Áдрієн Аркáн (; 3 жовтня 1899, Монреаль — 1 серпня 1967, Монреаль) — канадський політичний і громадський діяч фашистського спрямування, журналіст, публіцист, голова Партії національної єдності. Під час своєї політичної кар'єри проголосив себе канадським фюрером.
Біографія Адрієн Аркан народився 3 жовтня 1899 року в Монреалі, розташованому у франкомовному регіоні Квебек. Його батько, Нарцис Аркан, працював теслярем, займався профспілковою діяльністю і був переконаним лівим активістом, зокрема одним із засновників Робочої партії, яка була створена в Монреалі у 1899 році. Його мати, Марі-Анна Матьє, працювала директором школи, органістом та господарем каплиці. У сім'ї було дванадцять дітей, Адрієн був четвертим.
Адрієн Аркан здобув середню освіту в Коледжі Сен-Жан д'Ібервіль, Коледжі Сен-Станіслас та Коледжі Монреаль у Монреалі. Він отримав стандартну 8-річну освіту в коледжі з упором на французьку, латину, грецьку, релігію, математику, класику та історію Франції. Аркан планував вчитися на священика, але передумав, тому що «слабкість» зробила життя безшлюбності непривабливою для нього. Монреальський коледж управлявся ченцями-сульпіціанами, які активно діяли в Квебеку з XVII століття, і більшість цих сульпіціанів були з Франції. Самосприйняття квебекців тоді полягала у тому, що Квебек був останнім залишком католицької Франції часів Стародавнього режиму, з якою покінчила Французька революція, і освіту Аркана в католицьких школах підкреслювали монархістські і католицькі цінності.
Під час Першої світової війни його брат, майор Луї-Жорж Аркан, брав участь у бойових діях на фронті. Він воював у складі шотландського полку, зокрема, у Фландрії. Перебуваючи на театрі воєнних дій у Європі, він писав Адрієну листи. Разом зі своїм братом, який відчув жах окопів, Адрієн Аркан розробив полковий значок Шатогуей.
Трудова діяльність З 1920 року він заробляв на життя, працюючи журналістом у «La Patrie» (щоденна газета), «La Presse» та «Montreal Star», опановуючи англійську на рівні своєї рідної мови.
Зокрема, у 1923 році Аркан був зарахований резервістом в Шатогуейський полк Королівської канадської міліції, 63-й полк легкої піхоти. Незабаром він познайомився з усіма франко-канадськими офіцерами — як зі справжніми військовими, так і з «салонними розбійниками» в червоних туніках, прикрашених золотим поясом, і зі срібними свистками, про яких він згадував як про тямлячих спостерігачів через кілька років. Пізніше, у 1924 році, Адрієн Аркан отримав звання лейтенанта і став офіцером запасу.
В подальшому Аркан одружився з Івоньєрою Гіг'єрою з Квебеку 14 квітня 1925 року. У них народилося троє синів: Ів-Адрієн, Жан-Луї та П'єр.
Наприкінці 1920-х років він брав активну участь в організації католицьких профспілок і став президентом першої місцевої профспілки в газеті «La Presse». Його профспілкова діяльність призвела до того, що 1929 року його було звільнено. Пізніше Аркан заснував гумористичний і суперечливий тижневик «Le Goglu», перший номер якого вийшов 8 серпня 1929 року, майже весь зміст якого він написав, підписавшись «Еміль Гоглу».
Аркан створив «Le Goglu» разом з друкарем Жозефом Менаром, який хотів створити власну газету. На жаргоні «гоглу» означає людину, яка любить веселитися та сміятися, і «Le Goglu» належала до типу сатиричних газет, які були популярні в Квебеку на той час. По іншій версії французьке слово «Goglu» означає рисова птиця. Газета виходила в нижньому районі Монреаля, який Аркан описує як «місце, де є китайські гральні притони, негритянські халупи, греки, головорізи-слов'яни, болгарські грубіяни, східні бакалійники, нудотні палестинські ресторани, європейські покидьки з числа колишніх ув'язнених, імпортери діамантів з Чикаго та всілякі притони, де офіцери канадської міліції можуть потрапити за 50 центів». «Le Goglu» була успішною газетою, і до 1929 року Аркан зміг надрукувати газету в кольорі на 12 сторінках для різдвяного спецвипуску.
Основними рекламодавцями «Le Goglu» спочатку була відома монреальська сім'я Бронфман, яка рекламувала свої марки алкоголю, але припинила рекламу після того, як «Le Goglu» зайняла антисемітську позицію. У грудні 1929 року Аркан запустив сестринську газету для «Le Goglu», недільний тижневик «Le Miroir». У березні 1930 року Аркан запустив третю газету «Le Chameau», яка незабаром була закрита в 1931 році, оскільки була нерентабельною. У своїх тижневиках «Le Goglu», «Le Miroir», «Le Chameau», «Le Patriote», «Le Fasciste canadien» та «Le Combat national», які він видавав з 1929 по 1939 рік разом із друкарем Жозефом Менаром, Аркан засуджував ліберальні уряди, як у Квебеку, так і в Оттаві, зокрема асоціював їх із московськими «червоними», зневажав комуністів і негативно відгукувався про євреїв.
Політична діяльність Як і багато інших франко-канадських інтелектуалів того часу, Аркан відчував сильну ненависть до «безбожної» Франції, яка, на його думку, відмовилася від римського католицизму, залишивши Квебек як останній залишок «істинної» Франції, яка припинила своє існування в 1789 році. Аркану також глибоко не подобався егалітаризм французького республіканізму, він з огидою писав про те, як Жозефіна Бейкер, «найбагатша і найзнаменитіша негритянка» у Франції, стала мільйонером «після того, як показала свою дупу в „Фолі Бержер“». Для Аркана було неприйнятно, щоб хтось подібний до Бейкера розбагатів у той час, коли білі страждали від Великої депресії, яка, на його думку, зображала спотворений соціальний порядок. У травні 1930 року Аркан зустрівся з мільйонером, лідером консерваторів Річардом Беннетом, щоб попросити його про фінансову підтримку, в обмін на яку Аркан вестиме кампанію проти лібералів на майбутніх виборах. У листі Беннету від 22 травня 1930 Аркан попросив близько 15 000 доларів, в обмін на які він проведе, як він висловився, «наклепницьку кампанію» проти Маккензі Кінга, на що Беннет погодився. Аркан отримував таємні кошти від Консервативної партії на утримання своїх газет та агітацію за Беннета на федеральних виборах 1930 року. У редакційній статті в газеті «Le Goglu» Аркан назвав Маккензі Кінга разом із прем'єр-міністром Квебеку Ташро «двома запеклими смердячками». В іншій редакційній статті Аркан назвав Маккензі Кінга «ворогом народу». Основна лінія нападок Аркана полягала в тому, що Маккензі Кінг був людиною, яка не дбала про страждання, викликані Великою депресією, і, використовуючи свій відомий «континенталізм» як зброю, Аркан зобразив Кінга як друга американських мільярдерів. Враховуючи, що консерваторам було дуже важко завоювати місця у Французькій Канаді, 24 місця, виграні у Квебеку, були дивовижним досягненням, і Аркан у своїх листах Беннету швидко надав собі цю заслугу, стверджуючи, що без нього консерватори не отримали б жодного місця в Квебеку, як вони зазвичай робили.
Адрієн Аркан був надзвичайно засмучений наслідками Великої депресії для свого народу. Неодноразово, аналізуючи ситуацію, він висловлює особисте незадоволення, викликане тяжким становищем народу. Так, 14 лютого 1930 року у своїй редакційній статті він знову з жалем зазначає, наскільки «глибоке нещастя народу провінції (Квебеку)».
Опинившись перед першими муками кризи, він не став відразу ж оголошувати євреїв винними в чомусь відповідно до збоченої логіки «змови», яка згодом стане його власною. Навпаки, спочатку Аркан описує кризу як порушення рівноваги, природного, на його думку, між масою та капіталом. «Всюди безробіття, — пише він, — у сільській місцевості люди страждають. Усі думають про те, щоб покинути Батьківщину, яка видається невдячною. Тільки капітал процвітає, тільки він має вплив, тільки він царює, купуючи газети та лідерів для своєї справи. Нормальна рівновага між капіталом і масами порушена, це хаос, економічний безлад». Його засудження капіталу носить тотальний характер.
25 липня 1930 року він говорить про те, що нещастя все більше і більше обмежується франко-канадською національністю: «У Квебеку, на моїй батьківщині, я бачив розкрадений, експлуатований, що перебуває в рабстві, в злиднях, поранений і покалічений народ. Якщо хтось повинен страждати від нещасть і покинути свою домівку, то це французький канадець; якщо є безробітний, то це французький канадець»
Фігура Гітлера також стала дуже помітною на сторінках «Le Goglu» та «Le Miroir». У березні 1932 року у виданні «Le Miroir» із задоволенням відзначили метеоритний зліт Гітлера на вершину німецької політики завдяки його ненависті до євреїв: «Вперше в сучасній історії уряд офіційно відправить євреїв у вигнання, зруйнує їхню владу і врятує об'єднаний християнський політичний фронт». У своєму випуску від 5 серпня 1932 року газета «Le Goglu» з великою наснагою відгукнулася про результати виборів партії Гітлера на загальних виборах до Райхстагу. Повсюдно, пояснював Аркан, «майбутнє за ультраправими групами». Наприкінці того ж року Аркан з більшим ентузіазмом, ніж будь-коли, розповідав про зростання антисемітизму в Німеччині, Великій Британії, Румунії, Польщі, а також в Угорщині та скандинавських країнах. В офіси «Le Goglu» з усього світу прибуло кілька вкрай правих газет, серед яких були «Nationen», «VarKamps» та «Tidskrift». Аркану також було приємно бачити всюди таку кількість газет, які готували «нові нацистські партії до великого успіху».
У жовтні 1932 року Аркан вперше встановив контакт із Націонал-соціалістичною робітничою партією Німеччини (НСДАП), коли її представник, Курт Людеке, відвідав Монреаль і сказав Аркану, що у двох рухів багато спільного і їм слід співпрацювати. У своєму ж звіті Адольфу Гітлеру про візит Людек описав Аркана як «людину з живим розумом», чий рух набирав все більшу підтримку і був дуже близьким до прем'єр-міністра Беннета. Аркан пообіцяв організувати зустріч між Людеком та Беннетом, і хоча він надіслав Беннету листа з проханням про зустріч із Людеком, запропонована зустріч так і не відбулася.
Протягом усієї своєї політичної кар'єри Аркан був прихильником федералізму та англофільства. Він отримував таємне фінансування від лорда Сіденхема з Комба, політика Консервативної партії Великої Британії та видного прихильника фашизму, після того як переклав французькою мовою памфлет Сіденхема «Єврейська світова проблема». Аркан був переконаним прихильником британського фашизму і вів активне листування з ідеологами британських фашистських рухів, включаючи лорда Сіденхема, Генрі Гамільтона Біміша та адмірала сера Баррі Домвіля. З метою формування фашистського керівництва Британської імперії Аркан розпочав листування із сером Освальдом Мослі, лідером Британського союзу фашистів (БСФ), яке тривало аж до його смерті. Більшість статей, які з'являлися в «Le Fasciste Canadien», були перекладами двох журналів Британського союзу фашистів — Action і Blackshirt.
В 1934 році Аркан заснував Націонал-соціальну християнську партію, яка виступала за антикомунізм і вигнання канадських євреїв в район Гудзонової затоки. Ця партія мала своєю емблемою свастику, оточену кленовим листям з канадським бобром у короні. Остання ідея була навіяна його другом, відомим британським родезійським фашистом Генрі Гамільтоном Бімішем, який пропонував відіслати євреїв на Мадагаскар. У Квебеку, партія Адрієна Аркана мала великий успіх і зрештою поширилася на Торонто. У 1938 році Націонал-соціальна християнська партія, Канадський союз фашистів та Канадська націоналістична партія об'єдналися та заснували Партію національної єдності (ПНЄ). Її лідером став Адрієн Аркан. Дружина лідера Адрієна Аркана, Івоньєра, очолювала жіноче відділення партії. Сестра Адрієна очолювала жіночу антикомуністичну лігу Монреаля, яка випустила кілька брошур Аркана, а його теща, мадам Поль Гіг'єр, регулярно виступала на партійних зборах.