Група експертів ООН з географічних назв, ГЕГНООН (; UNGEGN) — одна з дев'яти експертних груп Економічної і соціальної ради ООН (ECOSOC) що займається національною та міжнародною стандартизацією географічних назв, розробкою, публікацією та розповсюдженням міжнародних рекомендацій для національних експертних груп. Кожні п'ять років проводиться міжнародна конференція. Утворена 23 квітня 1959 року як робоча група експертів, що була перетворена на постійний комітет 31 травня 1968 року.

Історія Питання стандартизації географічних назв уперше було порушено Картографічною секцією ООН при Економічній і соціальній раді ООН (ЕКОСОС) вже наприкінці 1940-х років. 1960 року в Нью-Йорку, після тривалих обговорень і консультацій впродовж 1950-х років та резолюції 715A (XXVII) ЕКОСОС 1959 року, було скликано перше засідання експертної групи з 6 експертів від США, Франції, Великої Британії, Ірану, Гватемали та Китаю під головуванням Мередіт Баррелл. У ній взяли участь як спостерігачі представники урядів Об'єднаної Арабської Республіки, ФРН, спеціалісти Ради географічних назв США. Ця група визначила 22 конкретні питання та сформулювала 21 рекомендацію, серед яких — провести спеціалізовану конференцію ООН зі стандартизації географічних назв. Така конференція відбулась в Женеві 1967 року і стала підтвердженням того, що національні процеси стандартизації топонімів повинні стати основою для спільної роботи над створенням міжнародних стандартів у цій області міжнародного співробітництва.

Мандат і завдання Завданням ГЕГНООН є вирішення проблем внутрішньої та міжнародної стандартизації географічних назв, пропозиції та рекомендації щодо такої стандартизації (переважно мовної). Як одна з семи експертних груп Економічної та соціальної ради ООН, ГЕГНООН має повноваження стежити за виконанням резолюцій та продовжує експертну роботу в період між конференціями, що проводяться кожні 5 років.

Виходячи з програмних документів, ГЕГНООН має на меті: підкреслити важливість стандартизації географічних назв на національному та міжнародному рівнях, показати всебічні переваги від такої стандартизації; допомагати та сприяти окремим країнам, що того потребують, у стандартизації власних та іноземних географічних назв.

Крім того, ГЕГНООН сприяє та заохочує дискусії навколо результатів роботи національних органів зі стандартизації та проблем, що виникли в процесі; практично сприяє розповсюдженню найкращих практик та інформує широкий загал про створені національні системи географічних назв.

Структура ГЕГНООН звітує про свою роботу перед конференціями ООН зі стандартизації географічних назв, що проводяться з періодичністю у 5 років. Його робота підтримується Секретаріатом Статистичного відділу ООН, та власним Бюро. ГЕГНООН у період між конференціями двічі збирається на офіційні наради, працює через робочі групи та спеціальні робочі групи, а також через спеціалізовані лінгво-географічні відділи (групи експертів з країн із спільними інтересами на основі географічного положення та мови). Для взаємодії з іншими науковими організаціями ГЕГНООН призначила низку відповідальних співробітників.

Бюро

Бюро ГЕГНООН складається з голови, 2 заступників та 2 доповідачів.

Поточне бюро має наступний склад: Голова: П'єр Жаллар (Франція) Заступники голови: Сунь Чже Чу (Республіка Корея), Хасануддін Абідін (Індонезія) Доповідачі: Трент К. Палмер (США), Венді Шо (Нова Зеландія)

Колишні голови бюро: 1967—1977 — Мередіт Ф. Беррілл (США) 1977—1982 — Йозеф Брой (Австрія) 1982—1987 — Дірк Петер Блок (Нідерланди) 1987—1991 — Анрі Доріон (Канада) 1991—2002 — Пітер Е. Рапер (Південно-Африканська Республіка) 2002—2012 — Хелен Керфут (Канада) 2012—2021 — Вільям Вот (Австралія)

Відділи

ГЕГНООН у своєму складі має окремі групи експертів різних лінгво-географічних підрозділів, утворених під час конференцій для більш плідної спільної роботи над спільною тематикою на основі мов або територіальної приналежності. Країни самостійно вирішують до якого відділу їм входити. Деякі групи експертів працюють у більш ніж одному відділі. Кожен відділ обирає собі голову, який заохочує і стимулює діяльність експертної групи у відділі через технічні наради, особисте листування тощо. Не всі відділи однаково активні у своїй роботі та співпраці над поставленими завданнями.

У 2010-х роках існувало 24 відділи, які об'єднали більше 150 експертів з 50 країн: Центральноафриканський (Ангола, Бурунді, Габон, ДР Конго, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Республіка Конго, Руанда, Сан-Томе і Принсіпі, Центральноафриканська Республіка, Чад) — головуючий Мішель Сімеу Камдем (Michel Simeu Kamdem; Камерун) Східноафриканський (Ботсвана, Бурунді, Джибуті, Есватіні, Ефіопія, Замбія, Зімбабве, Кенія, Лесото, Мадагаскар, Малаві, Маврикій, Мозамбік, Сейшельські Острови, Судан, Танзанія, Уганда) — головуючий Ніво Ратовоарісон (Nivo Ratovoarison; Мадагаскар). Південноафриканський (Ботсвана, Есватіні, Замбія, Зімбабве, Лесото, Мадагаскар, Малаві, Мозамбік, Намібія, Південно-Африканська Республіка) — тимчасово головуюча Люсі Фалааге (Lucy Phalaagae; Ботсвана). Західноафриканський (Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д'Івуар, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того) — головуючий Клод Обін Тапсоба (Claude Obin Tapsoba; Буркіна-Фасо). Арабськомовний (Алжир, Бахрейн, Джибуті, Єгипет, Ємен, Ірак, Йорданія, Катар, Коморські Острови, Кувейт, Ліван, Лівія, Марокко, Мавританія, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Сомалі, Палестина, Туніс) — головуючий Авні аль-Хасавнех (Awni Al-Khasawneh; Йорданія). Офіційна сторінка . Східноазійський (КНДР, Республіка Корея, Японія) — головуючий Хіроші Танабе (Hiroshi Tanabe; Японія). Південно-східноазійський (Бутан, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Камбоджа, Лаос, Малайзія, М'янма, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Шрі-Ланка) — головуючий Мохамад Арієф Сяфії (Mohamad Arief Syafii; Індонезія). Південнозахідноазійський (Азербайджан, Афганістан, Іран, Кіпр, Пакистан, Таджикистан, Туреччина, Туркменістан) — головуючий Масуд Шафії (Masoud Shafiei; Іран). Балтійський (Естонія, Латвія, Литва, Росія, Польща) — головуюча Віта Страутнієце (Vita Strautniece; Латвія). Офіційна сторінка. Кельтськомовний (Франція, Ірландія). Китайський (КНР) — головуючий Лью Боакван. Голландсько-німецькомовний (Австрія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Південно-Африканська Республіка, Суринам, Швейцарія) — головуючий Тьєр Тіхелар (Tjeerd Tichelaar; Нідерланди). Офіційна сторінка. Центральносхідної і Південносхідної Європи (Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Греція, Грузія, Кіпр, Північна Македонія, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, Чорногорія) — головуюча Дарина Порубчанова (Darina Porubčanová; Словаччина). Офіційна сторінка. Східної Європи, Північної та Центральної Азії (Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Казахстан, Росія, Таджикистан, Україна, Узбекистан) — головуючий В. Богинський (V. Boginskiy; Росія). Східносередземноморський (без арабських країн; Ізраїль, Кіпр) — головуючий Нафталі Кадмон (Naftali Kadmon; Ізраїль). Франкомовний (Алжир, Бельгія, Болгарія, Буркіна-Фасо, Гвінея, Джибуті, ДР Конго, Іспанія, Камерун, Канада, Кот-д'Івуар, Республіка Конго, Ліван, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нігер, Румунія, Сенегал, Того, Туніс, Франція, Чад, Швейцарія) — головуючий П'єр Жаллар (Pierre Jaillard; Франція). Офіційна сторінка. Індійський (Бангладеш, Бутан, Індія, Непал, Пакистан). Латиноамериканський (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Еквадор, Іспанія, Колумбія, Коста-Рика, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Суринам, Уругвай, Чилі) — головуючий Енріке Муньос Гонсен (Enrique Muñoz Goncen; Мексика). Офіційна сторінка. Північноєвропейський (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) — головуючий Інгвіл Нордленд (Ingvil Nordland; Норвегія). Офіційна сторінка. Тихоокеанський (Австралія, Вануату, Науру, Нова Зеландія, Папуа Нова Гвінея, Самоа, Соломонові Острови, Східний Тимор, Тонга, Фіджі) — співголови Сьюзан Біртлес (Susan Birtles; Австралія) і Венді Шо (Wendy Shaw; Нова Зеландія). Португаломовний (Ангола, Бразилія, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Мозамбік, Португалія, Сан-Томе і Принсіпі, Східний Тимор) — головуючий Жозе Еліас Мукомбо (José Elías Mucombo; Мозамбік). Романо-еллінськомовний (Андорра, Бельгія, Ватикан, Греція, Італія, Іспанія, Канада, Кіпр, Люксембург, Молдова, Монако, Португалія, Румунія, Туреччина, Франція, Швейцарія) — головуючий Андреа Кантіле (Andrea Cantile; Італія). Офіційна сторінка. Британський (Велика Британія, Гаяна, Нова Зеландія, Південно-Африканська Республіка, Ямайка) — головуюча Кетрін Читем (Catherine Cheetham; Велика Британія). Північноамериканський (США, Канада) — співголови Лу Йост (Lou Yost; США) і Хізер Росс (Heather Ross; Канада).

Робочі групи Під егідою ГЕГНООН було створено декілька робочих груп для подальшого вивчення тем та питань, що входять до завдань ГЕГНООН. Було створено 10 таких груп: З питань назв країн. З питань топонімічних баз даних і газетирів. З топонімічної термінології. З питань популяризації діяльності та фінансування. З питань романізації. З навчальних курсів топоніміки. З питань оцінки та впровадження топонімічних настанов і різноманітних стандартів. З питань екзонімів. З географічних назв як культурної спадщини. Зі стандартизації вимови (розформована 2017 року).

Крім того, ГЕГНООН має цільову групу для африканських країн та координує роботу країн з розробки власних топонімічних настанов.

Конференції

Конференція ООН зі стандартизації географічних назв (; UNCSGN) — періодична міжнародна конференція, що її організує Статистична комісією ООН, основною метою якої є сприяння стандартизації національних географічних назв країн-членів ООН. Конференція не регулює політичні суперечки між окремими державами щодо використання/невикористання конкретних географічних назв.

Конференція проводиться кожні 5 років у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Вона також може бути проведена в іншому місці, якщо країна-господар візьме на себе організаційні та фінансові витрати з її проведення. Кожна країна може надіслати власну делегацію експертів на конференцію. Членами таких делегацій є експерти з географічних назв відповідних країн, або держслужбовці, що обіймають посади у відповідних національних державних установах.

XI Конференція відбулася в Нью-Йорку в серпні 2017 року.

Сесії

У період між конференціями експертна група збирається на чергові сесії:

1967 року в Женеві 1970 року в Нью-Йорку 2-12 лютого 1971 року в Нью-Йорку 9 травня — 1 червня 1972 року в Лондоні 5-16 березня 1973 року в Нью-Йорку 5-26 березня 1975 року в Нью-Йорк 16 серпня — 8 вересня 1977 року в Афінах 26 лютого — 9 березня 1979 року в Нью-Йорку 17-27 лютого 1981 року в Нью-Йорку 23 серпня — 15 вересня 1982 року в Женеві 15-23 жовтня 1984 року в Женеві 26 вересня — 7 жовтня 1986 року в Женеві 17-31 серпня 1987 року в Монреалі 17-26 травня 1989 року в Женеві 11-19 листопада 1991 року в Женеві 24 серпня 4 вересня 1992 року в Нью-Йорку 13-24 червня 1994 року в Нью-Йорку 12-23 серпня 1996 року в Женеві 12-23 січня 1998 року в Нью-Йорку 17-28 січня 2000 року в Нью-Йорку 26 серпня — 6 вересня 2002 року в Берліні 20-29 квітня 2004 року в Нью-Йорку 28 березня — 4 квітня 2006 року у Відні 20-31 серпня 2007 року в Нью-Йорку 5-12 травня 2009 року в Найробі 2-6 травня 2011 року у Відні 2012 року в Нью-Йорку 28 квітня — 2 травня 2014 року в Нью-Йорку 25-29 квітня 2016 року в Бангкоці 7-18 серпня 2017 року в Нью-Йорку