Бджола́ (Бджола // Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.: У 2 т. / Укл.: Д. Г. Гринчишин та інш. — Т. 1: А — М. — Київ: «Наукова думка», 1977. — С. 133—134.; Anthophila, або Apiformes) — секція в родині Apoidea літаючих комах ряду перетинчастокрилих (частина цієї надродини належить до суспільних комах), споріднена з осами і мурашками. Існує близько 20 тисяч видів бджіл. Їх можна виявити на всіх континентах, окрім Антарктиди. Бджоли пристосувалися харчуватися нектаром і пилком, використовуючи нектар головним чином як джерело енергії, а пилок для отримання білків та інших живильних речовин.
Опис
Бджоли мають довгий хоботок, яким вони користуються для висмоктування нектару рослин. У них також є вусики (або сяжки), кожен з яких складається з 13 сегментів у самців і 12 сегментів у самок. Усі бджоли мають дві пари крил, задня пара за розміром менша від передньої; тільки у декількох видів у однієї касти крила дуже короткі, що робить політ бджоли важкою або неможливою справою. На задньому кінці тіла самиці і робочі особини більшості видів бджіл мають жало.Нажаль трапляється таке, що бджоли втрачаюь разом з жалом деякі органи і гинуть.
Багато видів бджіл маловивчені. Розмір бджіл коливається від 2,1 мм у карликової бджоли (Trigona minima) до 39 мм у виду Megachile pluto, що мешкає в Індонезії.
Бджолині «танці»
Засобом спілкування суспільних бджіл є, так звані, «танці». Повертаючись після розвідки у вулик, бджола виконує певні умовні рухи — «танцює». За цими рухами інші бджоли дізнаються про те, в якому напрямку і на якій приблизно відстані від вулика знаходиться медоносне місце. Ця мова «танців» відзначається високою досконалістю та умовністю.
Продукти бджільництва
Бджоли виготовляють багато продуктів, серед них такі:
мед прополіс віск маточне молочко бджолина отрута пилок перга забрус підмор
Запилення
Бджоли відіграють важливу роль у запиленні квіткових рослин як найчисельніша група запилювачів у екосистемах, пов'язаних з квітами. Залежно від поточної потреби, бджоли можуть концентруватися як на зборі нектару, так і на зборі пилку. В обох випадках бджоли сприяють запиленню рослин, але при зборі пилку цей процес проходить набагато ефективніше.
Тіло більшості бджіл покрите численними електростатичними гіллястими ворсинками, що сприяють прилипанню та перенесенню пилку. Періодично вони зчищають з себе пилок, збираючи його щіточками (щетиноподібними волосками, у більшості видів розташованими на лапках, а у деяких на черевці) і потім переносять її в спеціальні кошики для пилку (corbicula), розташовані між задніми лапками. Багато видів бджіл схильні збирати пилок тільки з певних видів, інші в цьому питанні не такі категоричні та користуються великою різноманітністю квітучих рослин. Невелика кількість рослин замість пилку виробляє живильну квіткову олію, на зборі якої спеціалізуються тільки певні види бджіл. Невелика підгрупа нежалячих бджіл (Meliponini) пристосувалася на поїданні падалі (екскременти попелиці) — це єдині бджоли, що не харчуються продуктами рослин. Пилок і нектар змішуються разом, утворюючи в'язку живильну масу, яка складається в невеликі осередки — стільник. Поверх маси відкладаються яйця майбутніх бджіл, після чого осередок герметично закривається так, що згодом дорослі бджоли та їхні личинки не контактують разом.
Бджоли як запилювачі украй важливі в сільському господарстві, і це призводить до того, що фермери в багатьох країнах домовляються з бджолярами про взаємовигідне розведення бджіл поблизу сільськогосподарських угідь. Монокультура (тобто тривале і безперервне вирощування рослин одного виду на одній і тій самій ділянці) і скорочення чисельності обпилюваних рослин призводить до сезонної міграції бджолярів на території, де в потрібний час потрібно запилити певні рослини. Бджоли також відіграють дуже важливу, хоч і не до кінця вивчену, роль у прогодуванні птахів та інших представників дикої природи. Багато диких бджіл живуть далеко від сільськогосподарських угідь й іноді стають жертвами спеціальних програм з винищення комарів, непарного шовкопряда (Lymantria dispar) та інших комах-шкідників.
Сідаючи на квітку, бджола може стати жертвою тих, що ховаються: тріатомових клопів (Triatominae) або павуків-бокоходів (Thomisidae). На льоту її можуть зловити птахи. Інсектициди (препарати, що використовуються для знищення шкідливих комах) можуть знищити велику кількість бджіл — як безпосередньо, так і забруднюючи квітки рослин. Бджолина матка у весняний період відкладає до 2 000 яєць на день, а в період медового збору від 1 000 до 1 500 яєць на день, тільки відновлюючи чисельність родини замість загиблих особин.
Приріст чисельності бджіл залежить як від ефективності самих бджіл, так і від їхньої чисельності. Наприклад, ефективність диких джмелів зростає приблизно в 10 разів поблизу рослин родини гарбузових (Cucurbitaceae), а сукупна ефективність колонії медоносних бджіл підвищується зважаючи на велику популяцію. З іншого боку, під час раннього весняного цвітіння садових рослин популяція маток у джмелів обмежена декількома особинами, тому вони не грають істотної ролі в запиленні ранніх фруктів.
Харчування бджіл
Бджоли збирають з рослин нектар та пилок, які перетворюють на корм — мед та пергу. Їжа бджіл має всі життєво необхідні корисні речовини: білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини, вітаміни. Також, бджоли приносять у вулик воду.
Нектар — вуглеводний корм, який складається з цукрів (сахарози, глюкози, фруктози), невеликої кількості води та мінеральних солей. В залежності від ботанічного складу рослин та метеорологічних умов, вміст води, сахарози, глюкози та фруктози може змінюватись. + Хімічний склад нектару Склад % Вода 50—70 Сахароза, глюкоза, фруктоза 5—70 Мінеральні речовини, органічні кислоти, ефірні олії, дріжджі та ін. сліди Бджоли збирають нектар більш активніше, коли і ньому міститься близько 50 % цукрів, коли цукру менше 4,2 % бджоли його не збирають. Високий відсоток цукрів у нектарі ускладнює його збір. Додаючи в нектар ферменти сальних залоз і видаляючи з нього воду, бджоли перероблюють його в мед. У вуликах з нормальною вентиляцією випарювання води здійснюється протягом 5 днів. На видалення 450 г води йде 100 г цукру.
В результаті переробки бджолами нектару та паді виробляється мед — суміш плодового та виноградного цукру. Мед містить 17-21 % води, органічні кислоти, азотні та мінеральні речовини, вітаміни. Одній бджолиній сім'ї для підтримки життєдіяльності на рік потрібно 70-90 кг меду, з котрих в зимовий період використовується 10-12 кг.
Квітковий пилок — білково-вітаміний корм, необхідний бджолам для вигодовування личинок. Під час збору пилку, бджоли додають до нього деяку кількість слини та нектару, формуючи з нього згустки, котрі прикріплюють до задніх ніжок в спеціальних поглибленнях. Маса згустку складає 8-22 мг. На формування одного такого згустку бджола витрачає від 3 до 20 хвилин.
Бджоли перетворюють квітковий пилок на пергу, котру складають у стільники і консервують, додаючи нектар та слину. В добре складеному пилку відбувається молочнокисле бродіння, що запобігає псуванню перги.
Одна бджола потребує близько 0,1 г перги на розвиток. У весняно-літній період на розвиток сильної сім'ї йде 6-8 кг перги. Протягом року сім'я використовує 16-18 кг перги. Кількість перги у вулику визначають за допомогою розрахунку зайнятих нею чарунок. В одній чарунці міститься близько 0,3-0,5 г перги. Квітковий пилок, зібраний з різних рослин, містить не однакову кількість поживних речовин. + Хімічний склад пилку, % Медові рослини Вода Білок Жир Вуглеводи Зола Ліщина 4,9 20 4,9 19,9 3,8 Сосна 7,7 13,1 1,2 2,1 Вільха 26,4 3,0 Волоський горіх 7,2 23,2 2,3 3,8 Граб 7,9 28,4 0,5 2,9 Береза 5,0 21,9 2,7 2,8 Кукурудза 3,8 1,4 30,3 3,1 Гірчиця 13,2 21,7 8,6 25,8 2,5 Груша 9,8 28,6 3,1 28,3 2,6 Кульбаба 10,9 11,1 14,4 34,9 0,9 Конюшина біла 11,5 23,7 3,4 26,9 2,7 У вулику перга різних рослин змішується, тому в середньому вона складається з близько 20 % білка.
Вода потрібна бджолам для розрідження меду при приготуванні корму для личинок та для врегулювання температури і вологості повітря у вулику. Коли у вулику є нектар, зазвичай бджоли не потребують води. У весняний період необхідність води зростає, тому що зростає кількість розплоду. В середньому, весною сім'я використовує 100—200 г води, а у спекотну погоду — більше 400 г.
Еволюційні дані
Бджоли, як і мурахи, по суті є спеціалізованою формою оси. Хоча вік найбільш ранніх скам'янілих знахідок оцінюється тільки в 40 млн років, дослідження генетики бджіл і частково скам'янілостей указує, що вони з'явилися набагато раніше, разом з появою квіткових рослин 140 млн років тому. Предки сучасних бджіл відносилися до родини піщаних ос (Crabronidae) і були хижими комахами. Їх жертвами ставали інші комахи, які самі відвідували квітки і тому частково покривалися пилком. Таким чином, в результаті еволюції бджоли перейшли від хижого способу життя до живлення пилком рослин. Така сама еволюція відбулася з (Masarinae), підродиною родини складчатокрилих.
Найдавніші запилювані рослини запилювалися іншими комахами, наприклад жуками (зокрема магнолія), тобто перед появою бджіл синдром квіткового запилення в природі був добре відомий. Новим стало те, що бджоли стали спеціалізуватися на запиленні, у них відбулися поведінкові і фізичні зміни, що безумовно збільшило запилюваність рослин, і вони стали набагато ефективнішими запилювачами, ніж жуки, мухи, метелики, та інші комахи. Вважають, що поява таких квіткових фахівців привела до адаптивної радіації (адаптації до систематичних нерізких однонаправлених змін умов навколишнього середовища) як квіткових рослин, так і самих бджіл.
Організація та поділ за функціями і способом життя
Бджоли — високоорганізовані комахи. Частково бджоли спільно здійснюють пошук їжі, води, житла (при необхідності), спільно захищаються від ворогів. У вулику бджоли спільно будують стільники, доглядають за потомством, маткою. Кожна бджола виконує свою роботу, яка змінюється з віком бджоли. Молоді робочі бджоли годують молодняк, оскільки у них добре розвинене маточне молочко. Старші бджоли займаються спорудою житла — у них посилено працюють воскові залози. Бджоли середнього віку виконують роль санітарів, немолоді бджоли — вентиляторщиків. Лише старі бджоли займаються тим, що носять мед. У літню пору бджола живе всього місяць.
Бджоли можуть жити як незалежно одна від одної, тобто вести відокремлений спосіб життя; так і існувати в різноманітних колективних утвореннях. Найбільш просунутими в цьому відношенні є евсоціальні (суспільні) колонії, рої, в яких живуть медоносні бджоли, джмелі і нежалячі бджоли. Вважається, що суспільний характер бджіл еволюціонував багато разів і незалежно у різних груп.
У деяких видів самки однієї групи є між собою сестрами; і, якщо у групи бджіл є певний розподіл праці, то така група називається напівсуспільною. Якщо на додаток до розподілу праці група складається з матері та її потомства-самок (дочок), то така група називається суспільною. У такій структурі бджолу-матір називають маткою (або царицею), а її дочок — робочими бджолами. Якщо розділення обмежується лише поведінкою бджіл, то така організація називається примітивно-суспільною групою (як у підродини полістинів, Polistinae); якщо між кастами існує морфологічна відмінність (різна будова), то така організація називається високо-суспільною групою.