Хмара Гіллса — іменна назва внутрішньої хмари Оорта, що є величезним навколозоряним диском всередині хмари Оорта, і чия зовнішня межа розташована приблизно від 20 000 до 30 000 астрономічних одиниць (а. о.) від Сонця, а внутрішня межа, менш чітко визначена, гіпотетично розташована на відстані 250—1500 а. о., далеко за межами орбіт об'єктів пояса Койпера, але відстані можуть бути значно більшими. Звісно, якщо хмара Гіллса взагалі існує, то містить приблизно в п’ять разів більше комет, ніж зовнішня хмара Оорта.

Гіпотеза Потреба в гіпотетичній «Хмарі Гіллса» тісно пов'язана з динамікою хмари Оорта, оскільки орбіти комет хмари Оорта постійно збурюються у своєму середовищі. Незначні частки залишають Сонячну систему або падають у внутрішню систему, де випаровуються, або падають на Сонце чи газові гіганти. Отже, хмара Оорта давно мала б бути виснажена, але вона все ще добре забезпечена кометами.

Гіпотеза про існування хмари Гіллса звертається до стійкості хмари Оорта, виділяючи густонаселену внутрішню частину хмари Оорта як «Хмару Гіллса». Об'єкти, викинуті з хмари Гіллса, ймовірно потрапляють у класичну область хмари Оорта, чим власне забезпечують зберігання хмари Оорта. Цілком ймовірно, що хмара Гіллса має найбільшу концентрацію комет у всій Сонячній системі. Існування хмари Гіллса є правдоподібним, оскільки там уже знайдено багато об'єктів. Вона повинна бути щільнішою власне за хмару Оорта.

Базову модель «внутрішньої хмари» запропонував у 1981 році астроном Джек Гіллс з лабораторії Лос-Аламос, який і надав назву внутрішній хмарі Оорта.

Характеристики

Структура та склад Комети хмари Оорта постійно зазнають впливу навколишнього середовища та віддалених об'єктів. Тому хмара Оорта мала б давно розпастися, але вона все ще залишається цілою. Припущення про хмару Гіллса може дати пояснення. Дж. Г. Гіллс та інші вчені припускають, що вона може поповнювати комети у зовнішній хмарі Оорта.

Імовірно, що хмара Гіллса є найбільшою концентрацією комет у всій Сонячній системі. Вона має бути значно щільнішою, ніж зовнішня хмара Оорта. Її розміри оцінюються в межах 5000—20 000 а. о. Для порівняння, хмара Оорта простягається приблизно від 20 000 до 50 000 а. о. (0,3—0,8 світлового року).

Якщо аналізи комет є репрезентативними для всіх об'єктів хмари, то переважна більшість із них складається з різних льодів, зокрема водяного, метанового, етанового, чадного газу та Синильна кислота. Водночас відкриття об'єкта 1996 PW, астероїда на типовій орбіті довгоперіодичної комети, свідчить про те, що хмара може також містити кам'янисті тіла.

Аналіз вмісту вуглецю та ізотопних співвідношень азоту — як у кометах родин хмари Оорта, так і в тілах з області Юпітера показує незначні відмінності між ними, попри значну віддаленість цих регіонів. Це свідчить про їхнє спільне походження з протопланетного диска.

Примітки