Едіт Боллінг, у шлюбах Боллінг Ґалт та Вільсон (15 жовтня 1872 — 28 грудня 1961) — перша леді Сполучених Штатів з 1915 по 1921 рік (у шлюбі з Вудро Вільсоном). Реформувала інститут перших леді тим, що почала подорожувати. Керувала офісом президента після його інсульту 1919 року і до кінця терміну, визначаючи, які комунікації та державні питання були достатньо важливими для нього.William Elliott Hazelgrove, Madam President: The Secret Presidency of Edith Wilson (Washington, D.C.: Regency Publishing, 2016); Brian Lamb, Who's Buried in Grant's Tomb?: A Tour of Presidential Gravesites (New York: Public Affairs, 2010), p. 119; Judith L. Weaver, "Edith Bolling, Wilson as First Lady: A Study in the Power of Personality, 1919–1920," Presidential Studies Quarterly 15, No. 1 (Winter, 1985), pp. 51–76; and Dwight Young and Margaret Johnson, Dear First Lady: Letters to the White House: From the Collections of the Library of Congress & National Archives (Washington, D.C.: National Geographic, 2008), p. 91.

Раннє життя

Народилася 15 жовтня 1872 року у Вітвіллі, штат Вірджинія, в сім'ї судді окружного суду Вільяма Голкомба Боллінга та його Сари «Саллі» Спірс (до шлюбу Вайт).Dorothy Schneider and Carl J. Schneider, First Ladies: A Biographical Dictionary (New York: Facts On File, 2010), p. 191; and Її місце народження, будинок Боллінга, тепер є музеєм, розташованим в історичному районі Вітвілля.

Батько був нащадком перших поселенців, які прибули до колонії Вірджинія, та Матаоки, більш відомої як Покахонтас, дочки Вахунсенакау, найголовнішого представника Конфедерації Поухатан.Hatch, p. 42; Waldrup, p. 186; For a genealogy of Pocahontas' descendants, see Wyndham Robertson, Pocahontas: Alias Matoaka, and Her Descendants through Her Marriage at Jamestown, Virginia, in April 1614, with John Rolph, Gentleman (J W Randolph & English, Richmond, VA, 1887). 5 квітня 1614 року Матаока (тоді перейменована на «Ребекку» після її навернення до християнства минулого року) стала дружиною Джона Рольфа, першого англійського поселенця у Вірджинії, який культивував тютюн як експортний товар. Їхня онука Джейн Рольф одружилася з Робертом БоллінгомThe Virginia Magazine of History and Biography, Volume 7, 1899, pages 352-353., заможним рабовласником і торговцем. У Джона Боллінга, сина Джейн Рольф і Роберта Боллінга, від дружини Мері Кеннон було шестеро дітей, які вижили; кожен із цих дітей одружився і мав дітей, які вижили.Henrico County Deeds & Wills 1697–1704, p. 96 Крім того, вона мала кровне або шлюбне споріднення з Томасом Джефферсоном, Мартою Вашингтон, Летицією Тайлер і сім'єю Гаррісонів.

Едіт була сьомою з 11 дітей, двоє з яких померли в дитинстві.Mayo, p. 170; and McCallops, p. 1. Боллінги були одними з найстаріших членів рабовласницької, плантаторської еліти Вірджинії до Громадянської війни в США. Після закінчення війни та скасування рабства батько Едіт навернувся до адвокатської діяльності, щоб утримувати сім'ю.Schneider and Schneider, p. 191 Не маючи змоги сплачувати податки на свою велику власність, він відмовився від родини на плантації та переїхав до Вітвілля, де народилася більшість його дітей.McCallops, p. 1.

Сім'я Боллінгів була великою. Крім 8 живих братів і сестер, в родині також жили бабусі, тітки та двоюрідні сестри Едіт. Багато жінок у родині Едіт втратили чоловіків під час війни.Mayo, p. 169. Її батьки були рішучими прихильниками Конфедеративних Штатів Америки, пишалися своєю спадщиною південних плантаторів і в ранньому дитинстві навчали Едіт в оповіді Півдня після громадянської війни про Втрачену справу. Як це часто траплялося серед плантаторської еліти, вони виправдовували рабовласність, заявляючи, що люди, якими вони володіли, були задоволені своїм життям рухомого майна і мало прагнули свободи.Gaines Foster, Ghosts of the Confederacy: Defeat, the Lost Cause, and the Emergence of the New South, 1865 to 1913 (Oxford University Press, 1988).

Освіта Едіт мала мало формальної освіти. Поки її сестри навчалися в місцевих школах, Едіт вчили читати і писати вдома. Її бабуся по батьковій лінії, Енн Вігінгтон Боллінг, зіграла велику роль у її освіті. Покалічена травмою хребта, бабуся Боллінг була прикута до ліжка. Едіт була зобов’язана прати одяг, укладати бабусю в ліжко на ніч і доглядати за її 26 канарками. У свою чергу, бабуся Боллінг керувала освітою Едіт, навчаючи її читати, писати, надавала базові математичні навички, вчила говорити гібридом французької та англійської, шити сукні та прищепила їй тенденцію швидко судити та мати тверді думки, тобто ті риси особистості, які Едіт мала все своє життя.Schneider and Schneider, p. 191. Увечері батько читав вголос своїй родині класичну англійську літературу, найняв репетитора, щоб навчати Едіт, а іноді брав її з собою в подорожі. Сім'я регулярно відвідувала церкву, і Едіт стала вірною Єпископальної церкви на все життя.Gould, p. 237.

Коли Едіт було 15, батько зарахував її до коледжу Марти Вашингтон (попередник коледжу Еморі та Генрі), випускної школи для дівчат в Абінгдоні, штат Вірджинія, який вибрав за чудову музичну програму.McCallops, p. 2. Едіт була там нещасною, скаржилася на суворість школи: їжа була погано приготовлена, кімнати занадто холодні, а щоденна програма надмірно сувора, страхітлива і надто жорстко регламентована.Schneider and Schneider, p. 191; and Gould, p. 237. Пішла звідти вже один семестр.Mayo, p. 170 Через два роки батько зарахував її до школи Пауелла для дівчат у Річмонді, штат Вірджинія. Через роки Едіт зазначила, що її час у школі Пауелла був найщасливішим часом її життя. На жаль для неї, наприкінці року після того, як директор потрапив в аварію, школа закрилася. Стурбований витратами на освіту Едіт, батько відмовився платити за будь-яке додаткове навчання, вирішивши замість цього зосередитися на освіті трьох її братів.Gould, p. 237; McCallops, p. 3.

Відвідуючи свою одружену сестру у Вашингтоні, округ Колумбія, Едіт познайомилася з Норманом Ґалтом (1864–1908), видатним ювеліром Galt & Bro. Пара одружилася 30 квітня 1896 року і прожила в столиці наступні 12 років. У 1903 році народила сина, який прожив кілька днів. Через важкі пологи вона не могла мати більше дітей.Mayo, p.170. У січні 1908 року Ґалт несподівано помер у віці 43 років. Едіт найняла менеджера для нагляду за його бізнесом, розрахувалася з його боргами і на доходи, які залишив їй покійний, мандрувала Європою."Edith Wilson" , Biography.com.

Перша леді США

У березні 1915 року Гелен Вудро Боунс (1874–1951) познайомила Едіт з нещодавно овдовілим президентом США Вудро Вільсоном у Білому домі. Боунс була двоюрідною сестрою президента і офіційною господинею Білого дому після смерті дружини Вілсона Еллен Вілсон. Він миттєво сподобався Едіт, і незабаром після зустрічі зробив пропозицію. Однак чутки, що Вілсон зраджував своїй дружині з нею, загрожували відносинам.Maynard, p. 309; Nordhult, p. 195. Непідтверджені плітки про те, що Вілсон і Ґолт вбили першу леді, ще більше стурбували пару. Стурбований впливом таких диких спекуляцій на його репутації, Вілсон запропонував Едіт Боллінг Ґалт відмовитися від заручин. Натомість вона наполягла на тому, щоб відкласти весілля до кінця офіційного року жалоби за Еллен Аксон Вілсон.Hagood, p. 84; Wertheimer, p. 105. 18 грудня 1915 року в своєму будинку у Вашингтоні, округ Колумбія, вона одружилася з Вільсоном. Були присутні 40 гостей. Пастор нареченого, преподобний д-р Джеймс Х. Тейлор із Центральної пресвітеріанської церкви, та нареченої, преподобний доктор Герберт Скотт Сміт із св. Єпископальної церкви Маргарет у Вашингтоні, округ Колумбія, провели спільний обряд.

Рання роль першої леді Будучи першою леді під час Першої світової війни, Едіт Боллінг Вілсон дотримувалася неділі без газу, понеділки без м’яса та середи без пшениці, щоб стати прикладом федерального нормування. Подібним чином вона поставила овець пастися на галявині Білого дому, а не використовувати робочу силу, щоб її косити, і продала їх шерсть з аукціону на користь Американського Червоного Хреста.Betty Boyd Caroli, First Ladies: From Martha Washington to Michelle Obama. (Oxford, UK: Oxford University Press, 2010). Крім того, Едіт Вілсон стала першою першою леді, яка подорожувала Європою під час свого терміну. Вона відвідала Європу з чоловіком двічі, у 1918 та 1919 роках, щоб відвідати війська та підписати Версальський договір. Протягом цього часу її присутність серед жіночої королівської сім'ї Європи допомогла закріпити статус Америки як світової держави та підняла позицію першої леді до еквівалентного становища в міжнародній політиці.

Хоча нова перша леді мала відповідні кваліфікації для ролі господині, соціальний аспект адміністрації був затьмарений війною в Європі та залишений після того, як Сполучені Штати офіційно вступили в конфлікт у 1917 році. Едіт Вілсон занурила своє власне життя в життя свого чоловіка, намагаючись підтримувати його у формі під величезним навантаженням, і супроводжувала його до Європи, коли союзники домовилися про мир.

Підвищення ролі після інсульту чоловіка

Після участі в Паризькій мирній конференції в 1919 році Вудро Вільсон повернувся до США, щоб провести кампанію за схвалення Сенатом мирного договору та Пакту Ліги Націй. Однак у жовтні 1919 року він переніс інсульт, який залишив його прикутим до ліжка і зробив частково паралізованим. Сполучені Штати ніколи не ратифікували Версальський договір і не приєдналися до Ліги Націй, що спочатку було концепцією Вільсона. У той час були сильними настрої невтручання.

Едіт Вілсон та інші члени найближчого оточення президента (включаючи його лікаря та кількох близьких друзів) приховували від американської громадськості справжні масштаби хвороби та інвалідності президента. Від початку хвороби Вільсона до того, як він залишив посаду майже через півтора року Едіт взяла на себе ряд рутинних обов'язків і деталей виконавчої гілки уряду. З жовтня 1919 року до кінця терміну каденції Вільсона 4 березня 1921 року Едіт, виконуючи роль першої леді та тіньового стюарда, вирішувала, хто і які комунікації та державні питання були достатньо важливими, щоб донести до прикутого до ліжка президента. Пізніше Едіт Вілсон писала: «Я вивчала кожну газету, надіслану від різних секретарів чи сенаторів, і намагалася переварити та представити у формі таблоїдів те, що, незважаючи на мою пильність, повинно було потрапити до президента. Я сама ніколи не приймала жодного рішення щодо розпорядження державними справами. Єдиним рішенням, яке було моїм, було те, що важливо, а що ні, і дуже важливе рішення про те, коли представити питання моєму чоловікові». Едіт стала єдиною комунікаційною ланкою між президентом і його кабінетом. Вона вимагала, щоб вони надсилали їй усі нагальні питання, записки, листування, запитання та прохання.

Едіт поставилася до своєї ролі дуже серйозно, навіть успішно домагаючись відсторонення держсекретаря Роберта Лансінга після того, як він провів серію засідань Кабінету міністрів без присутності президента (або самої Едіт). Вона також відмовилася надати послу Великої Британії Едварду Грею можливість вручити свої вірчі грамоти президенту, якщо Грей не звільнить помічника, який, як відомо, зробив принизливі коментарі щодо неї. Вона допомагала президенту Вілсону заповнювати документи і часто додавала нові примітки чи пропозиції. Вона була ознайомлена з секретною інформацією, і їй було доручено кодування та декодування зашифрованих повідомлень.

Полеміка