Ервін Оссвальд (; 25 червня 1882, Тюбінген — 12 квітня 1947, Штутгарт) — німецький штабний офіцер і воєначальник, генерал піхоти вермахту. Кавалер Німецького хреста в сріблі.

Біографія Син генерал-лейтенанта Германа фон Оссвальда і його дружини Елізи, уродженої Штайнерт. Батько Ервіна загинув у бою в Франції 28 листопада 1914 року як командир 53-ї ландверної піхотної бригади.

Оссвальд виріс у Тюбінгені, Штутгарті та Магдебурзі. У 1897 році він закінчив середню школу, щоб навчатися в кадетському корпусі в Потсдамі, а пізніше в головній кадетській академії в Берліні-Ліхтерфельде.

30 грудня 1902 року Оссвальд вступив у Вюртемберзьку армію. 14 листопада 1903 року його було призначено до 126-го піхотного полку в Страсбурзі, з 22 червня 1902 року. З 1909 по 1910 рік він служив студентом, а пізніше асистентом інструктора у Військовому гімнастичному інституті в Берліні. З 1 жовтня 1910 року Оссвальда було відряджено до Військової академії, також у Берліні. Він завершив підготовку на офіцера генерального штабу та залишався в Берліні з 1914 року, цього разу у французькому відділі розвідувального відділу Генерального штабу Польової армії. У листопаді 1915 року його направили до Софії офіцером зв'язку. У Болгарії він спочатку служив помічником військового аташе, а пізніше офіцером зв'язку з 1-ю болгарською армією. Наприкінці лютого 1916 року, на прохання болгарського уряду, Оссвальда було відкликано. З квітня по жовтень 1916 року він служив на Західному фронті. Потім він вирушив до Румунії як офіцер зв'язку, але був відкликаний після поразки Румунії. 1 січня 1917 року він перейшов до новоствореної 26-ї дивізії Ландверу. У травні 1917 року він вступив до 221-ї піхотної дивізії та служив 1-м офіцером Генштабу (начальником оперативного відділу), знову на Західному фронті у Фландрії та Пікардії. 13 вересня 1918 року його було переведено до 8-горезервного корпусу на ту саму посаду.

ПІслья війни Оссвальда було прийнято до рейхсверу. Спочатку він служив у 37-й піхотній дивізії (Алленштайн), а з 1 жовтня 1919 року по 30 вересня 1922 року — консультантом французького відділу Департаменту армійської статистики (T3) у Міністерстві Рейхсверу. Потім він вирушив до Марбурга командиром роти. На цій посаді він також був інструктором курсів таємного підвищення кваліфікації офіцерів. У жовтні 1924 року його було відряджено до 1-ї дивізії (Кенігсберг) інструктором для майбутніх офіцерів Генштабу. Через 3 роки його перевели до 3-го батальйону 13-го піхотного полку (Ульм). 1 січня 1928 року він став командиром батальйону. З 1 лютого 1930 року по 28 лютого 1933 року його знову направили до Імперського військового міністерства, де він очолював Загальний департамент Військового відомства.З 1 березня 1933 року по 1 квітня 1934 року він був останнім командиром піхоти 5. Це означало, що він був командиром піхоти 5-го військового округу (Штутгарт) і одночасно командував 5-ю дивізією. Згодом він став першим командиром 9-ї піхотної дивізії (Гіссен). 1 жовтня 1934 року він залишив командування, а потім знову командував дивізією з 7 березня 1936 до 4 листопада 1938 року. До цього, з жовтня 1934 року до моменту відновлення командування 9-ю піхотною дивізією, він був військовим інспектором поповнення у Касселі. На початку грудня 1938 року його було призначено до Генерального командування 5-го армійського корпусу (Штутгарт) за спеціальним дорученням. З 26 серпня 1939 року — командувач 5-м військовим округом. 31 серпня 1943 року відправлений в командний резерв і 30 жовтня звільнений у відставку. В травні 1945 року взятий в полон. 1 січня 1946 року звільнений.

Звання

Фенріх запасу (30 грудня 1902) Лейтенант (14 листопада 1903) — патент від 22 червня 1902 року. Оберлейтенант (16 червня 1911) Гауптман Генштабу (12 жовтня 1914) — патент від 8 жовтня 1914 року. Майор (1 квітня 1923) Оберстлейтенант (1 лютого 1929) Оберст (1 жовтня 1931) Генерал-майор (1 травня 1934) Генерал-лейтенант (1 квітня 1936) Генерал піхоти запасу (1 вересня 1940) Генерал піхоти (1 грудня 1940)

Нагороди

Залізний хрест 2-го і 1-го класу Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг) 2-го класу Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою Галліполійська зірка (Османська імперія) Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг), лицарський хрест з мечами Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу з мечами Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 1-го класу з мечами Орден «За військові заслуги» (Болгарія) 4-го ступеня Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами Нагрудний знак «За поранення» в чорному Почесний хрест ветерана війни з мечами Пам'ятна військова медаль (Угорщина) з мечами Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами Німецький хрест в сріблі (1 вересня 1943)

Література

Wolfgang Keilig: Die Generale des Heeres 1939–1945. Podzun-Pallas-Verlag, Friedberg 1956, S. 242. Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002 Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X H. H. Podzun (Hrsg.): Das Deutsche Heer 1939. Gliederung, Standorte, Stellenbesetzung und Verzeichnis sämtlicher Offiziere am 3.1.1939. Verlag Hans-Henning Podzun, 1953, S. 110.

Посилання

Біографічні дані. Biographie von Erwin Oßwald. Landesarchiv Baden-Württemberg