Закарбаал — цар міста-держави Бібл у 1-й пол. XI ст. до н. е.
Життєпис Про батьків відомості відсутні. Водночас сам Закарбаал згадує, що його дід і батько (відома лише друга частина його імені -баал) були царями Біблу. Напевне, він походив з Тйеккерської династії. Проте вважають, що дід і батько Закарбаала мали також статус рабіцу й підкорялися Єгипту.
Основні відомості про нього містяться в давньоєгипетському папірусі «Подорож Унуамона». Фіванський жрець Унуамон приблизно в 1070—1066 роках до н. е. за наказом Герігора, верховного жерця Амона і фактичного правителя Верхнього Єгипту вирушив до Біблу для отримання кедра для виготовлення священної лодії бога Амона. З цього дослідники роблять висновок, що Бібл за часів Закарбаала став найбільшим центром заготівлі та торгівлі кедром.
Втім цар Бібла 29 діб протримав Унуамона у порту, а потім наказав залишити межі свого царства. Він заявив: «Що я раб?» Тому став вимагати сплату за надання деревини й роботи з її доправлення до Нілу. Водночас намагаючись зберегти торговельні відносини відмовив посланцям тйеккерів видати їм Унуамона.
З аналізу «Подорожі Унумона» вчені роблять висновок, що Дора, ключове місто тйеккерів, визнавало зверхність Біблу. Крім того, в Сідоні розташовувалася база біблських військових суден, що також може свідчити про зверхність біблського царя над сідонським.
Висловлюється думка, що Закарбаал здобув самостійність невдовзі після ассирійської навали царя Тукульті-апал-Ешарри I, від кого зумів відкупитися. Разом з тим скористався з послабленням впливу Єгипту в Палестині і Фінікії, а потім й розпадом його.
З інших джерел відомо, що Закарбаал спирався на допомогу мовада (ради старійшин), вага якого за його панування зросла. Напевне цар не бажав вступати у конфлікт із знаттю, надавши їй ширші повноваження.
Вважається, що невдовзі після смерті Закарбаала його рід зазнав занепаду, що призвело до захоплення влади Ахірамом.
Джерела Aubert M. E. The Phoenicians and the West: Politics, Colonies and Trade. — Cambridge: Cambridge University Press, 2001. — 432 p. — ISBN 978-0-5217-9543-2. Winand, Jean. 2004. «L'ironie dans Ounamon: les emplois de mk et de ptr», GM 200 (2004), 105—110.