Алче́вськ () — місто в Україні, адміністративний центр однойменного району та міської територіальної громади Луганської області, великий промисловий центр. З 2014 року місто тимчасово окуповане Росією.
В Алчевську виготовлялася до російсько-української війни чверть промислової продукції Луганської області. Основа промислової могутності міста — Алчевський металургійний комбінат та Алчевський коксохімічний завод.
Назва З часу заснування, з 1895 року, назва поселення змінювалася кілька разів. Первісну назву Юр'ївка у 1903 році булу змінено на Алчевськ після загибелі засновника — купця Олексія Алчевського.
У 1931 році назву змінено на Ворошиловськ — до 50-річного ювілею радянського діяча Климента Ворошилова, який працював на заводі ДЮМТ. У 1932 році поселення набуло статусу міста.
У 1961 році місто перейменовано на Металогірськ, проте вже з 30 грудня 1961 року отримало нову назву — Комунарськ, яка проіснувала до 1991 року, а також було перейменовано і залізничну станцію на Комунарськ.
Після проголошення Україною незалежності, на міському референдумі, який відбувся 1 грудня 1991 року, мешканці міста повернули назву «Алчевськ» на честь засновника — купця, українського патріота і громадського діяча Олексія Алчевського, але залізничну станцію Комунарськ тоді не було перейменовано. Лише 17 січня 2025 року постановою Кабінету Міністрів України станція перейменована на Алчевськ.
Історія Як робітниче селище Алчевськ виникло у середині 1890-х років XIX століття завдяки будівництву біля залізничної станції Юр'ївка Катерининської залізниці (нині станція Алчевськ) металургійного заводу Донецько-Юріївського металургійного товариства (ДЮМТ), який об'єднав селища Василівку та Жилівку. У Василівці був розташований православний храм побудований ще на початку XIX століття.
Заснування
Засновником Донецько-Юріївського заводу (нині — Алчевський металургійний комбінат), як і акціонерного товариства ДЮМТ, був український промисловець й банкір, купець першої гільдії Олексій Алчевський. Заснований ним завод ДЮМТ був на той час єдиним в Україні металургійним підприємством, який побудованим на вітчизняні капітали.
На початку XX століття, під час гострої економічної кризи, не витримавши конкуренції з пануючими на Донбасі іноземними компаніями, і, отримавши відмову від царського уряду на прохання про кредит, Олексій Алчевський 7 травня 1901 року кинувся під поїзд на Царськосельському вокзалі в Петербурзі. Однак чимало дослідників схиляються до думки, що це було замовне вбивство. Знецінені після загибелі Алчевського акції ДЮМТ зосередилися в руках франко-бельгійських компаній.
У 1903 році, в пам'ять про засновника заводу ДЮМТ, станція Юр'ївка за клопотанням російських промисловців була перейменована в Алчевське. Від однойменної станції отримало назву і заводське селище, яке у 1902 році набуло статусу міста.
Населення міста складалося переважно з робітників металургійного заводу — місцевих і приїжджих. Це були фахівці-іноземці (німці, французи, бельгійці), кваліфіковані робітники-металурги, запрошені з Юзовського, Брянського (м. Дніпро) та інших заводів, і безземельні селяни із прилеглих губерній.
У 1913 році житловий фонд Алчевська склав 38 тис. м². Це були приватні будинки, у тому числі хати-мазанки і «казенні» (заводські). З 5135 робітників заводу ДЮМТ 3000 осіб мешкали у бараках, 540 — у казармах і приблизно 1600 — у 270 кам'яних так званих «сімейних будинках».
Рівень грамотності населення в Алчевську на початку XX століття був невисоким. До будівництва металургійного заводу в цій місцевості працювала лише одна невелика церковно-приходська школа у Василівці. Згодом була відкрита заводська школа на 700 учнів з 19-ма вчителями. У 1910 році відкриті Василівська земська школа та приватне Алмазно-Юр'ївське комерційне (середнє) училище, в якому навчалося 190 учнів.
У 1913—1917 роках в Свято-Миколаївській церкві села Василівки Слов'яносербського повіту (нині — частина Алчевська) служив священником Тимофій Драгожинський.
До культурних закладів у заводському селищі належали: приватний цирк, де виступали циркові та театральні трупи]], кінематограф, так званий «літній театр», кегельбан і навіть казино.
Робітники Алчевська брали активну участь у революції 1905—1907 років, але повстання зазнало поразки.
Українська революція У 1917—1920 роках влада в Алчевську змінювалася неодноразово.
26 квітня 1918 року до міста увійшли війська Української Народної Республіки, у грудні 1918 року — донські козаки під проводом генерала Петра Краснова, влітку 1919 року — денікінці (так названні «білі»). У проміжках між ними владу брали більшовики. 26 грудня 1919 року в місті на тривалий час була встановлена радянська окупація.
Радянська окупація
На початку XX століття, після окупації більшовиками, почався голодомор в Україні, що зачепив також і Луганську область. Це мало негативний вплив на чисельність населення та етнічний склад міста.
З переходом до нової економічної політики, коли не було коштів на відновлення зруйнованих великих підприємств, Донецько-Юр'ївський завод став державним. 3 травня 1923 року був тимчасово законсервований. Це також вплинуло на скорочення населення: наприкінці 1923 року в Алчевську залишалося лише 8000 жителів.
Під час та після індустріалізації в місто та сусідні селища направляли людей з різних регіонів СРСР.
У 1925 році було прийнято рішення про зняття металургійного заводу з консервації і на початку 1926 року почала відновлюватися одна з доменних печей (доменний цех простояв ще з 1918 року — з часу німецької окупації), а незабаром почалося спорудження нових доменних печей та інших об'єктів. Великою подією в житті міста було будівництво коксохімічного заводу, який запрацював у 1929 році.
Разом із підприємствами розбудовувалося й місто. Якщо у 1926 році чисельність населення складало 16 тис. осіб, то вже у 1939 році досягло 55 тис. осіб.
З 1932 року почалося будівництво багатоповерхових будинків, прокладені водопровід та каналізація. Міський житловий фонд перевищив у 1940 році 160 тис. м². Місто озеленювалося, площа зелених насаджень досягла 200 га.
У 1938 році до міста було приєднано селище імені Паризької Комуни, яке перебувало у складі Комунарська, незабаром отримало назву Перевальськ та стало на нетривалий час адміністративним центром Перевальського району.
Друга світова війна З початком німецько-радянської війни підприємства міста перебудували роботу на військовий лад. Обладнання металургійного та коксохімічного заводів, у зв'язку з небезпекою захоплення міста німцями, було вивезено на Урал, до Кузбасу і Узбекистану. 12 липня 1942 року Алчевськ окупували німецькі війська майже на 14 місяців.
15 листопада 1942 року в місті почали формувати козацьке Кавалерійське з'єднання фон Паннвіца Вермахту. Лише 2 вересня 1943 року радянська армія звільнила місто від німецьких загарбників.
Післявоєнна відбудова Після повторної окупації міста радянськими військами почалася його відбудова за участю фахівців з інших частин СРСР (зокрема, відновлювальний загін з Челябінська). У 1943 році був створений спеціалізований будівельно-монтажний трест «Алчевськбуд». Прискореними темпами велася реконструкція промислових підприємств, відновлювальні роботи у місті.
За роки першої післявоєнної п'ятирічки (1946—1950) був досягнутий і перевершений довоєнний рівень промислового виробництва. Працівники тресту «Алчевськбуд» побудували нові доменні і мартенівські печі, вальцювальні стани, коксові та хімічні цехи, підприємства будівельної індустрії, легкої та харчової промисловості тощо.
На місці старих збудовані фактично нові підприємства, а з ними й нове місто. Почали працювати великі підприємства будівельної індустрії — заводи будівельних конструкцій, залізобетонних виробів, великопанельного житлового будівництва, будівельних матеріалів, переробки шлаків тощо. Для задоволення потреб населення були побудовані хлібзавод, молокочарня, швейна та галантерейна фабрики, завод товарів народного споживання, відкрита перша в Луганській області тролейбусна мережа. Для розвитку соціальної сфери побудовані нові будівлі навчальних закладів, палаци культури, бібліотеки, кінотеатри, стадіони, спортивні зали та інші установи соціально-культурного призначення.
Сучасність
Аварія тепломережі взимку (2006)
22 січня 2006 року системи опалення в місті практично повністю заморозилися. Внаслідок помилки комунальних служб, незважаючи на морози та припинення опалення, воду з труб не злили, через що замерзаюча вода їх розірвала. В результаті опалювальне обладнання у більшості алчевських будинків було виведено з ладу. Близько 60 тисяч мешканців міста опалювали власні оселі лише індивідуальними обігрівачами. Через декілька днів каналізаційні системи частково також почали заморожуватися. У місті була оголошена «надзвичайна ситуація державного рівня».
Кабінет Міністрів України прийняв масові заходи щодо захисту алчевців від надзвичайної ситуації. Інженерні команди з інших регіонів країни поступово відновили опалювальні прилади. Однак, станом на 11 лютого, десятки будинків ще не опалювалися. Сотні дітей разом зі своїми вчителями були евакуйовані на курорти і готелі в інші регіони України. За словами тодішнього голови обласної державної адміністрації Луганської області Геннадія Москаля, це було найгіршою антропогенною катастрофою в історії незалежної України.
Російсько-українська війна (з 2014)
Весною 2014 року місто стало одним із осередків діяльності проросійських сил. Перші мітинги відбулися на початку березня, тоді ж проросійські активісти створили організацію «Алчевська гвардія» . Згодом в їх осередку почали домінувати сепаратистські настрої, а дії стали набагато радикальнішими. 30 квітня 2014 року вони захопили будівлю мерії, зняли з неї прапор України та висунули міському голові вимогу організувати на території міста референдум на підтримку ЛНР.
5-7 березня 2014 року сепаратисти створили загони Алчевської «гвардії», яку очолив член КПУ, депутат Алчевської міської ради Микола Бойко ( 9 жовтня 1977 р,., уродженець міста Кадіївка), згодом проголосив себе «народним мером» Алчевська. Також сепаратистський рух очолив депутат Алчевської міської ради від партії регіонів Владислав Дейнего ( 12 березня 1964 року).
У ніч з 4 на 5 квітня співробітниками «Альфи» СБУ під приводом допиту були затримані троє активістів «Алчевської гвардії»: Олександр Красько, Євген Верховод і Дмитро Солдатов. Представники проросійського руху за допомогою соцмереж зібрали мітинг протесту біля будівлі СБУ, в якому брали участь понад сотні осіб. Була перекрита центральна вулиця і висунуто вимогу звільнити затриманих. До протестуючих вийшов начальник Алчевського міського відділу УСБУ полковник Олег Есаулов (1968 року, уродженець міста Алчевськ, 26 травня 2014 року придбав квартиру в Києві, на той час як приміщення Алчевського відділу СБУ разом з його майном 6 червня 2014 року було захоплено сепаратистами з загону Олексія Мозгового). Есаулову вдалося вгамувати агресивно налаштований натовп. Вдень, після допиту, затримані були звільнені.