Сюлань-Шічжухоуді (; д/н — 93) — 8-й шаньюй південних хунну в 88—93 роках.
Життєпис Син шаньюя Хухан'є II. При народженні отримав ім'я Туньтухе. 88 року спадкував стриєчному братові Їту-Юлюйді. 89 року вирішив скористатися складнощами північних хунну, щоб остаточно їх підкорити. Його в цьому підтримала регентка — імператриця Доу. Тому шаньюй з 30 тис. хунну за підтримки 8-тисячного ханського війська рушив проти Північного шаньюя. Той зазнав поразки й втік на північ. Священне місце лунчен було захоплено й спалено, чим знищено конкурента відповідного міста південних хунну — Лунсі. 200 тис. підданих Північного шаньюя здалися військам Сюлань-Шічжухоуді.
У 90 році військо південних хунну на чолі із східних гулі-ваном Шицзі завдав нової поразки північному шанюю, захопивши його ставку у верхів'ях Орхону. Як наслідок було приєднано значну територію з тисячами північних хунну. Тепер під владою Сюлань-Шічжухоуді перебувало майже 240 тис. осіб, з яких 50 тис. були вояками. Тому імператорський уряд призначив ще одного дуляо-гянгюню (урядника над південними хунну).
Втім побоюючись посилення Сюлань-Шічжухоуді, що мав намір відновити єдність держави хунну, китайці у 91 році признали шаньюєм півночі Ючуцзяня. Але після загибелі останнього у 93 році практично усі північні хунну опинилися під владою Сюлань-Шічжухоуді. Того ж року він помер. Владу спадкував стриєчний брат Аньго.
Джерела Barfield, Thomas (1989), The Perilous Frontier: Nomadic Empires and China, Basil Blackwell Whiting, Marvin C. (2002), Imperial Chinese Military History, Writers Club Press Cosmo, Nicola Di (2002), Ancient China and Its Enemies, Cambridge University Press Crespigny, Rafe de (2007), A Biographical Dictionary of Later Han to the Three Kingdoms, Brill