Французький Іноземний Легіон відіграв важливу роль в Першій індокитайській війні.
Беручи участь у конфлікті з самого початку, з 1946 по 1954, Іноземний Легіон та інші підрозділи французької армії складали більшість піхоти протягом війни. Легіон був на передовій більшості битв де вдало застосовував знання техніки та логістики чим і заслужив свою репутацію.
Найвідомішими підрозділами були Іноземні піхотні полки (фр. Régiments étrangers d'infanterie, REI) більшість солдат яких були іноземцями серед яких велику частину складали німці, які раніше брали участь у Другій світовій війні на боці Вермахту.
Новою практикою яку назвали "омоложення" і яка з'явилася саме під час війни в Індокитаї (фр. jaunissement) було прийняття до лав Легіону місцевих азіатів.
Передумови Вʼєтнамські підпільні комуністи на чолі з Хо Ші Міном шукали можливості прийти до влади в Індокитаї - французькій колонії за результатами Сайгонського договору 1862 р. В 1941 році вони організовують партизанський рух В'єтмінь до якого ввійшло 50 тисяч людей разом з підрозділами міліції що складалася з місцевих. У вересні 1945 р. в місті Ханой Хо Ші Мін проголосив створення Демократичної Республіки В'єтнам. Франція відправила до колонії експедиційний корпус чисельністю в 56 тисяч людей. Солдати В'єтміню знаходилися переважно на півночі країни де завдяки близькості китайського кордону можна було легко його перетнути і отримати зброю та інше військове спорядження. Перевагою партизан було їх знання місцевості та вміння маскуватися у джунглях, а також момент несподіванки який дозволив вигнати французькі гарнізони. У відповідь Франція надсилає війська для повторного завоювання регіону. Однак військовій адміністрації було важко знайти добровольців для експедиційного корпусу. Генеральну мобілізацію не було оголошено через що у війні брала участь регулярна армія та волонтери. В той же час, кампанії з рекрутування Іноземного Легіону були чисельними та успішними - вперше з часу свого заснування у 1831 р. кількість легіонерів перебільшила 12 тисяч. Причиною цього стала велика потреба у людській силі для відправки до французької колонії. Максимальна кількість легіонерів на час конфлікту - 20 тисяч у 1953 р. Були створені нові полки -1,2,3 Іноземні піхотні полки та 13 Напівбригада Іноземного Легіону.
Вперше Легіон з'явився в Індокитаї у 1887 з переходом півночі В'єтнаму під французький контроль. Тоді завданнями підрозділу були пацифікація регіону, а також розбудова інфраструктури, таких як дороги і мости, що підіймало престиж колонії. Легіон був головним у підтримуванні порядку та придушенні опору такого як повстання Єн Бай, організоване націоналістичною партією В'єтнаму у 1930. Того ж року було створено відомий 5 Іноземний піхотний полк який діє переважно в Індокитаї. Цей підрозділ бере собі ім'я Тонкінського полку і брав участь в багатьох операціях в регіоні. Нарешті 5 Іноземний піхотний полк зіткнувся з японцями 9 березня 1945 р., наприкінці Другої світової війни.
Інформація про війська
Залучені підрозділи Під час Першої Індокитайської війни Легіон був представлений передусім піхотою яка в свою чергу входила до складу Французького Далекосхідного Експедиційного Корпусу (фр. Corps expéditionnaire français en Extrême-Orient, CEFEO) і складала 8% від загальної кількості солдатів. В березні 1952 р. в складі цих сил були:
13 тисяч солдатів поділених на 4 полки 1400 парашутистів 4 тисячі солдатів у технічних частинах
За весь час війни Іноземний Легіон висадив в Індокитаї 72 тисячі бійців
Підрозділи, які брали участь у конфлікті
2й Іноземний піхотний полк 3й Іноземний піхотний полк 5й Іноземний піхотний полк 13а Напівбригада іноземного легіону 1й Іноземний батальйон парашутистів 2й Іноземний батальйон парашутистів 1й Іноземний кавалерійський полк
Втрати Усього, 307 офіцерів, 1082 молодших офіцерів і 9092 солдатів було вбито або пропали безвісти між 1946 та 1954 рр. Це найбільші втрати Легіону з часів Першої світової війни.
Омоложення Перша війна в Індокитаї стала першим конфліктом під час якого Французький Іноземний Легіон приймав до своїх лав місцевих (фр. "indigènes"). Вони були присутніми майже у всіх підрозділах легіонерів. Вираз "омоложення" (фр. "jaunissement") з'явився з необхідності набору солдатів - індокитайців для підтримання чисельного складу підрозділів. Це явище з'явилося наприкінці 1950 р. і продовжувалося до завершення війни у 1954. Це нововведення зайняло час через традиції Легіону, згідно з якими це піхотний підрозділ завдяки якому білі люди можуть змінити своє життя. Більше того, дехто вважав що німці та слов'яни, які на той час складали вагому частину Легіону, не зможуть ужитися з новими рекрутами та/або приток індокитайців знизить ефективність Легоіну як бойової одиниці. Але, незважаючи на опір, кадрові проблеми змусили офіцерів створити змішані підрозділи. З початку війни лікарі встановили що європейці занадто чутливі до тропічних хвороб, клімату та москітів. Наприклад, 2-й іноземний піхотний полк що прибув в Індокитай в березні 1946 р. втратив 193 людини через серйозні захворювання. Це складало 5,92 % від загальної кількості прибувших. Окрім цього, індокитайці стали в нагоді при інших ситуаціях. Там де звичайний легіонер ступає шумно і з малим або жодним знанням місцевості, впевнено просувалося «омоложення». Також місцеві рекрути були незамінними під час контрпартизанських операцій або коли потрібно було злитися з натовпом.
Рекрутський набір здійснювався різними методами. Одним з них було впровадження певної кількості місцевих у вже існуючі бойові одиниці. Так сталося з 1м Іноземним батальйоном парашутистів, який був об'єднанням декількох допоміжних батальйонів з Індокитайським батальйоном парашутистів Іноземного Легіону (фр. CIPLE). В процесі вербування офіцери разом с перекладачами відправлялися до селищ щоб розшукати потенційних новобранців. Офіцери зацікавлювали населення гідною заробітною платою (6 піастрів на день, що в різний час конфлікту дорівнювало від 10 до 17 франків) а отже можливістю забезпечити свою родину, пільги, статус "грози В'єтміню" а також престиж уніформи. Іноді вербувальникам не потрібно було переконувати населення адже багато людей записувалися до лав Легіону заради помсти або інших, політичних або релігійних мотивів. Волонтери повинні були підтвердити свою особу, бути молодше сорока років і міцної статури.
Формування підрозділів залежало перш за все від вправності легіонерів. Йдеться про встановлення простої та ефективної системи командування яка бере до уваги мовний бар'єр. Для цього бійців які не володіли французькою мовою на достатньому рівні не допускали до ролі інструкторів. Стояло завдання за короткий час створити боєздатні підрозділи. Вивчення зброї показало себе як один з найкращих методів відбору хороших солдатів. Побоювання щодо масового дезертирства аборигенів були зайві - втікачів було мало. З них деякі переходять на бік ворога, інші ж повертаються до мирного життя, не витримавши та виснажливого темпу та армійського життя Легіону. Командири батальйонів часто позбувалися ненадійних елементів самі, просто розриваючи їх контракт. Існують дослідження щодо бойової ефективності автохтонів. З одного боку жителі гір не були надійними бійцями через те, що не могли прийняти військову ментальність, що в свою чергу шкодило моралі легіонерів - європейців. В той же час В'єтмінь застосовує всі можливості пропаганди щоб відговорити цих потенційних рекрутів. З іншого ж, одними з найкращих бійців були вихідці з народу Нунг через їх виключні мисливські здібності (схожа ситуація з народом Тей). Етнічні конфлікти заохочують деякі етноси, наприклад камбоджійців, записуватися до лав Легіону і ставати грізними солдатами які, однак, іноді не слухалися наказів. Загалом, наслідки інтеграції місцевих залежать від підрозділів до яких вони потрапили. Наприклад в 13й напівбригаді були задоволені роботою легіонерів - індокитайців, а також їх співпрацею з інженерними частинами. Більше того, в 1952 р. відмітили, що дезертирство тубільців було меншим від дезертирства білих.
"Омоложення" загалом дало Легіону збагачуючий досвід. Деякі автохтони були настільки задововлені Іноземним Легіоном, що вирішили залишитися там, замість того щоб перейти до національного війська. З часом вони почали відчувати себе солдатами Франції.
Внесок солдатів Третього Рейху Іноземний Легіон був тісно пов'язаний з німцями ще з моменту свого заснування на базі німецького підрозділу на службі Франції у 1831 році, через що вони складали три з семи батальйонів. Така близькість з цим народом дозволяла німцям легше інтегруватися в Легіон.
Під кінець Другої світової війни Легіон прагматично націлився на табори для військовополонених, перш за все на ті, що складалися переважно з німців. Також Легіон працював і в самій Німеччині. З восьми пунктів вербовки що знаходилися у Європі в 1945 р. два знаходилися в Німеччині і ще два в Австрії - у французьких зонах окупації. Цими пунктами були Віллінген та Ландау в Німеччині і Брегенц та Інсбрук в Австрії. Завдяки цим діям до лав Легіону набрали багатьох добровольців, деякі навіть з'являлись у формі Вермахту. Німецька влада старалася протидіяти цьому, але в силу свого положення мало що могла зробити. Іноді Легіон допомагав німецьким добровольцям у незаконному перетині кордону, видаючи їх за французьких солдатів. Тим хто перебував у таборі для військовополонених Легіон давав шанс отримати свободу по проходженню п'ятирічної служби в підрозділі. Багато ув'язнених погоджувалися через жахливі умови у таборах такі як голод. Такі випадки були чисельними і заохочувалися службою вербування Легіону, яка мала якнайшвидше відправити велику кількість солдат на допомогу 5му Іноземному полку піхоти, який до речі перебував в Індокитаї з 1930 року.
Цифри щодо походження німців, що брали участь у війні відповідають вибірці з 390 легіонерів, яка каже, що 30 % походили з піхотних частин, 20 % - з Люфтваффе, 15 % з Крігсмаріне, 15 % - з мотопіхоти, 10 % з артилерійских частин і 5 % з підрозділів СС.
Німці,відправлені до Індокитаю були також корисні своїм знанням трофейного обладнання. Це була зброя з часів Другої світової війни, така як 50 -мм німецькі гранатомети, пістолети-кулемети MP 40 або ж транспортні літаки Junkers Ju 52. Також, є логічним, що багато колишніх бійців Панцерваффе прижилися у 1му Іноземному кавалерійському полку або велика кількість парашутистів Люфтваффе служили у батальйонах парашутистів.
Деяка кількість німців в Індокитаї стали інструкторами щоб ділитися своїм великим військовим досвідом, також тому що близько 70% солдат європейського походження розуміли німецьку.
Участь СС у підрозділі після Другої світової війни є чутливою темою для Легіону. Незважаючи на те, що Командування Легіону заперечує їх присутність (Колишніх бійців Ваффен-СС розшукували за характерними для них татуюваннями), чисельні свідчення кажуть про інше. Пункти набору рекрутували цих людей, знаючи їх військове походження. Заперечення цього Іноземним Легіоном ставить метою не заплямовувати свій престиж і не носити ярлик фашистів.
Традиції та особливості Легіону