Адо́ Улуро (справжні прізвище, ім'я та по батькові — Гаврило Миколайович Курилов; 30 квітня 1938, Андрюшкіно — 27 листопада 2024https://ulus.media/2024/11/27/ushel-iz-zhizni-vydayushhijsya-yukagirskij-uchenyj-lingvist-i-pisatel-gavril-kurilov-uluro-ado/) — юкагирський письменник, фольклорист і мовознавець, кандидат філологічних наук з 1969 року; член Спілки письменників Росії з 1975 року.
Біографія Народився 30 квітня 1938 року в селі Андрюшкіному Нижньоколимського улусу Якутської АРСР СРСР (тепер Республіка Саха, РФ). 1958 року закінчив Якутське педагогічне училище, у 1962 році — Ленінградський педагогічний інститут.
Протягом 1968–1991 років працював науковим співробітником, завідувачем сектору Інституту історії, мови та літератури Якутської філії Сибірського відділення АН СРСР; з 1991 року — завідувач сектору юкагирської мови, літератури та фольклору Інституту проблем нечислених народів Північі Сибірського відділення Російської академії наук у Якутську. Одночасно був доцентом кафедри філології Якутського університету.
Творчість Псевдонім Адо Улуро означає «Син Улуро» (Улуро — озеро на півночі Якутії, на берегах якого живе переважна більшість юкагирів).
Створив юкагирську писемність, видав: перший юкагирський «Букварь» (1987); «Юкагирско-русский словарь» (1990); «Русско-юкагирский разговорник» (1992). Зібрав матеріали з мови, фольклору та етнографії юкагирів. Опублікував збірку «Перекази та легенди» (1992), низку наукових праць.
Автор кількох поетичних і прозаїчних книг, які виходили юкагирською мовою або в російському і якутському перекладах: «Юкагирські вогнища» (1965); «Пісня дзвінких копит» (1970); «Поки дрімають олені» (1973); «Розтоплені сніги» (1975); «Таловина» (1977); «Гуготіння Полярного сяйва» (1984). Писав також для дітей: збірка «Оповідання Юко» (1973); п'єси «Мій друг Чага» (1985), «Мила Лабунмедену» (1988) та інші. Переклав твори Степана Руданського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Лесі Українки («Коли втомлюся я життям щоденним»), Володимира Сосюри («Любіть Україну!», «Юнакові»), вступ до балади «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий») та вірш «Думка» («Тече вода в синє море»), «Заповіт» Тараса Шевченка.
Примітки
Література Хоменко Б. В. Адо Улуро //