Марк Ван Дорен (; 30 червня 1894 Гоуп (Іллінойс) — 10 грудня 1972, Торрінгтон (Коннектикут) — американський поет, письменник і критик. Він був науковцем і професором англійської мови в Колумбійському університеті протягом майже 40 років, де він надихнув покоління впливових письменників і мислителів, включаючи Томаса Мертона, Роберта Лакса, Джона Беррімана, Віттакера Чемберса і письменників Beat Generation, таких як Аллен Гінсберг і Джек Керуак. Він був літературним редактором газети The Nation у Нью-Йорку (1924—1928) та її кінокритиком у 1935—1938 роках.
Біографія У 1922 році Марк Ван Дорен одружився з Дороті Графф, письменницею і автором мемуарів «Професор і я» (1959), з якою він познайомився раніше в The Nation. Його успішна книга «Антологія світової поезії» дозволила подружжю купити будинок на Блікер-стріт у Нью-Йорку в лютому 1929 року, до того, як ринки обвалилися.
Їхній син Чарльз Ван Дорен (12 лютого 1926 — 9 квітня 2019) ненадовго прославився як переможець сфальсифікованого ігрового шоу Twenty-One. У фільмі «Шоу вікторини» (1994) Марка Ван Дорена зіграв Пол Скофілд, який за свою гру був номінований на премію «Оскар» у категорії «Кращий актор другого плану». Їхній другий син — Джон Ван Дорен, який також живе в Корнуоллі, штат Коннектикут, на фермі, де їхній батько писав більшість своїх листів у період навчання, і куди він переїхав після виходу на пенсію.
Марк Ван Дорен помер 10 грудня 1972 року в Торрінгтоні, штат Коннектикут, у віці 78 років, через два дні після операції щодо проблем з кровообігом у лікарні Шарлотти Хангерфорд. Він був похований на кладовищі Корнуолл Холлоу в Коннектикуті.
Бібліографія поезія Весняний грім (1924); Антологія світової поезії (1928); Джонатан Джентрі (1931), (редактор); Оксфордська книга американської прози (OUP), (1932); Зимовий щоденник (1935); Зібрання поезій 1922—1938 (1939), лауреат Пулітцерівської премії 1940 року за поезію; Олень Мейфілд (1941); Рік країни (1946) William Sloane Associates, Нью-Йорк; Вибрані вірші (Холт), (1954); Останні дні Лінкольна, п'єса в шести сценах (1959), п'єса за віршами; Богоматері Миру; Оповідач (Н/Д); Зібрання та нові вірші 1924—1963 (1963); Марк Ван Дорен: 100 поезій . Хілл і Ван. 1967 рік.; That Shining Place: New Poems (1969) Hall and Wang. романи Перехідні процеси (1935); Безвітряні каюти (1940); Тільда (1943). збірка оповідань Ніхто не скаже ні слова (1954). документальна література Генрі Девід Торо: Критичне дослідження (1916); Поезія Джона Драйдена (1920); Вступ до подорожей Бартрама (1928); Автобіографія Америки, (А. і К. Боні), 1929); Американські поети, 1630—1930 (Маленький, Браун), (1932); Американська та британська література з 1890 (1939) з Карлом Ван Дореном; Шекспір (1939); Ліберальна освіта (1943); Ніч літнього сонцестояння: та інші історії російської війни (Генрі Холт і компанія), (1943); Благородний голос (1946); Натаніель Готорн (1949); Вступ до поезії (1951); Автобіографія Марка Ван Дорена (1958); Щасливий критик (1961); Марк Ван Дорен про великі вірші західної літератури. Книги Collier. 1962 рік.; Уявлення про літературу . Хоутон Міффлін. 1968 рік.; Джордж Хендрік, ред. (1987). Вибрані листи Марка Ван Дорена . Батон-Руж: Видавництво університету штату Луїзіана. ISBN 0-8071-1317-4.; Джон Драйден: дослідження його поезії . Читати книги. 2007. ISBN 978-1-4067-2488-2.; Едвін Арлінгтон Робінсон (передрук ред.). Видавництво Kessinger. 2010. ISBN 978-1-169-10983-4.. дискографія Марк Ван Дорен читає зі своїх зібраних і нових віршів (Folkways Records, 1967).
Примітки
Посилання https://www.poetryfoundation.org/poets/mark-van-doren — вірші Марка Ван Дорена.