Битва за Вейхайвей або Оборона Вейхайвей — битва завершального етапу японо-китайської війни 1894—1895 років. Бойові дії відбувалися з 30 січня до 12 лютого 1895 року між частинами китайського гарнізону, адмірала Дін Жучана і японською 3-ю польовою армією генерала Оями Івао та Об'єднаним флотом віце-адмірала Іто Сукеюкі.
Сили сторін Після падіння в листопаді 1894 року Люйшуня Вейхавей залишався останньою укріпленої базою Бейянської ескадри. Китайський броненосний флот після битви біля гирла Ялу був сильно ослаблений і не виходив в море, однак все ще був серйозною військовою силою. Під командуванням адмірала Дін Жучана у Вейхайвеї знаходилося два застарілих броненосця 2-го класу, два броненосних крейсера 3-го класу, три бронепалубних крейсера 3-го класу, два навчальних корабля (дерев'яні кліпера), шість малих канонерок і 12 справних міноносців. Підходи до гавані захищали 15 фортів берегової оборони, які утворювали три укріплених райони — на материку біля східного входу в бухту, біля західної протоки і на островах Люгундао і Жидао. Обидві протоки також були перегороджені підводними мінними і надводними боновими загородженнями. Сухопутні укріплення обмежувалися середньовічною стіною навколо міста Вейхайвей. Гарнізон складався з 9 тисяч погано навчених солдатів.
Не наважуючись атакувати Бейянську ескадру з моря в захищеній базі, японське командування вирішило відправити до Вейхайвею експедиційний корпус, щоб оволодіти портом з суші і захопити китайські кораблі, що стояли в гавані. У Японії була сформована 3-тя армія із 2 дивізій, яка відпливла 10 січня 1895 року на транспортах з Хіросіми в Далянь. Там в її склад була включена ще одна бригада розформованої 2-ї армії. Загальна чисельність японських військ склала 28 тис. осіб, у тому числі 10 тис. беззбройних переносників. Командування прийняв генерал Ояма Івао, який раніше керував взяттям Люйшунь. На морі діяв Об'єднаний японський флот віце-адмірала Іто Сукеюкі з 22 бойових кораблів: сім бронепалубних крейсерів 2-го класу, броненосний крейсер 3-го класу, три застарілих броненосних кораблі, два авізо, п'ять корветів, чотири канонерки і 16 міноносців.
Висадка японських військ 19 січня 1895 року транспорти з першим ешелоном військ 3-й японської армії вийшли з Даляньваню, щоб перетнути Бохайську протоку. Транспортні кораблі супроводжували головні сили адмірала Іто. Перехід проходив у важких умовах — за сильних хвиль і 20-градусного морозу палуби і надбудови кораблів покривалися крижаною кіркою. У той же день для відволікання уваги від основного місця висадки «Летючий» загін контр-адмірала (4 бронепалубних крейсера 2-го класу) обстріляв китайські укріплення в Денчжоу, що на північний захід від Вейхайвей. Після того як артилерія крейсерів змусила замовкнути берегові батареї, в Денчжоу був висаджений 2-тисячний загін, який перерізав прибережний шлях Вейхайвей—Пекін. Тепер зв'язок морської фортеці з іншим Китаєм могла підтримуватися тільки через важкодоступні гірські шляхи.
Основна висадка була запланована у бухті Жунчен в 80 милях на схід від Вейхайвею. У ніч на 20 січня під густий снігопад авангардні частини японської армії стали висаджуватися на берег. Японцям чинив опір загін із 500 китайських солдатів. Вони змусили повернути назад перші японські шлюпки, але потім самі відступили під вогнем гармат авізо «Яеяма», встигнувши повідомити по телеграфу про висадку. Надалі вона йшла безперешкодно і швидко — з шлюпок і привезених кораблями на буксирі китайських джонок, а пізніше за допомогою плавучої платформи від берега до місця, досить глибокого для підходящих транспортних судів. До 25 січня вся 3-тя армія була зосереджена на зайнятому плацдармі і почала просування двома колонами до Вейхайвею. У японців не було важкої облогової артилерії, так як гірська місцевість з Жунчен ускладнювала її пересування.
Японський флот, за винятком 3-го допоміжного загону (8 корветів і канонерок), виділеного для безпосередньої підтримки сухопутних військ, перейшов на стоянку до острова Цзімін між Вейхайвей і мисом Шаньдун, щоб блокувати Бейянську ескадру. Японські патрульні судна взяли під спостереження обидва виходи з бухти. 25 січня адмірал Іто звернувся до адмірала Діну з листом, доставленим у Вейхайвей на англійському судні. Японський командувач, посилаючись на довоєнну дружбу з Діном, пропонував тому здатися. Іто переконував Діна, що цей вчинок послужить на користь майбутнього його країни, тому що чим швидше закінчиться війна, тим швидше відкриється Китаю нова прогресивна ера. Китайський адмірал залишив лист без відповіді.
Штурм східних фортів
Рано вранці 30 січня діюча на приморському напрямку північна японська колона під командуванням генерала (загинув в бою), збивши фланговим ударом китайські заслони, атакувала за підтримки гірських гармат п'ять берегових фортів, які прикривали східних вхід в бухту Вейхайвею. Гарнізони фортів скерували свої гармати в бік суші, їх також підтримали прибережні китайські кораблі, але вогонь важких гармат не зміг зупинити стрімке просування японців. Побоюючись обходу і оточення, гарнізони двох самих західних фортів в паніці бігли зі своїх укріплень, одразу ж зайнятих японцями. Жорстокий бій розгорівся за східний китайський форт. З моря по ньому вівся вогонь з японських канонерок, а також корвет «Кацурагі», крейсера «Наніва» і «Акіцусіма». Напівзруйнований форт був узятий штурмом.
Після взяття фортів японці відкрили вогонь із захоплених гармат по двом середнім фортам, які залишалися у китайців, спричинивши там пожежі та обвали. Гарнізони підірвали форти і відступили до берега, сподіваючись на допомогу з кораблів Бейянської ескадри. Адмірал Дін дійсно висадив загін моряків, щоб прикрити евакуацію. Однак сильний обстріл з берега змусив кораблі відійти від входу в бухту. Китайські солдати і моряки були притиснуті до моря і вбиті. Врятувалося лише кілька людей, які добралися уплав до своїх кораблів.
В цей же час друга японська колона відкинула 2-тисячний китайський загін, що прикривав південні підступи до Вейхайвею. Японці вийшли до дороги вздовж берега бухти, якою спішно відступали китайські солдати, першими покинувши форти. Японці спробували перепинити їм шлях, але потрапили під вогонь кораблів Бейянської ескадри. Також у бій вступили і гармати форту на острові Жидао, прикриваючи відхід китайських військ. Японці не наважилися наблизитися до берега, і залишки гарнізонів східних фортів зуміли відступити до Вейхайвею. У ранковому бою японці втратили 134 людини убитими і пораненими. Втрати китайських військ були на порядок більшими, ще більших втрат вдалося уникнути лише завдяки підтримці флоту.
Перші атаки японського флоту 30 січня о 2 годині дня адмірал Іто з 12 крейсерами головної ескадри і «Летючого» загону з'явився у полі зору Вейхайвею і проплив кільватерною колоною повз острів Люгундао, обстрілявши його форти з дальньої дистанції. Крейсери не стали наближатися до китайського флоту, який вишикувався в бухті за бонові загородження. Японський адмірал посилався на небезпеку мін, але, насправді, на той час японці вже виявили на одному із захоплених фортів пост управління мінним загородженням і негайно знешкодили його.
Першим в бій з Бейянським флотом вступив загін японських канонерок, які, опинившись під вогнем китайських кораблів, швидко повернули назад. Під вечір до бухти був посланий японський загін із застарілих броненосних кораблів: малого тюремного броненосця «Фусо», напівброненосних батарейних корветів «Конго» і «Хіей», а також авізо «Такао» (за ін. інформацією — малого броненосного крейсера «Чіода»). Японські кораблі здійснювали складні маневри біля східного входу в бухту, намагаючись обійти передбачувані міни, а потім повернули назад, не вступаючи в бій. Причиною відступу було названо західне сонце, яке сліпило японців і надавало значну перевагу їхньому противнику.
Вночі розпочалася третя спроба японських військово-морських сил проникнути в бухту. На цей раз в протоку були спрямовані міноносці. Їхня атака також закінчилася безрезультатно. На захоплених японцями фортах міноносці в темряві прийняли за китайські і відкрили по них вогонь. Міноносці не постраждали, але змушені були повернути назад.
Китайський флот в оточенні
Наступного дня, 31 січня в морі почався сильний шторм, і японський флот вимушено заховався в захищеній від негоди бухті Жунчен. Через морози, хуртовини та рясні снігопади японці призупинили і наступ на суші. Адмірал Дін скористався перепочинком для організації оборони морської фортеці. Він припускав, що місто Вейхайвей буде незабаром здано своїм слабким гарнізоном, але вважав, що флот може самостійно оборонятися, поки не підійде допомога, базуючись на острові Люгундао.
На Люгундао перебувала головна штаб-квартира флоту, військово-морське училище, вугільний склад і п'ять фортів з 17 крупнокаліберними гарматами. На розташовані навпроти острова батареї фортів біля західної протоки вирушив загін моряків, які за наказом Діна вивели їх з ладу. Якби противник захопив ці батареї неушкодженими, їх великокаліберні гармати могли б обстрілювати через вузьку західну протоку о. Люгундао і якірну стоянку ескадри. Були відведені або знищені всі дрібні судна в бухті, щоб не допустити японського десанту на острів.
Пізніше Діна звинувачували у тому, що він не спробував відвести свій флот з Вейхайвею в один з південних портів Китаю. Навіть якби Бейянській ескадрі не вдалося уникнути бою, два добре захищених китайських броненосця, як показав бій у Ялу, виявилися б «не по зубах» японським крейсерам. Однак бій у відкритому морі прирікав на загибель малі китайські кораблі. Велике значення відігравали й обставини морального плану — адмірала Діна вже засуджували за відмову допомогти Люйшуню, якщо б ще одна фортеця була б залишена флотом без бою, це було б остаточним доказом його боягузтва. Крім того, на Люгундао втекло кілька тисяч жителів Вейхайвею, які боялися, що японці влаштують у взятому місті таку ж різанину, як раніше в Люйшуні. Піти з Вейхайвею означало приректи на загибель кількох тисяч цивільних осіб, в тому числі жінок і дітей.
З припиненням хуртовин, японці поновили наступ. Як і припускав Дін, 1 лютого китайські війська покинули місто Вейхайвей і через гори пішли в сторону Чіфу. Битися разом з Діном залишилося лише півтори тисячі солдатів, які перебували в фортах Люгундао і Жидао. Ними командував генерал Дай Цзунцянь (також — «генерал Чан» або Шанг Ванс). Спустошене місто на наступний день було захоплене без бою японськими військами, які оволоділи і зруйнованими Діном береговими фортами біля західного протоки в бухту. Базований на Люгундао китайський флот виявився блокованим і з моря, і з материка.
Вранці 2 лютого біля Вейхайвею знову з'явилася японська ескадра. Море було спокійним, сяяло яскраве сонце, але стояв сильний холод. Збудовані в кільватерну колону білосніжні японські кораблі на повному ходу пройшли повз Люгундао, ведучи по острову вогонь з дистанції трохи більше 2 км. Берегові батареї відкрили у відповідь вогонь, але не змогли влучити по японцям, що швидко віддалялися. Японський флот щодня влаштовував подібні вогневі нальоти на Люгундао. Вони не завдавали серйозного збитку добре укріпленим батареям і захованим за островом китайським кораблям, які, в свою чергу, маневрували по бухті, обстрілюючи японські війська на материку. Проте, постійні обстріли чинили сильний психологічний вплив на китайський гарнізон і біженців.
Атаки японських міноносців Набагато успішніше, ніж великі японські кораблі, діяли міноносці. Хоча китайські міни були виведені з ладу, східний вхід в бухту перекривав простягнутий на 3 км бон зі сталевих швартових, які підтримували колодяні заякоренні плоти. У бонових загородженнях було кілька проходів, які охороняли китайські дозорні судна. Південна ділянку бона була уже зруйнована японцями, але цей прохід біля берега був небезпечним через велику кількість підводних скель.