Геноцид греків. (), що включає також геноцид понтійців — геноцид, який здійснювався систематичним вбивством християнського османського грецького населення Анатолії під час Першої світової війни та її наслідків (1914–1922) на основі релігії та етнічної приналежности. Він був здійснений урядом Османської імперії на чолі з трьома пашами та урядом Великих національних зборів на чолі з Мустафою Кемалем Ататюрком проти корінного грецького населення Імперії. Геноцид включав масові вбивства, примусові депортації з маршами смерті через Сирійську пустелю, вигнання, страти без суми та знищення східно-православних культурних, історичних та релігійних пам’яток. У цей період загинуло кілька сотень тисяч османських греків. Більшість біженців і тих, хто вижив, втекли до Греції (додавши понад чверть до попереднього населення Греції). Деякі, особливо у східних вілаєтах, знайшли притулок у сусідній Російській імперії.

До кінця 1922 року більшість греків Малої Азії або втекла, або були вбиті. Ті, що залишилися, були переведені до Греції згідно з умовами пізніше 1923 року обміну населенням між Грецією та Туреччиною, який оформляв вихід та забороняв повернення біженців. Інші етнічні групи зазнали аналогічних нападів Османської імперії в цей період, включаючи ассирійців і вірмен, і деякі вчені та організації визнали ці події частиною тієї ж політики геноциду., containing both the IAGS and the Swedish resolutions.

Союзники Першої світової війни засудили масові вбивства, спонсоровані османським урядом. У 2007 році Міжнародна асоціація дослідників геноциду прийняла резолюцію, в якій визнала геноцидом османську кампанію проти її християнських меншин, включаючи греків. Деякі інші організації також прийняли резолюції, які визнають османську кампанію проти цих християнських меншин геноцидом, як і національні законодавчі збори Греції, Кіпру, Сполучених Штатів, Швеції, Вірменії, Нідерландів, Німеччини, Австрії і Чехії.

Передумови На початку Першої світової війни Мала Азія була етнічно різноманітною, її населення включало турків і азербайджанців, а також групи, які населяли регіон до османського завоювання, включаючи понтійських греків, кавказьких греків, каппадокійських греків, вірмен, курдів, зазів, грузинів, черкесів, ассирійців, євреїв та лазів.

Серед причин турецької кампанії проти грекомовного християнського населення був побоювання, що воно буде вітати звільнення ворогами Османської імперії, а також віра деяких турків у те, що для створення сучасної країни в епоху націоналізму необхідно провести чистку. зі своїх територій усі меншини, які можуть загрожувати цілісності етнічно заснованої турецької нації.

За словами німецького військового аташе, військовий міністр Османської імперії Ісмаїл Енвер заявив у жовтні 1915 року, що він хоче «розв’язати грецьку проблему під час війни… так само, як він вважає, що він вирішив вірменську проблему», посилаючись на геноцид вірмен. Німеччина та Османська імперія були союзниками безпосередньо перед і під час Першої світової війни. 31 січня 1917 року канцлер Німеччини Теобальд фон Бетман-Гольвег повідомив, що:

Походження грецької меншини Грецька присутність у Малій Азії датується принаймні епохою пізньої бронзи (1450 р. до н.е.). Грецький поет Гомер жив у цьому регіоні близько 800 року до нашої ери. Географ Страбон називав Смірну першим грецьким містом у Малій Азії, а численні давньогрецькі діячі були вихідцями з Анатолії, включаючи математика Фалеса з Мілета (VII ст.), досократівського філософа Геракліта з Ефесу (6 ст. е.), і засновник цинізму Діоген Синопський (IV ст. до н.е.). Греки називали Чорне море «Euxinos Pontos» або «гостинне море», а починаючи з восьмого століття до нашої ери вони почали плавати по його берегах і селитися вздовж його анатолійського узбережжя. Найвідомішими грецькими містами Чорного моря були Трапезунд, Сампсунта, Сінопа та Гераклея Понтійська.

Під час елліністичного періоду (334 р. до н. е. – I ст. до н. е.), який наслідував завоювання Олександра Македонського, грецька культура та мова стали домінувати навіть у внутрішніх районах Малої Азії. Еллінізація регіону прискорилася під римським і ранньовізантійським пануванням, і до перших століть нашої ери місцеві індоєвропейські анатолійські мови вимерли, замінивши їх грецькою мовою койне. З цього моменту і до пізнього середньовіччя всі корінні жителі Малої Азії сповідували християнство (назване грецьким православним християнством після розколу Сходу та Заходу з католиками в 1054 році) і говорили грецькою як своєю першою мовою.

Виникла грецька культура в Малій Азії процвітала протягом тисячоліття правління (IV століття – XV століття нашої ери) під час переважно грекомовної Східної Римської імперії. Ті з Малої Азії становили основну частину грекомовних православних християн імперії; Таким чином, багато відомих грецьких діячів пізньої античности, середньовіччя та епохи Відродження походили з Малої Азії, зокрема святий Миколай (270–343 рр. н. е.), ритор Іван Золотоустий (349–407 рр. н. е.), архітектор собору Святої Софії Ісидор Мілетський (VI ст. століття нашої ери), кілька імператорських династій, у тому числі Фока (X ст.) і Комнін (XI ст.), а також вчені епохи Відродження Георгій Трапезундський (1395–1472) і Василій Бессаріон (1403–1472).

Тим не менш, коли тюркські народи почали своє пізнє середньовічне завоювання Малої Азії, візантійські грецькі громадяни були там найбільшою групою жителів. Навіть після тюркських завоювань внутрішніх районів, гористе чорноморське узбережжя Малої Азії залишалося центром густонаселеної грецької християнської держави, Трапезундської імперії, аж до її остаточного завоювання турками-османами в 1461 році, через рік після Османи завоювали територію Європи, яка нині є материковою Грецією. Протягом наступних чотирьох століть грецькі вихідці з Малої Азії поступово стали меншістю на цих землях під панівною нині турецькою культурою.

Події

Післябалканські війни +Загальна кількість населення греків-османів АнатоліїПерепис населення Греції (1910–1912) Османський перепис (1914 р.) Сотеріади (1918) states that the 1918 Ethnological Map Illustrating Hellenism in the Balkan Peninsula and Asia Minor, composed by Greek archaeologist Georgios Soteriades, was an instance of the usual practice of inflating the numbers of ethnic groups living in disputed territories in the Paris Peace conference. Хюдавендігар (Проуса) 262 319 184 424 278 421 Конья (Іконіо) 74 539 65 054 66 895 Трабзон (Трепезонд) 298 183 260,313 353 533 Анкара (Ангора) 85 242 77 530 66 194 Айдин 495 936 319 079 622 810 Кастамону 24 349 26 104 24 937 Сивас 74 632 75 324 99 376 Ізміт (Нікомедіа) 52 742 40 048 73 134 Біга (Дарданелли) 31 165 8 541 32 830 Всього 1,399,107 1,056,357 1 618 130 Починаючи з весни 1913 року, османи реалізували програму вигнання та насильницької міграції, зосереджуючись на греках Егейського регіону та Східної Фракії, чия присутність у цих районах вважалася загрозою національній безпеці. Османський уряд прийняв «подвійний механізм» , що дозволяє заперечувати відповідальність за цю кампанію залякування, спустошення християнських сіл і попередню інформацію про неї. Участь у деяких випадках місцевих військових і цивільних функціонерів у плануванні та здійсненні антигрецького насильства та мародерства спонукала послів Греції та Великих держав та Патріархату звертатися зі скаргами до Високої Порти. На знак протесту проти бездіяльности уряду перед лицем цих нападів і проти так званого «мусульманського бойкоту» грецьких продуктів, який розпочався у 1913 році, Патріархат закрив грецькі церкви та школи у червні 1914 року. Відповідаючи на міжнародні вимоги. та внутрішнім тиском, Талат-паша очолив візит до Фракії в квітні 1914 року, а потім і до Егейського моря, щоб розслідувати повідомлення та спробувати пом’якшити двосторонню напругу з Грецією. Стверджуючи, що він не причетний до цих подій, Талат зустрівся з Кушчубаші Ешрефом, керівником операції з «очищення» на березі Егейського моря, під час свого туру та порадив йому бути обережним, щоб не бути «видимим». Крім того, після 1913 року були організовані бойкоти проти греків, ініційовані Міністерством внутрішніх справ Османської імперії, яке попросило провінції імперії почати їх.

Один з найгірших нападів цієї кампанії відбувся у Фокеї (грец. Φώκαια), в ніч на 12 червня 1914 року, містечку в західній Анатолії поруч зі Смірною, де турецькі нерегулярні війська знищили місто, вбивши 50 або 100Turks Slay 100 Greeks . The New York Times, 17 June 1914. цивільних осіб і змусило його населення втекти до Греції. Французький очевидець Шарль Мансьє стверджує, що звірства, свідком яких він був у Фокеї, мали організований характер, спрямований на те, щоб окружити християнське селянське населення регіону. Під час іншого нападу на Серенкеуй в районі Менемен селяни сформували збройні групи опору, але лише небагатьом вдалося вижити, переважаючи атакуючі мусульманські нерегулярні загони. Влітку того ж року Спеціальна організація (Teşkilat-ı Mahsusa), за допомогою урядових і армійських чиновників, призвала грецьких чоловіків призовного віку з Тракії та західної Анатолії в трудові батальйони, в яких загинули сотні тисяч. Ці призовники після того, як були відправлені за сотні миль у глиб Анатолії, були зайняті на будівництві доріг, будівництві, розкопках тунелів та інших польових роботах; але їхня кількість була значно скорочена через позбавлення, жорстоке поводження та відверту різанину з боку османської гвардії.Після подібних угод, укладених з Болгарією та Сербією, Османська імперія підписала невелику угоду про добровільний обмін населенням з Грецією 14 листопада 1913 року. Інша така угода була підписана 1 липня 1914 року для обміну деяких «турків» (тобто мусульман) Греції для деяких греків Айдина та Західної Тракії після того, як османи вигнали цих греків із їхніх домівок у відповідь на грецьку анексію кількох островів.Howland, Charles P. "Greece and Her Refugees" , Foreign Affairs, The Council on Foreign Relations. July 1926. Обмін так і не був завершений через вибух Першої світової війни. У той час як обговорення обміну населенням все ще велися, підрозділи Спеціальної організації атакували грецькі села, змушуючи їхніх жителів покинути свої будинки в Грецію, замінивши їх мусульманськими біженцями.

Насильницьке вигнання християн із західної Анатолії, особливо греків-османів, має багато подібного з політикою щодо вірмен, як зазначають посол США Генрі Моргентау та історик Арнольд Тойнбі. В обох випадках певну роль відіграли певні османські чиновники, такі як Шукрю Кая, Назім Бей та Мехмед Решид; Були залучені підрозділи спеціальної організації та трудові батальйони; було реалізовано подвійний план, що поєднує неофіційне насильство та прикриття державної демографічної політики. Ця політика переслідувань та етнічних чисток була поширена на інші частини Османської імперії, включаючи грецькі громади в Понті, Каппадокії та Кілікії.

Перша світова війна