Гуттерити

Гуттерити (), гутерії, Гуттерійська братерська церква, гутерійські браття (), гуттеріани ,є спільною етнорелігійною гілкою анабаптистів, що, як і аміші та меноніти, ведуть своє коріння від радикальної реформації початку XVI сторіччя.

Засновник сповіді Якоб Гуттер «створив колонії гуттеритів на основі Шлейтхаймської сповіді, класичного анабаптистського символу віри» 1527 року, з першою громадою, що була створена 1528 року. З моменту смерті Гуттера в 1536 році гуттерити, особливо ті, що живуть у товарній спільності і тримаються непротивлення, зі сторіччями розсіялися в багатьох країнах. Вони здійснили низку міграцій у Центральній та Східній Європі й майже зникли до XVIII сторіччя, коли переселилися до Російської імперії в 1770 році, й, приблизно через сто років — до Північної Америки. Протягом 140 років їхнє населення, що жило у товарній спільноті, відновилося приблизно з 400 до приблизно сучасних 50 тисяч. Сьогодні майже всі гуттерити живуть у Західній Канаді та верхніх Великих рівнинах США.

Історія

Початки Анабаптистський рух, з якого вийшли гуттерити розпочався групами, які утворилися після ранньої Реформації у Швейцарії, очолюваної Ульрихом Цвінглі (1484–1531). Ці нові групи були частиною радикальної Реформації, що відійшла від вчень Цвінглі та Швейцарської реформатської церкви. У Цюриху 21 січня 1525 року Конрад Гребел (близько 1498–1526) та Йорг Блаурок (близько 1491–1529) здійснили хрещення дорослих один одного, а потім інших.Anthony L. Chute, Nathan A. Finn, Michael A. G. Haykin. The Baptist Story, Nashville, 2015, p. 12. Зі Швейцарії анабаптизм швидко поширився на північ і схід протягом одного року. Бальтазар Губмаєр (близько 1480–1528), баварець з Фридберга, став анабаптистом у Цюриху в 1525 році, але втік до Микулова в Моравії в травні 1526 року. Іншими ранніми анабаптистами, що стали важливими для нових гуттеритів, були Ганс Денк (близько 1500–1527), Ганс Гут (1490–1527), Ганс Шлаффер († 1528), Леонхард Шимер (близько 1500–1528), Амброзіус Шпіттельмайр (1497 –1528) та Якоб Відеманн († 1536).John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, pages 10–11. Більшість з цих ранніх анабаптистів незабаром стали мучениками віри.

Тіроль Здається, анабаптизм прийшов до Тірольського графства завдяки трудам Йорга Блаурока. Повстання Гасмайра подібно до німецької селянської війни створило надію на соціальну справедливість. Міхаєль Гасмайр намагався здійснити релігійні, політичні та економічні реформи шляхом жорстокого селянського повстання, але рух був розгромлений.Peter Hoover: The Mystery of the Mark-Anabaptist Mission Work under the Fire of God, Mountain Lake, Minnesota, Elmendorf Books, 2008, 14–66. Хоча існує мало твердих доказів прямого зв'язку між повстанням Гасмайра та тірольським анабаптизмом, принаймні кілька селян, що брали участь у повстанні, згодом стали анабаптистами. Хоча зв’язок між насильницькою соціальною революцією та неопірним анабаптизмом важко уявити, загальним ланкою було прагнення до кардинальних змін у панівній соціальній несправедливості. Розчаровані невдачею збройного повстання, анабаптиські ідеали альтернативного мирного, справедливого суспільства, ймовірно, відгукнулися у серцях розчарованих селян.Werner O. Packull: Hutterite Beginnings: Communitarian Experiments During the Reformation, Baltimore, Maryland, 1995, pages 169–175

До того, як власне анабаптизм прийшов в Південний Тіроль, протестантські ідеї пропагувались у регіоні такими людьми, як колишнім домініканцем Гансом Вішером. Деякі з тих, хто брали участь у монастирях, де були представлені протестантські ідеї, згодом стали анабаптистами. Крім того, населення загалом, здавалося, сприятливо ставилося до реформ, будь то протестанти чи анабаптисти. Здається, що Йорг Блаурок в 1527 році проповідував з подорожами в регіоні Пустерській долині, що, швидше за все, була першим впровадженням анабаптистських ідей у цій місцевості. Черговий візит 1529 року підкріпив ці ідеї, але він був схоплений і спалений на вогнищі в Клаузені (Кьюза) 6 вересня 1529 року.Werner O. Packull: Hutterite Beginnings: Communitarian Experiments During the Reformation, Baltimore, Maryland, 1995, pages 181–185

Якоб Гуттер був одним з перших навернених у Південному Тіролі, а згодом став лідером серед гуттеритів, що почали іменуватися зайого ім'ям. Гуттер здійснив кілька поїздок до Моравії з Тиролю — більшість анабаптистів у Південному Тіролі в кінцевому підсумку емігрували до Моравії через жорстоке переслідування, розв'язане німецьким імператором Фердинандом I. У листопаді 1535 року Гуттер був схоплений поблизу Клаузена і доставлений в Інсбрук, де 25 лютого 1536 року він був спалений на багатті. До 1540 року анабаптизм у Південному Тіролі починав зникати, головним чином через переселення до Моравії навернених, щоб уникнути невпинних гонінь.Werner O. Packull: Hutterite Beginnings: Communitarian Experiments During the Reformation, Baltimore, Maryland, 1995, pages 280

Моравія та Угорщина У XVI сторіччі в Моравії існував значний ступінь релігійної толерантності, оскільки в XV сторіччі в Чехії та Моравії відбулося кілька протопротестантських рухів і зрушень (чеські брати, утраквісти, пікарди (таборити), менша єдність) завдяки вченню Яна Гуса (близько 1369–1415).John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 12.

Тому Моравія, де також знайшов притулок ГубмаєрJohn A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 13. була землею, де втікали переслідувані анабаптистські попередники гуттеріїв, що походили переважно з Південної Німеччини, Австрії та Південного Тиролю.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 8. Під керівництвом Якоба Гуттера в 1530–1535 роках вони розробили спільну форму життя, що відрізняє їх від інших анабаптистів, таких як меноніти та аміші.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, pages 17–20. Спільне життя гуттеріїв базується на новозавітних книгах Дій Апостолів (розділи 2 (особливо вірші 44), 4 і 5) та 2 Коринтян.Усі віруючі були вкупі, і мали все спільне. (Дії. Ап. 2:44 пер. Гижі)Основним принципом гуттерійських громад завжди був неспротив, тобто заборона його учасникам брати участь у військових діях, приймати накази від військових осіб, носити офіційну форму (наприклад, солдатську чи поліцейську) або сплачувати податки, витрачені на війну. Це призвело до вигнання або переслідування в кількох країнах, в яких вони жили.

У Моравії гуттерити процвітали кілька десятків років; період 1554-1565 років називали «добрим», а період 1565-1592 років — «золотим». У цей час гуттерити розширились до Верхньої Угорщини, сучасної Східної Словаччини та українського Закарпаття з центром у Кошицях. До 1622 року близько 100 населених пунктів, що називалися , що поширилися в Моравії та Угорському королівстві, і їх чисельність досягла 20-30 тисяч гуттеритів.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 31.

У 1593 році спалахнула Довга турецька війна, від якої серйозно потерпіли гуттерії.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 61. За цієї війни, в 1605 році, близько 240 гуттеріїв були викрадені османською турецькою армією та їх ногайськими спільниками та продані в османське рабство.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 63.Johannes Waldner: Das Klein-Geschichtsbuch der Hutterischen Brüder, Philadelphia, 1947, page 203. Так продовжувалося до 1606 року. Перш ніж гуттерії відновилися після втрат почалася Тридцятирічна війна (1618–1648), що, незабаром, переросла у війну за релігію, коли в 1620 році, переважно протестантська Богемія та Моравія була окупована Габсбурзьким імператором Фердинандом II, католиком, який знищив і пограбував кілька поселень гуттеритів. У 1621 році з війною пішла бубонна чума, що вбила третину решти гуттеріїв.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, pages 63-65.

Повторне переслідування відбулося після захоплення Габсбургом Чехії в 1620 році, коли їх знищували, як групу анабаптистів. У 1622 році гуттерити були вислані з Моравії та втекли до поселень гуттеріїв у Східній Угорщині, де перенаселення незабаром спричинило серйозні труднощі.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, pages 65-67. Деякі моравські гуттерити відступили від віри й прийняли католицизм, і зберегли окрему етнічність відому до 19 сторіччя, як хабани (нім. ). До кінця Другої світової війни група німецьких католиків хабанів у Чехії фактично зникла.

Трансильванія У 1621 році кальвініст трансильванський князь Габор Бетлен, запросив гуттеритів перебратися до його князівства. Він змусив групу з 186 гуттеріїв переїхати до Альвінця (сьогодні Вінцу-де-Жос, Румунія) в 1622 році, оскільки йому були потрібні ремісники та сільські працівники для освоєння своїх земель. Протягом наступних двох років до Трансильванії, переїхало за різними джерелами 690 або 1089 гутеритів.

У другій половині XVII сторіччя громада гуттеритів занепадала. Вона постраждала від османських набігів, під час яких в Альвінці було спалено в 1661 році.John Horsch: The Hutterian Brethren 1528-1931. A Story of Martyrdom and Loyalty, Reprint MacMillan Colony, 1985, page 75. Ближче до кінця сторіччя товарна спільнота була занедбана, — невідомо коли саме. Йоханнес Вальднер припускає в «Das Klein-Geschichtsbuch der Hutterischen Brüder», що це сталося в 1693 або 1694 році.Johannes Waldner: Das Klein-Geschichtsbuch der Hutterischen Brüder, Volume 2, page 223: ("In welchem Jahr aber die Gemeinschaft vergangen und aufgehebt worden, [...] dz kann man nit anzeigen. weil man [...] weder mündliche noch schriftliche Nachricht davon hat. [...] Aus einigen Umständen ist zu schließen, dass es ungefähr Anno 1693 or 94 zum End damit sei gegangen.")

У 1756 року група криптопротестантів з Каринтії, яких у 1755 році габсбурзька монархія депортувала в Трансильванію, зустрілася з гуттерськими братами в Альвінці. Ці каринтські протестанти прочитали «розповідь про віру братів-гутеріїв», написану Пітером Рідеманом, що передали їм Браття, і потім вирішили приєднатися до гуттеритів.Johannes Waldner: Das Klein-Geschichtsbuch der Hutterischen Brüder, Volume 2, page 273-274 Ця остання група відродила релігію гуттеритів, стала домінуючою серед них і замінила тірольський діалект старих гуттеріїв своїм каринтським, що обидва належали до південно-баварського діалекту німецької мови. У 1762 році товарна спільнота було відновлено в Альвінці.

Волощина У 1767 році гуттерити втекли з Трансильванії спочатку до Кребаха (Чорогирла) у Волощині, що на той час було близько 7 км від Бухареста. Коли гуттерити залишили Трансильванію, їх чисельність зменшилася до 67 осіб.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 78.

У Волощині вони зазнали великих труднощів через беззаконня та російсько-турецьку війну (1768–1774). Росіяни взяли Бухарест 17 листопада 1769 року. Потім гутерії звернулися за порадою до командувача російської армії генерал-майора Олександра Гавриловича Замятіна в Бухаресті, який запропонував їм переселитися до Російської імперії, де граф Петро Румянцев-Задунайський надасть їм землю, та що потрібно. для нового початку.

Україна 1 серпня 1770 року, після більш ніж трьох місяців подорожі, група з близько 60 осіб дійшла до свого нового будинку — земель графа Румянцева у Вішенці (тепер Коропського району Чернігівської області) в Україні.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, pages 91-92. Тут до гуттеріїв приєдналися ще декілька гуттеритів, що втекли з габсбурзьких земель, а також кілька менонітів, загалом — 55 осіб.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, pages 93-96.

Коли граф Петро Румянцев помер у 1796 році, двоє його синів намагалися понизити статус гуттеритів з вільних селян () до кріпаків (). Гуттерити звернулись до російського царя Павла I, який дозволив їм оселитися на царській землі в Радичеві, десь в 12 км від Вішенки, де вони мали б такий самий привілейований статус, як німецькі колоністи-меноніти з Пруссії.John A. Hostetler: Hutterite Society, Baltimore 1974, page 100.