Гавриїл Самтаврійскій (, у миру Годердзі Васильович Ургебадзе, , 26 серпня 1929, Тбілісі — 2 листопада 1995, Мцхета) — православний святий, архімандрит Грузинської православної церкви. Канонізований 20 грудня 2012 року в лику преподобних. 25 грудня 2014 року вписаний до календаря Російської православної церкви. Шанується всіма православними церквами 2 листопада.

Біографія Народження і дитинство Goderdzi Urgebadze (у чернецтві Гавриїл) народився 26 серпня 1929 року в місті Тбілісі у сім’ї Василя Ургебадзе, переконаного комуніста, який за нез’ясованих обставин був убитий, коли хлопчику було близько двох років. 
Після цього родина стала називати малого Ґодердзі на честь батька — Васико.

Хлопця охрестили немовлям у церкві великомучениці святої Варвари в районі Навтлуґі Тбілісі. Хресною була Тамара Бегіашвілі, колишня сестра милосердя. З раннього дитинства Васико вирізнявся релігійною чутливістю та благочестивістю. За свідченнями, вже в дитинстві він будував із маленьких камінців церковки і запалював у них сірники, як символ майбутнього подвижництва. З підліткового віку, близько 12 років, він серйозно захопився читанням Святого Письма, самостійно вивчив Євангеліє напам’ять. 


У юності, за деякими свідченнями, коли мати наполягала, щоб він віддав перевагу сімейним обов’язкам, він навіть покинув дім і мандрував від монастиря до монастиря, шукаючи свій духовний шлях.

Військова служба і поклик до чернецтва Після завершення середньої освіти Ґодердзі був призваний до радянської армії. 
Незважаючи на сувору військову дисципліну, він продовжував таємно відвідувати церкву, молитися, читати духовну літературу, зокрема тексти старогрузинською, і зміцнював у собі прагнення до монашого життя.

У 1955 році, після демобілізації, він остаточно прийняв рішення присвятити себе Богові та був пострижений у чернецтво під ім’ям Гавриїл, на честь Архангела.
Невдовзі його висвятили в сан ієромонаха. З цього часу почалося його подвижницьке чернече життя, сповнене молитви, аскези й служіння ближнім.

Подвижницьке життя, юродство і конфлікт із радянською владою Гавриїл жив у складні часи, в епоху жорстокого антирелігійного тиску, коли у СРСР активно переслідували віруючих, закривали церкви, переслідували за віру. У 1960-х роках він вже активно брав на себе подвиги юродства (християнського безумства), тобто насильно відкидав земну славу, зневажав комфорт і загальноприйняті норми, прагнучи повного віддання Христу.

Кульмінацією його відданості стала подія 1 травня 1965 року у Тбілісі. Під час демонстрації, присвяченої святу праці, він підпалив 12-метровий портрет радянського вождя Леніна, який був розміщений на будівлі тодішньої Верховної Ради Грузинської РСР. Своїм вчинком він прагнув показати, що не людині, а лише Богу належить поклоніння: "Людину не слід возвеличувати — шана належить лише Христу".

Після цього Гавриїла заарештували. Його особисто допитував Едуард Шеварнадзе, що був тоді міністром охорони громадського порядку Грузинської РСР.

Священника на 6 років, відлучили від богослужінь, та визнали "психічно хворим", і відправили до психіатричної лікарні. Він провів у ув’язненні близько семи місяців. 
Умови утримання були жорстокі, але навіть у неволі він не відмовився від віри і молитви, стійко витримуючи страждання. Часто згадується, що його катували за віру і відмову зректися Христа.

Після звільнення, хоча влада і намагалася обмежити його, Гавриїл не повернувся до мирського життя. Він продовжував чернече служіння, часто жив у примітивних умовах, носив підрясник, аскетував, багато молився, допомагав людям, давав духовні поради і вважався багатьма старцем і подвижником.

Життя в монастирі, служіння і чудеса Упродовж свого подвижництва Гавриїл перебував у різних грузинських монастирях, згодом оселився при жіночому монастирі, який прилягає до Самтавро — стародавнього монастиря у місті Мцхета, поряд із колишньою столицею Грузії.
Саме там, у скромній келії та майже без зручностей, він провів більшість своїх останніх років, став духовним батьком для багатьох, хто приходив до нього за порадою, підтримкою чи молитвою.

Багато віруючих свідчили про чудесні зцілення, про духовну підтримку, отримані через його молитву, тому серед вірян швидко пішла слава про нього як про праведника і чудотворця. 
Зазначають, що його молитви часто приносили втіху страждальним, а сам Гавриїл залишався вірним Богу до останнього подиху — жив у любові, смиренні й самозреченні.

Смерть, канонізація і почитання Гавриїл Самтаврійський відійшов до Господа 2 листопада 1995 року. 
Поховали його на території монастиря Самтавро, де він провів останні роки свого земного життя. 17 років потому, 20 грудня 2012 року, рішенням Священний Синод Грузинської Православної Церкви він був офіційно канонізований як святий "Преподобний Гавриїл, Ісповідник і Христа-ради юродивий". Його тіло вважають нетлінним, багато віруючих отримували зцілення через молитви перед його святими мощами. Місце його поховання в Самтавро стало одним із найшанованіших грузинських святинь — тисячі паломників щороку приходять, щоб помолитися й попросити заступництва.

Спадщина й значення Гавриїл Ургебадзе один із найвідоміших православних святих Грузії XX століття. Його життя це приклад безкомпромісної віри, духовного подвижництва та любові до Бога й людей, незважаючи на переслідування.

Для багатьох він символ протесту проти атеїзму та гонінь на віру в СРСР, символ героїчного утвердження Християнства в умовах утисків. Його канонізація довела, що Церква бачить у ньому не просто подвижника, але святого — того, хто своєю вірою, молитвою і подвигом наблизив багатьох до Бога.

Примітки

Джерела

Черноризов К. А. «Велий еси, Господи…» Жизнь и проповедь святого Гавриила (Ургебадзе), исповедника и юродивого. — М.: Индрик, 2016. — ISBN 978-5-91674-390-6.

Посилання