Лю́барт-Дмитро (, ; бл. 1313 — ) — останній правитель об'єднаного Галицько-Волинського князівства (1340—1349), князь волинський (1340—1383) та галицький (1340—1349, 1353—1354, 1376—1377). Один з молодших синів великого князя литовського Гедиміна. Засновник мурованого Луцького замку.
Імена Любарт (; , документ № 1, після 1340.) — литовське язичницьке ім'я. Дмитро — хрещене ім'я, отримане після приходу на волинський престол. Любарт-Дмитро, або Лю́барт-Дмитро́ Гедимі́нович — з язичницьким і християнським іменем, і по-батькові.
Походження та дата народження Точний рік народження Любарта невідомий, але відомо, що він був одним з молодших синів Гедиміна. На цій підставі Фелікс Шабульдо вважав, що він народився між 1311 та 1315 роками, а польський історик — між 1312 і 1315, є також версія що у 1298 році. Автори білоруського видання «Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя» схиляються до більш пізньої дати народження — бл. 1320 року.
На думку Ігоря Мицька, був сином дружини Гедиміна, можливе ім'я якої — Леоніда (Левна, Євна). Вона ймовірно була представницею династії Романовичів, тому діти від цього шлюбу, згідно з версією Мицька, отримували право на володіння Волинню та Галичиною.Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів // Старий Луцьк. — 2009. — С. 36. — ISBN 961-361-013-1. Давніше польський історик Стефан Кучинський стверджував, що правдоподібно Любарт-Дмитро був сином останньої дружини Гедиміна, можливе ім'я якої — Євна. Також цей дослідник уважав, що документ 1322 року, який князеві приписували, є фальсифікатом.
Молоді роки 1322—1340
У 1325 році, по смерті тестя, короля Андрія Юрійовича, Любарт, за дослідженнями Володимира Антоновича, одержав Східну Волинь і ще за життя батька переселився в цю область. За даними Яна Длугоша, у 1336 році спустошив Мазовію.
Правління на Волині. Багаторічна війна за спадщину Руського королівства
Після смерті правителя Русі Юрія II Болеслава у 1340 році бояри проголосили Дмитра, по жіночій лінії зятя Юрія ІІ, володарем Руського королівства.
Польський король Казимир III Великий негайно здійснив похід на Львів, однак, забравши собі королівські регалії, повернувся до Кракова. У Галичині місцеві бояри під проводом Дмитра Дедька закликали на допомогу татар та за їхньою допомогою встановили боярську олігархічну республіку. Номінально бояри визнавали зверхність то Любарта, то Казимира ІІІ, то угорського короля Людовіка І, граючи на протиріччях між ними, а фактично правив Дмитро Дедько — як «управитель Руської землі».
У 1349 році Казимир III зайняв Галичину і Західну Волинь, з цього часу почалася багаторічна війна за спадщину Руського королівства між Любартом і Казимиром. Вже наступного року Кейстут у союзі з Любартом витиснув польські гарнізони із замків Волинської, Холмської та Белзької земель, ввірвався навіть у землю Сандомирську та спустошив польське прикордоння. Зайняті міста він утримував за собою, але не був досить сильним для того, щоби відвоювати Галичину, захоплену Казимиром.
Литовські князі пішли в цей час на зближення з великим князем московським Симеоном Гордим — сином Івана I Калити: у 1350 за згодою останнього Любарт одружився вдруге, з небогою Симеона — дочкою князя ростовського Костянтина.
У 1350 році угорський король Людовик I уклав угоду з королем Польщі, за якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство Казимирові III, який після цього став титулярним королем Русі. 1352 року Дмитро-Любарт разом з братами уклав з Казимиром III та князями Мазовії угоду, за якою посів усю Волинь. У 1353-му литвини розірвали її, Любарт у травні, липні, вересні нападав на Польщу, але Галичини не здобув. 1355 року з братом Кейстутом надав привілей купцям з Торуні, що відкрило їм шлях на західні землі Русі. Це сталось через допомогу від тевтонців ВКЛ проти Польщі, яка того року відібрала Володимир.
У 1366 році мав сутички з поляками, втримав частину Волині, зокрема, Луцьк, Стіжок, Шумськ, Острог, Полонне, Меджибіж, Ветли, Люб'яж, Чорногородок, Камінь, Мельницю, однак втратив на користь Казимира III Холмську, Белзьку землі та Володимир.
Після польського походу Любарт уклав договір з Казимиром III щодо взаємодопомоги у боротьбі з ворогами. Після смерті Казимира III в листопаді 1370 знову здобув Володимир.
У 1376 році брав участь у поході проти Польщі. У 1377 Людовик Угорський організував похід-відповідь. Любарт швидко припинив опір, завдяки чому втримав Волинь, але змушений був віддати своїх синів як заручників.
Внутрішня політика За його правління в Луцьку збудували фортецю — так званий замок Любарта. Львівській церкві святого Юра подарував 1341 року дзвін.
У 1379 році як князь луцький, володимирський підтвердив право складу Львова.
У 1382-му після смерті короля Людовика I придбав в угорських старост Кам'янець, Олесько, Городло, Лопатин, Перемиль (помилково називали Перемишль), Сестрятин (помилково вважали Снятин).
Дата смерті Леонтій Войтович визначає дату смерті як 4 серпня 1383. Дату смерті дає змогу встановити запис від 4 серпня 1384, зроблений священником церкви святої Катерини Івана на переписаній ним Псалтирі в річницю смерті великого князя Любарта. Ця книга зберігається у Флоренції в бібліотеці Лоренцо МедічіСтолярова Л. В. Свод записей писцов, художников и переплетчиков древнерусских пергеменных кодексов XI—XIV веков. — М., 2000. — N 347, с.349..
Титул 1322: . 1347: у грамоті Візантийського імператора титулується «Володимирський король Дмитро Любарт».
Сім'я
1321/1323 року одружився з Ганною-Буче (Євфимією) — донькою галицько-волинського (володимирського) князя Андрія II Юрійовича ( до 21.5.1323), за даними Леонтія Войтовича — дочкою Лева Юрійовича, за іншими даними — дочкою Юрія ІІ Болеслава — князя Галицько-Волинського. На думку Фелікса Шабульдо, більш правдоподібним видається припущення польського історика Яна Тенговського, який уважає, що першою дружиною могла бути донька чи сестра князя Данила Острозького, а шлюб, найімовірніше, мав місце незадовго до 1328-го і тоді ж Любарт мусив прийняти православ'я й церковне ім'я Дмитро. Геронім Граля вважав, що Любарт прибрав хресне ім'я на честь тестя — князя Дмитра Острозького.
У 1349 одружився вдруге з Ольгою-Агафією ( після 1386) — дочкою ростовського князя Костянтина Васильовича.
Діти: Федір Любартович (бл.1351 — після 1 червня 1431) — Великий князь волинський (1383—1390, 1431), князь сіверський (1393—1405), жидачівський (бл.1405—1431); Іван, один з удільних князів чернігово-сіверських у пер. пол. XV ст.; Лазар ( після 1386); Семен ( після 1386); Василь — син першої дружиниМицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів … — С. 35—36.
Вшанування пам'яті Вулиця Князя Любарта у Києві.
Іменем князя названо 20-ту бригаду оперативного призначення, яка діє в складі 1-го корпусу НГУ «Азов».
Примітки
Джерела
Довідники (автор статті Фелікс Шабульдо) (автор статті Микола Котляр)
Любарт-Дмитро Ґедимінович //
Монографії Stadnicki K. Lubart xiąże Wołyński. — Lwów, 1853. — 269 + XXXI s. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII—XVI ст. — Львів, 1996. — 256 с.
Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 4.
Статті
Войтович Л. Польща, Мазовія, Литва та Угорщина у боротьбі за спадщину Романовичів // Проблеми слов'янства. — Вип. 59. — Львів, 2010. — С. 52–66.
Історичні першоджерела (Пам'ятки української мови)
Посилання
Родовід Любартів.
ПопередникЮрій II Болеслав Князь володимирський1340-1366 НаступникОлександр Коріятович ПопередникЮрій II Болеслав Князь галицький1340-1349разом з Дмитром Дедьком НаступникКазимир III Великий ПопередникОлександр Коріятович Князь володимирський1370-1383вдруге НаступникФедір Любартович ПопередникКазимир III Великий Князь галицький1353-1354вдруге НаступникКазимир III Великий ПопередникЛев Юрійович Князь луцький1340-1383 НаступникФедір Любартович ПопередникЛюдовик Угорський Князь галицький1376-1377втретє НаступникЛюдовик Угорський