Анатолій Володимирович Коструба ( 7 листопада 1978, Сімферополь, Кримська область, Українська РСР, СРСР) — український вчений-правознавець, фахівець у галузі цивільного права, доктор юридичних наук (2015), професор (2019).
З 2015 року професор кафедри цивільного права Навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника".
У 2022 році запрошений професор у Болонському університеті (м. Болонія, Італія).
Життєпис Народився 7 листопада 1978 року у місті Сімферополь в сім'ї службовців.
У 1995 році вступив на юридичний факультет Сімферопольського державного університету імені М. В. Фрунзе.
Після закінчення Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (2000) навчався в аспірантурі Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Кандидат юридичних наук (2004).
З 2003 року до 2014 року — асистент, старший викладач, доцент кафедри цивільного та трудового права Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Доцент (2009).
C 2014 року до 2019 року старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України (м. Київ). Доктор юридичних наук (2015).
З 2015 року професор кафедри цивільного права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ). Професор (2019).
Забезпечує викладання в університеті навчальних дисциплін «Цивільне право України» для студентів 2 — 3 курсів, «Особисті немайнові права» для магістрів 1-го курсу спеціалізації «Приватне право», «Актуальні проблеми права інтелектуальної власності» для здобувачів рівня вищої освіти «Доктора філософії» (PhD), «Private Law» (англійською мовою) для студентів 3 курсу спеціалізації «Міжнародне та Європейське право».
Одружений, виховує трьох дітей.
Наукова діяльність
Теорія коносамента-цінного паперу Тема кандидатської дисертації «Коносамент як цінний папір». Дисертація захищена в 2004 році в Спеціалізованій вченій раді Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків) під керівництвом доктора юридичних наук, професора В. Л. Яроцького.
Наукове значення роботи вченого полягає в тому, що їм вперше розглядається коносамент з позиції теорії цінних паперів. У дисертації дається правова характеристика коносаменту в цивілістичній доктрині, наводиться поняття коносаменту, переглянуто і вдосконалено перелік його реквізитів, запропонована класифікація видів коносамента. Особливу увагу приділяється вивченню правового значення застережень в тексті коносаменту.
Коструба А. В. є основоположником теорії коносамента як цінного папера на противагу панувавшої в період СРСР теорії договору.
Істотну увагу приділено розгляду проблеми цивільно-правового регулювання відносин, пов'язаних з обігом коносамента. Детально розглянуто питання механізму випуску, розміщення та погашення коносамента як цінного папера, визначено його функціональне призначення в цивільному оборотіШимон Ш. І. Відчуження майнових прав і traditio в зобов'язаннях купівлі-продажу //Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія: Право. — 2012. — №. 173 (3). — С. 153—159..
Теорія правоприпиняючих юридичних фактів Тема докторської дисертації «Юридичні факти в механізмі припинення цивільних майнових відносин». Дисертація захищена в 2015 році в Спеціалізованій вченій раді Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України (місто Київ). Наукове консультування підготовки дисертаційного дослідження здійснювалося доктором юридичних наук, професором Н. С. Кузнєцовою.
Наукові дослідження вченого присвячені вирішенню проблеми визначення механізму правоприпинення цивільних майнових відносин, встановленню його елементів, значення кожного з них в процесі припинення суб'єктивних цивільних прав і юридичних обов'язків або цивільних правовідносин в цілому, а також встановлення особливостей дії правоприпиняючих юридичних фактів в ньомуВеликанова М. Співвідношення ризику з інтересом та правовідношенням //Підприємництво, господарство і право. — 2017. — №. 8. — С. 10-14..
Наукове значення проведених досліджень полягає в тому, що вченим вперше визначено поняття правоприпиняючих юридичних фактів як результату конкретних обставин дійсності (фактичного і юридичного), з правовою моделлю яких пов'язане настання наслідків у вигляді припинення суб'єктивних цивільних прав, юридичних обов'язків, а також цивільних правовідносин в цілому.
Розмежування юридичної і фактичної сторони юридичного факту, а також його наслідків в механізмі правоприпинення цивільних майнових відносин демонструє вплив права на суспільні відносини і визначає взаємодію правової (ідеальною) і фактичної (матеріальної) складових у правовому регулюванні суспільних відносин.
Кострубою А. В. вперше сформульовані загальні і спеціальні ознаки правоприпиняючих юридичних фактів.
Загальними ознаками правоприпиняючих юридичних фактів є конкретність, об'єктивованість, індивідуальність, просторова і темпоральна визначеність, нормативна формалізованість, інформативність і консеквентністьШтефан А. С. Процесуальний юридичний факт і його ознаки //Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. — 2017. — №. 1. — С. 54-60..
До спеціальних належать: припиняючий характер, регресивність інформації, комбінованість юридичних наслідків.
Обґрунтовано, що правоприпиняючі юридичні факти можуть розглядатися як відносні, залежно від явищ, які вони припиняють. Як правило, юридичні факти розглядаються в аспекті припинення прав і правовідносин, але вони також можуть припиняти і юридичні обов'язки. У випадках, коли юридичні факти припиняють окремі правомочності суб'єктивних цивільних прав учасників правовідносин, щодо зазначених правомочностей вони виступають як правоприпиняючі, але, в залежності від правових наслідків, до яких вони призводять, по відношенню до інших правомочностей в складі суб'єктивних цивільних прав, суб'єктивних цивільних прав в цілому, юридичних обов'язків або правовідносин, вони можуть бути як правозмінні, так і правовстановлюючі.
Дослідження вченого в цій галузі є розвитком теорії юридичних фактів Красавчікова О. А. (1958), специфікуючи роль і значення окремих видів юридичних фактів в механізмі правового регулювання цивільних майнових відносин.
Коструба А. В. істотно розвинув погляди Алексєєва С. С. на механізм правового регулювання суспільних відносин (1966). Заслуга вченого полягає в розгляді окремого виду механізму правового регулювання — механізму правоприпинення цивільних майнових відносин як внормованого порядку припинення суб'єктивних цивільних прав (окремих правомочностей), юридичних обов'язків або цивільних правовідносин в цілому, в основі яких правоприпиняючі юридичні факти.
Вченим визначено місце правоприпинення в правовому регулюванні цивільних майнових відносин. Факт виконання програми, передбаченої нормами права, є моментом завершення реалізації права — його припинення як спосіб досягнення очікуваного правового результату. Правоприпинення в такому контексті є завершальним етапом правореалізації.
Неможливість досягнення мети правового регулювання внаслідок дефектності юридичних фактів у стадії правореалізації призводить до зміни його структури, появи нової стадії правового регулювання цивільних майнових відносин — стадії правоприпинення. На цій стадії здійснюється коригування правової моделі поведінки суб'єктів права до фактичних наслідків, що мають місце, з метою впорядкування елементів рівнів у системі за рахунок внутрішніх і зовнішніх факторів впливу на неї. У такий спосіб компенсується структурна дефектність нелінійної динамічної системи.
Кожна стадія правового регулювання забезпечується відповідним правовим механізмом. Зокрема, механізм припинення цивільних майнових відносин забезпечує правове регулювання в стадії правоприпинення і є структурним компонентом механізму правореалізації на етапі правоприпинення у відповідній стадії правового регулювання.
В розвиток вчення Алексєєва С. С. про механізм правового регулювання суспільних відносин Коструба А. В. коригує сталу структуру відповідних правових засобів. На думку вченого нормативний регулятор є не єдиним засобом впливу на оцінку суб'єктом можливості власних дій в соціальному середовищі. Вказане знаходить закріплення в сфері відносин, позбавлених державного імперативного примусу.
У сфері приватного права юридичне оформлення соціальних зв'язків між особами має обмежені рамки нормативного регулювання. Переважним, в такому випадку, виступає каузально-правове регулювання. Зазначене не може не вплинути на специфіку формування механізму правового регулювання цивільних відносинСімутіна Я. В. Механізм правового регулювання трудових відносин: теоретичні аспекти ефективності //Альманах права. Ціннісно-правові засади сучасних інтеграційних процесів в Україні. — 2015. — С. 509—515..
Тобто, цивільне правове регулювання суспільних відносин досягається за допомогою інших регуляторів, які мають спільну з нормою права природу, але при суб'єктної обмеженості своєї обов'язковостіПогребняк В. Я. Виникнення. перехід та припинення суб'єктивних цивільних прав: проблеми теорії та практики: монографія //Київ: Алерта. — 2020..
Наведене дає підстави стверджувати, що поряд з правовою нормою правовим засобом забезпечення дії механізму правового регулювання суспільних відносин виступають alter-нормативні регулятори (договір, звичай).
Але, наведеними формами регламентаційного впливу на суспільні відносини їх правова регламентація не вичерпуються. Поряд з нормативними і alter-нормативними регуляторами слід виділити наднормативні (принципи права) і quasi-нормативні (судові акти). Сутність quasi-нормативного регулятора полягає в підміні собою нормативного, наданням йому якості правової норми. При цьому, на відміну від alter-нормативних, природа quasi-нормативного регулятора характеризується відсутністю зустрічного волевиявлення сторін по його змістом і сфери застосування. Використання quasi-нормативного регулятора як правового засобу регламентації правових відносин є результатом дефекту в нормативному регулюванні суспільних відносин. В юридичному факті відсутня його нормативна основа, що перешкоджає виникненню правовідносин між їх учасниками.
Конвалідація дефекту моделі нормативного регулятора реалізується шляхом формування правової ілюзії необхідної норми. Її ілюзорність проявляється в специфіці її створення, характеру обов'язковості. При відсутності реальної, така норма формується судом в судовому акті, дія якого поширюється на певне коло осіб. Таким чином, за допомогою quasi-нормативного регулятора відбувається добудова права.
Так як правовою нормою не вичерпується регламентаційну вплив на суспільні відносини, відповідний елемент механізму правового регулювання вимагає свого структурного коригування. Коструба А. В. дає обгрунтування, що термінологічно, елементом механізму правового регулювання суспільних відносин виступає не правова норма, а певна сукупність тотожних правовій нормі юридичних конструкцій — правовий регулятор, що включає, як було зазначено, нормативний регулятор, наднормативні регулятор, alter-нормативний регулятор, quasi-нормативний регулятор.
Правоприпиняючі юридичні факти в механізмі припинення цивільних майнових відносин, на думку вченого, визначають його динаміку. Будучі ланцюгом юридичних фактів з прямий і непрямий причинно-наслідковим зв'язком, кожен з них є наслідком одного юридичного факту і одночасно підставою настання іншого.