Міжкультурна компетенція — це компетенція у спілкуванні з представниками інших культур та національностей. Іншими словами, можливість вести ефективний діалог. Вона може виникнути з ранніх років, а також бути розвинутою тренуваннями.
Олександр Томас (Alexander Thomas) дає таке визначення міжкультурної компетенції: «Вираження спроможності розуміти, поважати, цінувати і продуктивно використовувати умови і фактори сприйняття, судження, усвідомлення і дії щодо себе та інших людей в умовах взаємної адаптації, кордони якої можуть варіюватися від проявів толерантності до несумісних понять до розвитку форм спілкування і співпраці, заснованих на спільних діях, і до створення життєздатної моделі орієнтації в світі, сприйняття і будови світу».
Класифікація міжкультурних компетенцій: Загальні культурологічні та культурно-специфічні знання; Практичне спілкування; Міжкультурна психологічна сприйнятливість.
Причини та передумови виникнення Кожна людина має власну культуру, свою культурну приналежність з географічними, історичними та іншими аспектами. Міжкультурна компетенція виникла аби поліпшити людські відносини з різних культурних кіл, континентів або країн, а також з інших підприємств, іншої статі тощо. Адже навіть в межах однієї і тієї ж сім'ї можуть поєднуватися різні культурні цінності.
Основними передумовами виникнення міжкультурної компетенції є чутливість, емпатія, розуміння іншої поведінки і розумових зразків. Також здатність чітко і точно передавати власну точки зору, намагаючись уникати мовний бар'єр, бути зрозумілим, демонструвати гнучкість.
Елементи Російський вчений О. Садохін у своїх працях зазначає, що міжкультурна компетенція являє собою сукупність знань, навичок і умінь, за допомогою яких індивід може успішно спілкуватися з партнерами з інших культур як на буденному, так і на професійному рівні.
Спираючись на таке розуміння міжкультурної компетенції, її зміст можна розділити на три групи елементів: афективні, когнітивні та процесуальні. До афективних елементів відносять толерантність та емпатію. Саме вони створюють психологічне «біополе» задля ефективної міжкультурної взаємодії. Когнітивні елементи зосереджують у собі культурно-специфічні знання, які допомагають уникнути непорозуміння та створити свою власну комунікативну поведінку у процесі спілкування з представниками іншої культури. Таким чином, трактування поведінки іноземного співрозмовника стає «прозорим». До складу процесуальних елементів входять стратегії, що застосовуються безпосередньо у ситуації. Розрізняють стратегії, спрямовані на успішне протікання взаємодії, спонукання до мовної дії, пошук спільних культурних елементів, готовність до розуміння і виявлення сигналів нерозуміння, використання досвіду колишніх контактів і т. д., і стратегії, спрямовані на поповнення знань про культурну своєрідність партнера тощо.
Культурні відмінності В аналізі культурних ознак розрізняють між культурними масштабами і аспектами, в тому числі: індивідуалізм (індивідуальні стимули) і колективізм (групові стимули) фемінінність (конфліктне рішення принципом тотожності, орієнтацією до єдиного колективу і кращої якості життя) і маскулінність (конфліктне рішення в рівній боротьбі, орієнтацією на конкурента) уникнення невпевненості (за потребою до формалізму або опору проти нього) дистанцію влади (фактичне або відчуте відмінність між ієрархічними ступенями всередині суспільства, ступінь прийняття членами цього суспільства ієрархії, тобто нерівномірний розподіл влади) монохронной (всі дії виконуються послідовно) і Поліхроніу (багато дії виконуються одночасно) структурними ознаками (наприклад, орієнтація на цінності, відчуття часу і простору, селективне сприйняття, невербальну комунікацію і манеру поведінки).
За цим та іншими критеріями розрізняють країни, регіони, підприємства, соціальні групи, а також і окремі особи.
Надії на успіх у співпраці, зокрема, під час переговорів, коопераціях, об'єднаннях і т. д. можуть бути реалістично оцінені, на відповідальні посади можуть бути призначені відповідні особи, які можуть бути цілеспрямовано підготовлені.
Моделі Відомо 66 моделей міжкультурної компетенції вчених з тринадцяти країн . Класифікація Н. В. Черняк за характером взаємовідносин структурних компонентів розділяє ці моделі на: номенклатурні; структурні; каузальні; ко-орієнтаційні; динамічні. Також моделі міжкультурної компетенції бувають універсальні і культурно-специфічні. Примітки
Джерела Thomas A. (1993): Psychologie interkulturellen Lernens und Handelns. In ders. (Ed.): Kulturvergleichende Psychologie. Eine Einfuhrung. Gottingen: Hogrefe, 337—424. СадохинА. П. Межкультурная компетентность: понятие, структура, пути формирования. — jourssa.ru/2007/1/6aSadohin.pdf Черняк Н. В. Межкультурная компетенция: история исследования, определение, модели и методы контроля / Н. В. Черняк. — М.: ФЛИНТА, 2016. — С. 44. — 265 с. — ISBN 978-5-9765-2689-1.