Зако́н ри́нків Се́я (або Зако́н Се́я, інколи зако́н ри́нків; ; ) — фундаментальний принцип класичної політичної економії, який стверджує, що пропозиція (виробництво товарів та послуг) автоматично формує свій власний попит. Цей закон вперше сформулював французький економіст і підприємець Жан-Батіст Сей у своїй праці «Трактат з політичної економії» (1803).

Згідно з цим принципом, загальне надвиробництво товарів на вільному ринку є логічно неможливим, оскільки будь-який акт створення вартості одночасно генерує дохід, еквівалентний цій вартості, який згодом спрямовується на купівлю інших благ. Важливим наслідком закону Сея є висновок про те, що рецесії та економічні кризи не виникають через системну недостатність сукупного попиту або дефіцит грошей. Добробут суспільства має підвищуватися шляхом стимулювання та усунення перешкод для виробництва, а не через штучну інтенсифікацію споживання.

Важливим наслідком закону Сея є висновок, що рецесії не виникають через невідповідність попиту або недостатність грошей. Відповідно до нього, виробництво надає виробникам необхідні ресурси щоб споживати те, що вироблено, а відтак, споживання зростатиме коли зростатиме виробництво. З цієї причини, добробут має підвищуватись стимуляцією виробництва, а не споживання. Іншим наслідком закону Сея є те, що збільшення кількості грошей лише породжує інфляцію, адже більший обсяг грошової маси на той самий обсяг продукції не збільшує споживання.

Починаючи з робіт Джона Мейнарда Кейнса, сучасні макроекономісти (особливо прихильники «нового Кейнсіанства») широко погоджуються на думці, що закон Сея застосовний лише у випадку, коли ціни цілком гнучкі. Однак у коротких часових проміжках, коли цінам властива певна міра жорсткості, рецесія може бути породжена спадом сукупного попиту.

Закон Сея є важливою частиною Австрійської теорії бізнес циклів, що викладені в роботах Людвіга фон Мізеса та Мюррея Ротбарда. Тому в своїй книзі Planning for Freedom Людвіг фон Мізес говорить про те, що "Сей вийшов переможцем із полеміки з Мальтусом і Сісмонді. Він довів свою правоту, тоді як опоненти не змогли довести свою. Відтепер, протягом усього дев'ятнадцятого століття, визнання істини, що міститься в законі Сея, було відмітною ознакою економіста". Відмічаючи також, що .." Кейнс не спростовував закон Сея. Він відкинув його емоційно, але не висунув жодного вагомого аргументу, який би спростував його обґрунтування"Planning for Freedom, and Sixteen Other Essays and Addresses (South Holland, Ill.: Libertarian Press), 1980..

Формулювання: Кожен виробник діє не заради того, щоб проявити свою активність, а з метою придбати ті блага, які задовольняють його потреби, тому кожен виробник, у відповідному розумінні, є покупцем власного продукту або пропозиція породжує свій власний попит.

Див. також

Заощадження,

Інвестиції,

Парадокс заощаджень.

Примітки

Посилання

Історія економічних учень : Навчальний посібник / Юхименко П. І., Леоненко П.М. - К.: Знання-Прес, 2005.