Зя Лонг (в'єтнам. Gia Long), або Нгуєн Тхе-то (в'єтнам. Nguyễn Thế Tổ; 8 лютого 1762, Хюе — 3 лютого 1820, Хюе) — 1-й імператор Об'єднаної в'єтнамської монархії. Об'єднавши сучасний В'єтнам у 1802 році, він заснував династію Нгуєн, останню з в'єтнамських династій.
Племінник останнього Князя Нгуєна, який правив Південним В'єтнамом, Нгуєн Тхе-то був змушений ховатися в 1777 році у віці п'ятнадцяти років, коли його родину було вбито під час повстання тейшонів. Після кількох змін стану, в яких його прихильники відновили і знову втратили Сайгон, він потоваришував із французьким католицьким єпископом П'єром Піньйо де Беаном. Піньйо відстоював свою справу перед французьким урядом і зумів набрати добровольців, коли це провалилося, щоб допомогти Нгуєну Тхе-то повернути трон.
З 1789 року Нгуєн Тхе-то знову зайняв панування і почав свій північний похід, щоб отримати перемогу над тейшонами, досягнувши кордону з Китаєм до 1802 року, який раніше знаходився під контролем Чинських Князів. Після їх поразки йому вдалося воз'єднати В'єтнам після століть міжусобної феодальної війни, з ще більшою територією, ніж будь-коли, що тягнеться від Китаю до Сіамської затоки.
Правління Зя Лонг було відзначено своєю конфуціанською ортодоксальністю. Подолав повстання тейшонів та відновивши класичну конфуціанську систему освіти та цивільної служби, він перемістив столицю із Ханоя на південь в Хюе, оскільки населення країни також перемістилося на південь протягом попередніх століть, і збудував фортеці та палац у своїй новій столиці. Використовуючи французький досвід, він модернізував оборонні можливості В'єтнаму.
На знак поваги до допомоги своїх французьких друзів, він терпів діяльність католицьких місіонерів, що ставало дедалі обмеженішим за його наступників. За його правління В'єтнам зміцнив своє військове панування в Індокитаї, вигнавши сіамські війська з Камбоджі і перетворивши їх у васальну державу.
Біографія
Зя Лонг народився в Пу-Сюань (сучасний Хюе, Центральний В'єтнам) 8 лютого 1762 року, і мав два інших імені в дитинстві: Нгуєн Фук Чонг (阮福種) і Нгуєн Фук Ноан (阮福暖). Нгуєн був третім сином Нгуєн Фука Луана і Нгуєн Тхі Хоана. Луан був другим сином князя Нгуєна Фука Хоата із Південного В'єтнаму; перший син помер раніше нинішнього князя. Існують різні версії, за якими сина було призначено наступником. Згідно з однією з теорій, Луан був призначений спадкоємцем, але високопоставлений мандарин на ім'я Транг Фук Лоан змінив заповіт Хоата на смертному одрі і встановив на троні в 1765 році молодшого брата Луана, Нгуєна Фука Туана, шістнадцятого сина. Луан був ув'язнений і помер у 1765 році, в тому ж році, що і ТуанKim, p. 335..
Тим не менш, історик Чхве Бен Ук стверджує, що уявлення про те, що Луан був призначений спадкоємцем, було засноване на фактах, але було поширене істориками династії Нгуєн XIX століття після того, як Нгуєн Тхе-то зайняв трон як Зя Лонг, щоб встановити законність імператора. За словами Чхве, князь Хоат спочатку обрав дев'ятого сина, який потім помер, залишивши Луана для встановлення князя Туана . Тоді альтернативою був старший син дев'ятого сина, Нгуен Фук Дунг, якого опозиційні групи пізніше безуспішно намагалися переконати приєднатися до них як підставна особа, щоб надати легітимність. 1775 року Туан був змушений розділити владу з Дунгом військовими лідерами, які підтримували Нгуєнов. На той час Нгуен тхе-то був неповнолітнім членом сім'ї і не мав якоїсь політичної підтримки серед придворних впливових осіб.
Однак Туан втратив свою посаду князя Південного В'єтнаму і був убитий разом з Дунгом під час повстання тейшонів на чолі з братами Нгуєн Нкаком, Нгуєн Хюе і Нгуєн Ле в 1777 році. Нгуєн Тхе-то був найстаршим членом правлячої сім'ї, який пережив Тейшонську перемогу, яка витіснила Нгуєнів з їх центральних районів у Центральному В'єтнамі, на південь до Сайгона і в Дельту Меконга на крайньому півдні.
Цей поворот подій змінив характер ієрархії влади Нгуєнов; сім'я і перший лідер Нгуєн Хоанг спочатку походили з провінції Тханьхоа в північній частині В'єтнаму, і саме звідси походить більша частина спадщини їхнього вищого військового і цивільного керівництва, але в результаті початкових успіхів тейшонів більша частина цієї старої бази була знищена і Нгуен Тхе-то був змушений відновити підтримку серед жителів півдня, який пізніше став ядром режиму, коли була створена династія Нгуєн.
Нгуєн Тхе-то укривався католицьким священиком у Ратьзя. Пізніше він утік у Хатьєн на південному краю В'єтнаму, де зустрів Піньйо де Беана, французького священика, який став його радником і зіграв важливу роль у його приході до влади. Отримавши інформацію від Поля Нгхі, Піньйо уникнув армії тейшонів в Камбоджі і повернувся, щоб допомогти Нгуєну Тхе-то. Вони сховалися у лісі, щоб уникнути переслідування армії тейшонів. Разом вони бігли на острів Пуло Панджанг у Сіамській затоці. Піньйо сподівався, що, зігравши істотну роль у перемозі Нгуєн Тхе-то, він зможе скористатися важливими поступками для католицької церкви у В'єтнамі, допомагаючи її розширенню в Південно-Східній Азії.
Наприкінці 1777 року основна частина тейшонської армії покинула Сайгон, щоб напасти на феодалів Чинь, які правили другою половиною В'єтнаму. Нгуен Тхе-то непомітно повернувся на материк, приєднавшись до своїх прихильників та відвоювавши місто Сайгон. Йому дуже допомогли зусилля До Тхань Ньона, старшого князя Нгуєн, який організував йому армію, яку доповнювали камбоджійські найманці і китайські пірати. Наступного року Ньон вигнав додаткові війська тейшонів з навколишньої провінції Гіа Дінь і завдав тяжких втрат флоту Тейшон. Скориставшись сприятливішою ситуацією, Нгуєн Тхе-то відправив дипломатичну місію до Сіаму, щоб запропонувати договір про дружбу. Однак цей потенційний договір був зірваний в 1779 році, коли камбоджійці повстали проти свого просіамського лідера Анга Нона III. Нгуєн Тхе-то послав Ньона допомогти повстанню, яке зрештою призвело до рішучої поразки Анга Нона III та його страти.
Ньюн повернувся до Сайгона з честю і зосередив свої зусилля на поліпшенні флоту Нгуєн. У 1780 року, у спробі зміцнити свій політичний статус, Нгуєн Тхе-то проголосив себе (Корольом Нгуєна) за підтримки дансонської армії. 1781 року Нгуєн надіслав додаткові сили, щоб підтримати камбоджійський режим проти сіамських армій, які хотіли відновити свій контроль. Незабаром після цього Нгуєн вбив Ньона. Причина залишається незрозумілою, але було постульовано, що він зробив це, тому що слава та військовий успіх Ньона затьмарювали його. У той час Ньон мав велику, якщо не домінуючу владу за лаштунками. Згідно з пізнішими літописами династії Нгуєн, повноваження Ньона включали вирішення питання про те, хто отримає смертну кару, і розподіл бюджетних витрат. Ньон також відмовився виділяти гроші на королівські витрати. Також повідомлялося, що Ньон і його люди поводилися грубо і неповажно по відношенню до Нгуєна Тхе-то.
У жовтні 1782 року приплив знову змістився, коли сили на чолі з Нгуєн Фуком Маном, молодшим братом Нгуєн Тхе-то, і Чау Ван Тієпом вигнали тейшонів із Сайгона. Нгуєн повернувся в Сайгон, як і Піньйо. Утримання було слабким, і контратака тейшонів на початку 1783 року призвела до важкої поразки Нгуєнів, при цьому Нгуєн Ман був убитий в бою. Нгуєн Тхе-то знову біг у Фу Куок, але цього разу його схованку було виявлено. Йому вдалося втекти від того, хто переслідує тейшонський флот до острова Ронг в Компонгсомській затоці. І знову його укриття було виявлено та оточене флотом повстанців. Однак тайфун обрушився на цей район, і йому вдалося прорвати морську облогу і бігти на інший острів в умовах плутанини. На початку 1784 року Нгуєн Тхе-то вирушив за сіамською допомогою, але додаткові 20000 чоловік не змогли послабити владу тейшонів. Це змусило Нгуєна стати біженцем у Сіамі в 1785 році. Що ще гірше, тейшони регулярно робили набіги на рисові плантації на півдні в період збирання врожаю, позбавляючи Нгуєнів їхнього продовольства. Нгуєн Тхе-то зрештою дійшов висновку, що використання сіамської військової допомоги викличе негативну реакцію серед населення через переважну ворожість В'єтнаму по відношенню до Сіаму.
Допомога з боку Франції
Зрозумівши ситуацію, Нгуєн Тхе-то попросив Піньйо допомогти, і дозволив Піньйо взяти із собою сина Нгуєна Фука на знак доброї волі. Це сталося після того, як Нгуєн Ань розглянув питання про залучення англійської, голландської, португальської та іспанської допомоги. Піньо порадив Нгуєну Тхе-то не звертатися за допомогою до Батавії, побоюючись, що підтримка протестантських голландців завадить розвитку католицизму. Піньйо залишив В'єтнам у грудні, прибув до Пудучеррі, Індія, у лютому 1785 року з королівською печаткою Нгуєн Тхе-то. Нгуєн Ань уповноважив його піти на поступки Франції в обмін на військову допомогу. Французька адміністрація в Пудучеррі на чолі з виконувачем обов'язків губернатора Кутенка де Альгреном була консервативною у своїх поглядах і рішуче виступала проти інтервенції до Південного В'єтнаму. Погіршуючи і так складну ситуацію, Піньйо був засуджений іспанськими францисканцями у Ватикані, і він спробував передати свій політичний мандат португальським військам. Раніше португальці пропонували Нгуєн Ань 56 кораблів для боротьби з тейшонами.
У липні 1786 року, після понад 12 місяців безуспішного лобіювання в Пудучеррі, губернатор Давид Шарпентьє де Коссіньї дозволив Піньйо повернутися до Франції, щоб звернутися за допомогою до королівського двору. Прибувши до двору Людовика XVI у Версалі в лютому 1787 року, Піньйо постав перед труднощами в отриманні підтримки для французької експедиції на підтримку Нгуєн Ань. Це було викликано тяжким фінансовим становищем країни до Французької революції. Піньйо допоміг П'єр Пуавру, який раніше був залучений до пошуку французьких комерційних інтересів у В'єтнамі. Піньйо повідомив суду, що якщо Франція вкладе кошти в Нгуєн Ань і придбає кілька укріплених позицій на в'єтнамському узбережжі натомість, то вони зможуть «домінувати у морях Китаю та архіпелагу», а разом з ним і контроль над торгівлею в Азії.
У листопаді 1787 року був укладений договір про союз між Францією і Кохінхіном — європейським терміном для Південного В'єтнаму — від імені Нгуєн Ана. Піньйо підписав договір як «Королівський комісар Франції у справах Кошинчина». Франція обіцяла чотири фрегати, 1650 повністю екіпірованих французьких солдатів і 250 індійських сипаїв в обмін на Кандао і Туран (Дананг), а також торгівлю деревиною за винятком усіх інших країн. Проте свобода поширення християнства була включена. Однак, Піньйо виявив, що губернатор Томас Конвей з Пудучеррі не бажає виконувати угоду; Конвей був проінструктований Перісом визначити, коли організувати допомогу, якщо взагалі буде. Таким чином, Піньйо був змушений використовувати кошти, зібрані у Франції, для залучення французьких добровольців та найманців. Йому також вдалося закупити кілька партій зброї та боєприпасів з Маврикія та Пудучеррі.
Тим часом, Королівський суд Сіаму в Бангкоку, при королі Рама I, тепло вітав Нгуєна Ань. В'єтнамським біженцям дозволили збудувати невелике поселення між Самсеном і Бангфо. Ань залишався у Сіамі з контингентом військ до серпня 1787 року, Його солдати брали участь у Бірмансько-сіамськії війні (1785—1786). 18 грудня 1786 року Нгуєн Ань підписав договір про союз з португальцями в Бангкоку. Наступного року Антоніу, португалець із Гоа, прибув до Бангкока, привіз до Тхе-то західних солдатів та військові кораблі. Це викликало огиду у сіамців та Нгуєна Тхе-то, які були змушені відмовитися від допомоги португальців. Після цього інциденту Ань більше не скористався довірою сіамських жителів.