої точки плато.
В східній частині Пулатхана є джерело. У весняний час посеред плато протікає струмок, який не має стоку. Вода зі струмка просочується крізь надра плато і витікає з його стін, утворюючи водоспади. Пулатхан рясніє печерами (найглибша — печера Зайдмана, глибиною Список пещер глубиной от 300 до 550 м) і карстовими лійками. На східному краю Пулатхана розташовується плато, площею , поєднане з основним плато вузьким перешийком завширшки . Поперек перешийка складено рукотворну кам'яну стінку метрової висоти. Це плато називають малим Пулатханом через схожість форми зі столовою горою. В скелі на малому Пулатхані розташована печера Айїм-Кавор, глибиною . З різних точок плато відкриваються краєвиди на вершини-тритисячники Великий Чимган, Мисливський (Аукашка), Кизинура; на перевали Тахта, Туманний, Сипучий, Чиланзарчоукі (Комсомолець), на урочище Майдантал, на долини річок Тереклі, Караарча, Акбулак, Азалсай.
Туристичні маршрути
Непідготовленим туристам, без спорядження, потрапити на плато можливо тільки по стежці з західного боку через так звані ворота Пулатхана. Найпопулярніші такі туристичні маршрути
долина р. Аксаката (Майдантал) — урочище Тешикташ у долині Аксакати, і далі по в'ючно-пішохідній стежці, яка виходить на північно-західний край плато Пулатхан. будинок відпочинку Кумишкан у Паркентському районі, далі по ґрунтовій дорозі через перевал у долину Аксакати (місцевість Тутамгали) — урочище Тешикташ у долині Аксакати, і далі по в'ючно-пішохідній стежці на Пулатхан. Бельдерсай, і потім по в'ючно-пішохідній стежці, що проходить через перевали Чет-Кумбель, Тахта, вершини Джар () і Карангур (), і далі — на Пулатхан. Бельдерсай — долина річки Нуреката — хребет Мірзабай і вихід на хребет Мінжилкі, далі по широкій стежці через вершину Карангур на плато. урочище Чимган — західний гребінь Великого Чимгана — «Бельдерсайська стіна» і потім по в'ючно-пішохідній стежці, що проходить через перевал Тахта, вершини Джар () і Карангур (), і далі — на Пулатхан.
Всі ці маршрути включають єдину трасу — від м. Карангур до самого плато, протяжністю близько , іншого шляху на плато не існує. Від гори Карангур до воріт плато весь шлях проходить на висоті , де повітря розріджене. Відстань від автомобільної дороги до плато по стежках становить понад , тому, з урахуванням високогір'я і рюкзаків, шлях на Пулатхан займає близько двох днів. Деякі туристи проходили цей шлях за один світловий день.
За наявності спорядження і навичок скелелазіння, можливе сходження на плато по «стінках», з боку річки КараарчаШлях з боку річки Акбулак простіший, але він проходить через прикордонну територію.
Клімат Клімат — високогірний. У липні денні температури не перевищують , у січні знижуються до . Сніговий покрив досягає потужності і зберігається на північному схилі до середини липня, а в деякі роки й цілорічно. Основна кількість атмосферних опадів випадає в осінньо-зимово-весняний час (жовтень-травень) і досягає 1500..1600 мм/рік.
Історична значимість Плато Полатхан є природною фортецею, з єдиним входом, придатним для переміщення військ. Плато міг охороняти невеликий гарнізон, з іншого боку, воно має велику площу — близько восьми квадратних кілометрів, на яких можна утримувати до 8 тисяч кіз, з розрахунку, що кормова база однієї кози — 10 арів, що дозволяло забезпечити харчуванням невеликого гарнізону і жителів, загальною кількістю до двохсот осіб протягом необмеженого часу. Це єдине місце в Середній Азії з подібними умовами. Протягом чотирьох тисяч років місцева еліта евакуювалася туди в разі війн та народних заворушень. Прохід на плато охороняли три фортеці, сліди яких збереглися, покликані не стільки затримати наступ ворожих військ, скільки в мирний час не допустити туди гультяїв, які могли вивідати обхідні шляхи і розповісти про них ворогові.
Геологічна будова Поверхня плато, прилегла до південно-західного борту, покрита кам'яним розсипом химерно вивітрених формЗа матеріалами Республіканської наукової конференції «Сучасні проблеми зв'язку геодинаміки, магматизму і оруднення» 18-19 вересня 2012 року. Інститут геології і геофізики ім. Х. Абдуллаєва. Ташкент.. Розмір уламків — від декількох сантиметрів до двох метрів і більше. Вони складені сірими і темно-сірими вапняками, рідше — доломітами. При розколюванні уламки видають різкий неприємний запах, схожий на запах сірководню. Темно-сіре (майже до чорного) забарвлення і різкий неприємний запах зумовлені значною домішкою похованої в них органічної речовини.
Вапняки (CaCO₃) і доломіти ([Ca, Mg]CO₃), що складають плато — це скам'янілі карбонатні мулисті осади мілководних заток морських водойм пізньодевонської й ранньокарбонової епох, що існували в західній частині Серединного Тянь-Шаню 370…345 млн років тому. Вони складають карбонатні товщі потужністю (товщиною) до 1200…1300 м.
Геологічна історія плато Плато — залишок стародавнього мезозой-палеогенового (еоценового) пенеплена, що виник на місці пізньогерцинських гір Західного Тянь-Шаню.«Теоретические предпосылки литолого-геохимических прогнозов осадочных месторождений». Издательство «Фан» Узбекской ССР. 1986 год. Поверхня плато почала формуватися 240…203 млн років тому (середній-пізній тріас) і з несуттєвими змінами збереглася до цього часу і продовжує формуватися й зараз. Таким чином, плато Пулатхан — унікальна пам'ятка природи, у вигляді масиву найдавніших гірських порід у районі — вапняків і доломітів верхнього девону-нижнього карбону. Цей блок піднятий по розломах над молодшими гірськими породами середнього-верхнього карбону. Він трохи змінився зовні, але зазнав значних змін і перетворень у глибоких горизонтах потужної карбонатної товщі пізнього девону-раннього карбону за минулі понад 300 мільйонів років історії її існування.
В пізньогерцинську орогенію в пізньому карбоні-пермі-ранньому тріасі (325…240 млн років тому) в цій частині Західного Тянь-Шаню проявилася активна вулканічна діяльність. Вона завершилася створенням герценід — гірських складчастих споруд, що простягаються широкою дугою від Західного Тянь-Шаню через Кизилкум, Приаралля, Аральське море, північне Приаралля і об'єдналися з герценідами Уралу.
Від середнього тріасу (240 млн років тому) починається інтенсивне руйнування герцинід Західного Тянь-Шаню, відбувається їх пенепленізація і перетворення на велику Туранську низовину, на якій панував теплий вологий клімат з чергуванням вологих і посушливих періодів протягом року. Подібний клімат нині спостерігається в саванах Африки і Деканському плоскогір'ї в Індії. Цей період охоплює середній-пізній тріас (240…203 млн років). Такий клімат сприяв інтенсивному розвитку процесів вивітрювання з утворенням білястої, сірувато-білої аллітної (бокситоносної) кори вивітрювання. На плато Пулатхан вона розвивалася на вапняках і доломітах, що складають плато. Процесам вивітрювання крім клімату сприяло збагачення вапняків і доломітів захороненою органічною речовиною, яка посилювала процеси вивітрювання і сприяла розвитку карстоутворення. Потужність аллітної кори вивітрювання на плато досягає 15 метрів, і вона збереглася у вигляді окремих фрагментів. Вона покрита незначним плащем лесу, на якому розвинувся сучасний ґрунтовий покрив.
В юрський період (203…135 млн років тому) теплий вологий клімат без чергування вологих і посушливих часів року привів до згасання процесів бокситоутворення, але карстоутворення зберігається, і навіть аридизація в пізньоюрську епоху і семіаридний (напівсухий) клімат крейдового періоду (135…65 млн років тому) не зупинили цього процесу, так само як і подальшої пенепленізації західної частини стародавнього складчастого і пізньогерцинського Тянь-Шаню.
Підняття рівня Світового океану, що почалося в середньоюрську епоху (170 млн років тому) зумовило поступове наближення морського басейну стародавнього океану Тетіс з південного заходу і заходу Середньої Азії до пенепленізованого Західного Тянь-Шаню. Пізньокрейдова трансгресія моря досягає Приташкентського району та лівобережжя р. Аксаката в пізньому туроні (92…88 млн років тому).
При подальшому розширенні трансгресії в палеогеновому періоді в еоценову епоху (53…37 млн років тому) теплий мілководний морський басейн (глибиною до 12…15 м) досягає верхів'їв річок Аксакати та її східної правої притоки — Нурекати. Берегова лінія эоценового моря, мабуть, проходила десь в 6…10 км на захід від плато Пулатхан.
В кінці пізнього еоцену — на початку раннього олігоцену (37…33,7 млн років тому) морський басейн назавжди покидає постгерцинській мезозой-палеогеновий (еоценовий) Західно-Тянь-Шанський пенеплен. Ця грандіозна подія є поворотним пунктом у всій історії східної частини Середньої Азії. Вона обумовлена підсуванням Індійської континентальної плити під південний край Євразійського континенту в районі Паміру і викликала переродження східної частини Західно-Тянь-Шанського постгерцинського мезозой-еоценового пенеплену — східної частини молодої постгерцинської Туранської платформи в молодий тваринний глибовий Західний Тянь-Шань. Трансляція напружень в земній корі від Паміру поступово передавалася на північ і північний захід, охоплюючи все нові і нові райони пенеплена на Туранської платформі. Тобто відбувалося поступове переродження пенепленізірованних в мезозой-еоценових час (240 … 33,7 млн років тому) складчастих герцинид в молодої середньо-позднеолігоцен-антропогенний (33,7 млн років тому — по теперішній час) неотектонічних Західний Тянь-Шань, але вже НЕ складчастий, а тваринний глибовий, так як гори створювалися підйомом брил стратісфери Землі різних розмірів, і вершини хребтів молодого тваринний глибового Західного Тянь-Шаню часто несуть збереглися в тій чи іншій мірі залишки стародавнього мезозой-еоценового пенеплена. Вони частково зазнали руйнування молодшими процесами ерозії і денудації, і іншими сучасними поверхневими процесами.
При формуванні молодого неотектонічного вже альпійського Західного Тянь-Шаню підняття брил стратисфери найчастіше відбувалося по омолоджених давніх розломах герцинського і давнішого закладення і значно рідше — по новозакладених розломах. Амплітуда молодих вертикальних рухів (занурення і опускання) на неотектонічному етапі (середній-пізній олігоцен — донині) досягає 10…12 км (якщо порівняти глибини опущених міжгірських западин і висоти високо піднятих навколишніх хребтів, наприклад, Ферганської долини і її гірського обрамлення).