Граф Фелікс Ніоклаус Александер Георг фон Люкнер (; 9 червня 1881, Дрезден, Німецька імперія — 13 квітня 1966, Мальме, Швеція) — німецький дворянин, офіцер військово-морського флоту, письменник і відомий мореплавець. Під час Першої світової війни успішно командував вітрильним комерційним рейдером Seeadler, що діяв на торгових комунікаціях противника. За успіхи заслужив прізвисько «Морський диявол» (), тоді як команду його корабля охрестили «піратами імператора» ().
Вміння вести війну без будь-яких втрат зробило його легендою по обидва боки конфлікту. Біографія Перша подорож У тринадцять років втік з дому, маючи намір потрапити на шоу Буффало Білла «Дикий Захід». Назвавшись вигаданим ім'ям, Люкнер завербувався за їжу та дах над головою юнгою на російський вітрильник, який здійснював рейси між Гамбургом і Австралією. У тому плаванні його кар'єра могла обірватися, не розпочавшись: Люкнер випав за борт і міг потонути, оскільки капітан не хотів ризикувати життями інших членів команди. Люкнера врятувало втручання старшого помічника, який почав суперечку з капітаном (той погрожував старпому гарпуном) і зумів за допомогою добровольців спустити шлюпку. На той час над Люкнером вже кружляли альбатроси, і один з них схопив дзьобом простягнуту руку юнги. Люкнеру довелося відчайдушно відбиватися від птахів. Помахи величезних крил і альбатроси, які кружляли над ним, вказали екіпажу шлюпки місце знаходження хлопчика, що дозволило його врятувати.
Майстер на всі руки Прибувши в Фрімантл, Люкнер дезертирував з корабля і за наступні 7 років перепробував безліч занять: продавав книги Армії Спасіння, допомагав доглядачеві маяка мису Лівін в серпні (звільнився після того, як був «застуканий» з дочкою наглядача її батьком), полював на кенгуру, працював в цирку, професійно боксував (будучи виключно витривалим), був рибалкою, моряком, солдатом в мексиканській армії президента Порфіріо Діаса, залізничним будівельником, барменом і трактирником. Деякий час провів у чилійській в'язниці за звинуваченням у крадіжці свиней, двічі рази ламав ногу, а одного разу був викинутий з лікарні на Ямайці через відсутність грошей.
Під час своїх мандрів Люкнер став непоганим фокусником. Пізніше імператор Вільгельм II був зачарований його трюками і часто запрошував Люкнера на борт своєї яхти, щоб розважати важливих сановників.
Повернення в Німеччину У двадцять років Люкнер вступив до німецької навігаційної школи, де склав іспити на помічника капітана. У 1908 році завербувався на пароплав Petropolis лінії Hamburg-Südamerikanisch, маючи намір служити на ньому протягом дев'яти місяців, перш ніж добровільно піти на річну службу до Імператорського флоту, щоб здобути права стати військовим моряком. Він дав присягу, що повернеться до сім'ї тільки у військовій формі, і виконав її. Люкнери, які вважали Фелікса зниклим безвісти, радісно зустріли його повернення. У лютому 1912 року Люкнер був зарахований на флот і направлений служити на канонерський човен SMS Panther.
Перша світова війна На початку війни Фелікс фон Люкнер взяв участь в битві у Гельголандській бухті, а під час Ютландської битви командував однією з веж дредноута «Кронпринц Вільгельм».
З початком Першої світової війни Німеччина переобладнала значне число своїх торгових судів в комерційні рейдери, встановивши на них озброєння і направивши діяти проти судноплавства країн Антанти. Більшості цих кораблів не супроводжував успіх, проте їх присутність в океані сковувала значні сили союзників, які були змушені прикривати свої торгові комунікації. До початку 1915 року більшість рейдерів були або виявлені і потоплені, або інтерновані в нейтральних портах після витрачання палива і припасів.
У надії оживити торгове рейдерство, Імператорський флот обладнав конфіскований трищогловий вітрильник Pass of Balmaha (водотоннажністю 1 571 брт) двома 105-мм знаряддями, прихованими за відкидним бортом, кількома кулеметами і двома ретельно захованими допоміжними двигунами потужністю в 500 кінських сил. Корабель був введений в експлуатацію як допоміжний крейсер Seeadler («Морський орел»). Оскільки він був практично єдиним офіцером у ВМС Німеччини з великим досвідом управління великими вітрильними кораблями, Люкнер був призначений його командиром.
Плавання на «Морському орлі»
Seeadler покинув порт 21 грудня 1916 року, і йому вдалося прослизнути через британську блокаду, замаскувавшись під норвезьке судно. Багато членів команди, що складалася з 6 офіцерів і 57 матросів, були відібрані через знання норвезької мови, в тому числі сам Люкнер — на випадок, якщо б їх перехопили британці. До Різдва вони були на північний захід від Гренландії, коли зіткнулися з британським озброєним торговельним крейсером Avenger. Екіпаж Avenger провів інспекцію на борту корабля, але не зміг виявити німецький обман.
9 січня 1917 року Seeadler натрапив на самотній пароплав. Він підняв сигнал з проханням про точний час (не рідкість для вітрильників, які довго знаходяться поза контактом з землею), і коли для пароплава було занадто пізно робити маневр ухилення, підняв німецький прапор. 3 постріли знадобилося, щоб переконати 3 268-тонний Gladys Royle, який віз вугілля з Кардіффа в Буенос-Айрес, зупинитися. Його екіпаж був знятий з судна неушкодженим, і воно потім було затоплене.
10 січня 1917 року Seeadler зіткнувся з іншим пароплавом, який відмовився назвати себе. Німецький прапор був піднятий, і постріл пройшов близько носової частини корабля Lundy Island, який віз вантаж цукру з Мадагаскару. Пароплав як і раніше відмовлявся зупинитися, і 4 постріли були зроблені прямо в нього. Пароплав заліг у дрейф і спустив свої шлюпки, але капітан ігнорував наказ йти до Seeadler. Німецьку абордажну команду відправили на судно, і виявилося, що команда покинула судно, коли пролунали перші постріли, залишивши капітана на ньому. Пізніше капітан Банністер сказав Люкнеру, що він раніше вже був захоплений німецьким рейдером і отримав умовне звільнення, яке він порушив; таким чином, він не хотів бути військовополоненим знову. Люкнер продовжив свою подорож на південь, і до 21 січня він був в центрі Атлантики між Бразилією і Західною Африкою, коли виявив 2 199-тонний французький трищогловий барк Charles Gounod, завантажений зерном. Charles Gounod був швидко затоплений, але його корабельний журнал не містив записаної інформації про інші кораблі, які він зустрічав, і їх передбачуваний маршрут.
24 січня невелика 364-тонна канадська шхуна Perce була зустрінута і потоплена кулеметами після взяття на борт її команди (включаючи наречену капітана). 3 071-тонний французький чотирищогловий барк Antonin, завантажений чилійською селітрою, був виявлений 3 лютого і незабаром затоплений. 9 лютого 1 811-тонний італійський Buenos Ayres, також завантажений селітрою, був потоплений. 19 лютого був помічений чотирищогловий барк, який відразу ж підняв вітрила, намагаючись втекти, проте двигуни Seeadler'а дозволили йому нагнати 2 431-тонний британський корабель Pinmore з вантажем зерна. За збігом обставин фон Люкнер ходив на Pinmore під час своєї служби на цивільному вітрильному флоті ще в 1902 році. Фон Люкнер взяв під контроль Pinmore в Ріо-де-Жанейро, щоб отримати більше припасів, перш ніж затопити його.
Наступним зупиненим кораблем став датський барк Viking, але нейтральний корабель залишили в спокої, оскільки не віз незвичайного вантажу.
Вранці 26 лютого 1 953-тонний британський барк British Yeoman, що перевозив гуманітарний вантаж, включаючи курей і свиней, був зупинений і затоплений, і в той же вечір французький чотирищогловий барк Le Rochfoucauld став жертвою Seeadler. Абордажна команда виявила, що Le Rochfoucauld лише недавно був зупинений британським крейсером, який шукав Seeadler.
Увечері 5 березня Seeadler виявив чотирищогловий барк в місячному сяйві і дав сигнал: «Зупиніть негайно! Німецький крейсер.» При цьому капітан 2 206-тонного французького корабля Dupleix попрямував прямо до Seeadler, переконаний, що інший французький капітан влаштував йому розіграш. Незабаром йому довелося зневіритися у своїй ідеї, коли його корабель був затоплений, ставши наступною жертвою. У своєї наступної жертви Seeadler 10 березня попросив вказати час, але сигнал був проігнорований. Фон Люкнер наказав запалити димові шашки, і 3 609-тонний корабель Horngarth розвернувся для надання допомоги «палаючому» вітрильному судну. Єдиний постріл вивів радіо британського судна з ладу, і це призвело до єдиної загибелі людини за час подорожей Seeadler. Британський моряк Дуглас Пейдж був убитий розривом паропроводу від пострілу. Horngarth незабаром був затоплений вже досвідченою в цій справі командою Seeadler.
До цього часу фон Люкнер зіткнувся з проблемою годування і безпечного утримання близько 300 ув'язнених на додачу до його власної команди. Тому, коли 20 березня французький чотирищогловий барк Cambronne був узятий, фон Люкнер організував розбирання брамселевих щогл, додаткового рангоуту і вітрил судна, перш ніж перевести на борт Cambronne ув'язнених під командуванням капітана Маллена з Pinmore. Значно зменшене оснащення на Cambronne забезпечувало Seeadler 'у гарантовану можливість втекти, перш ніж його місцезнаходження могло бути повідомлене кораблям-мисливцям.
Королівський флот був добре обізнаний про загальне розташування Seeadler і влаштував пастку, що складалася з торгового озброєного крейсера Otranto і броненосних крейсерів Lankaster і Orbita біля мису Горн. Однак сильний шторм відніс Seeadler значно далі на південь, перш ніж він увійшов в Тихий океан 18 квітня і пішов на північ уздовж чилійського узбережжя. На початок червня Seeadler знаходився на схід від острова Різдва і дізнався, що Сполучені Штати вступили у війну. Seeadler звернув свою увагу на американські кораблі, затопивши 529-тонний корабель A.B. Johnson з Сан-Франциско 14 червня (це стало першим американським трофеєм Німеччини у війні), 673-тонний RC Slade на наступний день і шхуну Manila 8 липня. До цього часу Seeadler був зношений так, що його корпус повинен був бути очищений. Він підійшов до маленького острова Мопеліа, також відомого як Маупіхаа — коралового атолу в 10 км (6 миль) в діаметрі Островів Товариства, за 450 км (280 миль) від Таїті.
Крах Seeadler Seeadler був занадто великий, щоб увійти в захищену лагуну Мопеліа, і, отже, встав на якір за межами рифа. 24 серпня сталася біда. Відповідно до розповіді фон Люкнера, корабель був вражений цунамі, яка розбила Seeadler об риф. Тим не менш, деякі американські полонені стверджували, що корабель дрейфував на мілині, поки вони і більшість членів команди були на пікніку на острові.
Команда і 46 полонених тепер опинилися на Мопеліа, але їм вдалося врятувати припаси, вогнепальну зброю і 2 з відкритих човнів корабля.
«Гра в хованки» Фон Люкнер вирішив вийти з п'ятьма своїми людьми на одному з 10-метрових відкритих човнів, оснащеному як шлюп і названому Kronprinzessin Cecilie. Залишаючись навіть в цей момент оптимістом, він збирався йти до Фіджі через острови Кука, захопити вітрильник, повернутися до Мопеліа за своєю командою і полоненими, після чого відновити диверсійні рейди.