Повітряні сили Вільної Франції (ПСВФ, , FAFL) були повітряним підрозділом Вільної Франції, створеної Шарлем де Голлем у 1940 році під час Другої світової війни. Назва втратила первісне значення в 1943 році, коли війська Вільної Франції злилися з військами генерала Жіро, однак, була у загальному вжитку до визволення Франції в 1944 році, коли вони стали Французькими ВПС. Марсьяль Вален, що командував ними з 1941 по 1944 рік, залишився на посаді командувача у мирний час.

Початок війни

17 червня 1940 року, за п'ять днів до підписання франко-німецького перемир'я, перша група з 10 льотчиків вилетіла з аеропорту Бордо-Мериньяк до Англії. Інші прибули до генерала Шарля де Голля з Франції та Французької Північної Африки з червня 1940 по листопад 1942 року. Також був створений контингент добровольців з південноамериканських країн, таких як Уругвай, Аргентина та Чилі, оскільки там набиралися чиновники Вільної Франції. З чисельності 500 у липні 1940 року ряди ПСВФ зросли до 900 до 1941 року, включаючи 200 авіаторів: 276 з них були розміщені в Англії, а 604 — на закордонних театрах операцій.

Влітку 1940-го генерал де Голль обрав полковника Марсьяля Анрі Валена командувачем ПС Вільної Франції. На момент призначення Вален перебував у французькій військовій місії в Ріо-де-Жанейро, Бразилія і повинен був працювати там до лютого 1941 року. Йому знадобилося 45 днів, щоб дістатися Лондона і зустрітися з де Голлем, і лише 9 липня Вален офіційно вступив на посаду.

Після падіння Франції в 1940 році французькі льотчики були сповнені рішучості продовжувати боротьбу з нацистською Німеччиною. Деякі приєдналися до британських ВПС, тобто, технічно порушували французьке цивільне законодавство. Їх могли вважати найманцями або звинувачувати в дезертирстві у військовому суді. 15 квітня 1941 року де Голль оприлюднив декларацію, в якій вимагав, щоб французькі пілоти в Британії подали заявки на вступ до ПСВФ до 25 квітня 1941 року. Такі особи мали бути звільненими від будь-яких переслідувань. Не весь французький персонал виконав це рішення, оскільки дехто навмисно приєднався до , бо виступав проти де Голля. RAF розглядали надання британським громадянствам цим чоловікам, щоб не інтернувати їх.

Літаки ВПС режиму Віші продовжували використовувати довоєнний триколірний рондель. Щоб відрізнити своїх, обраний де Голлем хрест Лотарингії — символ Вільної Франції — наносили на фюзеляж і верхню та нижню поверхні крил.

ПСВФ були сформовані з одного «змішаного» підрозділу на аеродромі в Одіемі () 29 серпня 1940 року під командуванням майора Ліонеля де Марм'є. Одним з його перших завдань було спробувати переконати генерал-губернаторів колоній у Французькій Західній Африці не підкорятися наказам уряду Віші, а натомість приєднатися до Вільної Франції в боротьбі проти держав Осі.

Французька Африка Операція «Загроза» була планом союзників, спрямованим на те, щоб або переконати Дакар приєднатися до справи союзників, або захопити його силою. Серед підрозділів, які брали участь, була нещодавно сформована група з назвою: Groupe de Combat Mixte (GMC) 1, під кодовою назвою «Jam» з чотирьох ескадрилей на бомбардувальниках Bristol Blenheim і літаків зв'язку/спостереження Westland Lysander. Однак битва за Дакар була невдалою: порт залишився в руках Віші, посланці ПСВФ були арештовані та ув'язнені в Дакарі владою Віші, а репутація де Голля постраждала.

Однак французькі війська в Камеруні та Чаді у Французькій Екваторіальній Африці долучилися до голлістів. Три загони військово-повітряних сил Франції, що базувалися у Форт-Ламі (зараз Нджамена в Чаді), Дуала в Камеруні та Пуент-Нуар у Конго, керуючи змішаним загоном Potez і Bloch, стали частиною ПСВФ.

Габон залишався вірним Віші, тому в середині-кінці жовтня 1940 року ескадрильї ПСВФ вирушили на місії фоторозвідки та розкидання листівок. Перший бій між Віші та ПСВФ відбувся 6 листопада 1940 року, коли два літаки ВПС Віші зіткнулися з двома Lysanders ПСВФ поблизу Лібревіля. Обидва літаки були пошкоджені, проте повернулися на базу. Через два дні перші льотчики ПСВФ були збиті і потрапили в полон. Ще за два дні Лібревіль був захоплений військами Вільної Франції, тому літаки ПСВФ тепер могли діяти з авіабази, яку кілька днів тому використовували їхні супротивники. Французи вважали бойові дії «громадянською війною», в якій перемагала Вільна Франція.

Лівія Філіп де Отклок, більш відомий під прізвиськом «Леклерк», став одним із найвідоміших генералів французької армії в історії та мав сильні амбіції в Північній Африці. Але він часто виявляв повне нерозуміння того, що насправді можуть робити ВПС. Коли він хотів бомбардувати контрольований італійцями лівійський аеродром в Куфрі, йому відповіли, що ескадрильї не можуть виконати таку важливу місію, особливо враховуючи відсутність у них досвіду навігації над величезною пустельною територією. Лють Леклерка через відсутність підтримки з повітря була жахливою, а відносини між ним і ПСВФ швидко погіршувалися.

Місія групи Lorraine 4 лютого 1942 року закінчилася катастрофічно: з чотирьох Бленхеймів, надісланих бомбити Куфру, повернувся лише один — через несправність двигуна. Один з трьох інших літаків не був знайдений аж до 1959 р. 27 лютого Рух Опору зайняв аеродром Куфра, а через два дні ворожий гарнізон здався. Леклерк, зі свого боку, все ще вважав авіацію свого роду незначним придатком, взагалі не спроможним підтримувати сухопутні війська.

Bretagne Група Bretagne була сформована 1 січня 1942 року з певними цілями: літаки американського виробництва Меріленд виконуватимуть розвідувальні місії на дальні дистанції місії близької підтримки «віддали» льотчикам на Lysander місії зв'язку та транспортування — Potez.

Більшу частину 1942 року Bretagne зосереджувалася здебільшого на зв'язкових та навчальних польотах, але наприкінці осені Леклерк хотів розраховувати на те, що ПСВФ підтримає наземний наступ проти італійців після перемоги 8-ї британської армії у другій битві при Ель-Аламейні та під час операції «Смолоскип». Однак відсутність співпраці між генеральним штабом Леклерка в Алжирі, і союзниками, здавалося, вказує на боротьбу за владу між ним і де Голлем, оскільки останній керував силами Вільної Франції з Лондона. Хоча літаки ПСВФ з ескадрильї «Ренн» групи Bretagne справді воювали з італійськими військами наприкінці 1942 та на початку 1943 року, проблеми як зі зброєю, так і з самими літаками (переважно проблеми з двигуном, що призводили до вимушеної посадки) переслідували екіпажі. 23 січня 1943 року падіння Триполі стало закінченням повітряної війни для «бретанців».

Об'єднання Англо-американська висадка в Північній Африці в листопаді 1942 року стала відправною точкою для відродження французьких ВПС завдяки зобов'язанням президента США Франкліна Д. Рузвельта, французькі повітряні сили почали отримувати літаки американського виробництва, щоб поповнити свої ескадрильї. GC 2/5 був першим організованим підрозділом, який спочатку складався з однієї ескадрильї винищувачів P-40 Tomahawk, придбаних у ВПС Сполучених Штатів через зв'язки ескадрильї «Лафаєтт» під час Першої світової війни. Діяв з передової бази в туніському Теліфт: дві ескадрильї GC 2/5 воювали разом з американськими підрозділами, очищаючи Північну Африку від сил Осі в 1943 році.

1 липня 1943 року алжирський генеральний штаб ВПС і генеральний штаб ПСВФ були об'єднані і передані під командування генерала Буска. Він провів реорганізацію ВПС Франції, включивши всі елементи колишньої французької армії Віші в Північній Африці та ПСВФ. Ці сили включали близько двадцяти різних груп, оснащених в більшості літаками Dewoitine D.520, LeO 45, бомбардувальниками Glenn Martin, літаками-розвідниками Bloch MB.175, а також різноманітними транспортними Amiots, Farmans і Potez 540.

Середземномор'я

Загалом під парасолькою союзників (не тільки в Північній Африці, а й на Сицилії та Корсиці) було дев'ять винищувальних груп ПСВФ, три з яких були винищувачами RAF, а саме № 326 (Ніцца). Ескадрильї № 327 (Корсика) і № 328 (Прованс), а також інші підрозділи, названі на честь регіонів столичної Франції: Руссільйон, Шампань, Наварра, Лафайєтт, Дофіне та Арденни. Так само було шість бомбардувальних груп (Бретань, Марокко, Гасконь, Бургунь, Сенегал і Франш-Конте), одна розвідувальна група (Бельфор) і одна транспортна група (Анжу).

Після розпуску військово-морської авіації Віші, друга ескадрилья винищувальної групи GC 2/7 прийняла до своїх лав кількох її льотчиків. У березні 1943 року група отримала свій перший британський літак — Supermarine Spitfire Mk.Vb. До складу групи входили як французькі, так і британські пілоти. Якщо британці позначали підрозділ 326-ю ескадрильєю RAF, французи знали її як GC 2/7, хоча вона була приєднана до 345-го крила союзників. Його першою місією як GC 2/7 була збройна розвідувальна місія 30 квітня 1943 року, під час завершальної фази війни в Північній Африці, до того часу Люфтваффе майже зникло, але наземні зенітні підрозділи все ще залишилися. До 13 травня німці капітулювали в Північній Африці, і GC 2/7 до того часу здійснив 42 вильоти, усього здійснивши 296 бойових вильотів. 18 червня ескадрилья замінила свій Mk.Vb Spitfires на більш потужний варіант Mk.IX, створений для боротьби з німецьким Focke-Wulf Fw 190.

У вересні 1943 року GC 2/7 брала участь у звільненні Корсики, стверджуючи, що сім ворожих літаків було знищено, втративши при цьому двох пілотів. 27-го ескадрилья разом із GC 1/3 відзначилася тим, що стала першим підрозділом ВПС, дислокованим на території Франції (з моменту розпуску військово-повітряних сил Віші в грудні минулого року), коли вони зайняли аеродром в Аяччо-Кампо-дель-Оро. Тепер група належала до 332-го крила, до обов'язків пілотів входило патрулювання над власне Корсикою, перехоплення німецьких бомбардувальників, що атакували острів, захист конвоїв союзників, що перетинають Середземне море, напади на німецькі судна, що стояли в італійських портах, і з січня 1944 р., супровід бомбардувальників США, які атакували цілі в Італії. З весни 1944 року GC 2/7 брав участь як в обстрілах, так і в атаках проти наземних цілей у прибережних районах західної Італії, а також на острові Ельба.

Франція Нарешті, у вересні 1944 року GC 2/7 опинилася в «материковій» Франції і виконувала ті ж місії, що й над Італією. Однак її командир, капітан Жорж Валентен, був збитий ППО над Діжоном, а інший — капітан Готьє — був також збитий через тиждень, хоча йому вдалося дістатися до Швейцарії, звідки він втік, щоб знову приєднатися до свого підрозділу. Коли лінія фронту просувалася на схід до території Рейху, GC 2/7 вирушила на аеродром Люксей, звідки місії, здійснені на початку жовтня, призвели до підтвердження знищення чотирьох ворожих літаків, а ще один вважався «ймовірним». Напередодні Різдва GC 2/7 супроводжував бомбардувальники B-26. «Близько 20» ворожих винищувачів атакували формування, і GC 2/7 заявив, що чотири з них були знищені, але французи втратили при цьому одного зі своїх пілотів.

GC 2/7 часто стикалася з ворогом, коли союзники просувалися далі в нацистську Німеччину, включаючи 22 березня 1945 року, коли перетнулася з двома реактивними винищувачами Messerschmitt Me 262, які були занадто швидкими для Spitfires з поршневим двигуном. 14 квітня шістнадцять літаків ескадрильї супроводжували Lockheed F-5, коли вони були перехоплені змішаним формуванням Bf 109 і Fw 190: дві машини супротивника пілоти GC 2/7 знешкодили, один їхній пілот був збитий і потрапив у полон. До моменту закінчення війни 8 травня GC 2/7 з моменту свого формування двома роками раніше здійснив трохи понад 7900 бойових вильотів.

«Нормандія-Німан»