Вступ Ісландії до Європейського Союзу

Вступ Ісландії до Європейського Союзу є однією з трьох процедур (разом з процедурами Норвегії та Швейцарії), які не були відхилені ЄС, але не увінчалися успіхом.

Ісландія вперше подала заявку на вступ до Європейського Союзу 16 липня 2009 року. Цю заявку було офіційно прийнято Європейською Радою 27 липня 2009 року та надіслано до Комісії для аналізу. У лютому 2010 року Комісія оголосила, що підтримує відкриття переговорів про вступ з Ісландією.

17 червня 2010 року ЄС надав Ісландії статус кандидата, офіційно схваливши початок переговорів про вступ. Переговори почалися 27 липня 2010 року.

Уряд Ісландії мав на меті приєднатися у 2013 році, а членство в Ісландії підлягало референдуму, але парламентські вибори в Ісландії 2013 року поставили під сумнів цей швидкий графік. Таким чином, 13 червня 2013 року уряд Ісландії заморозив кандидатуру.

Як член Європейської економічної зони, Ісландія вже є членом єдиного ринку. Вона також є членом Шенгенської зони, яка скасовує прикордонний контроль між державами-членами.

13 вересня 2013 року, міністр закордонних справ Ісландії Гуннар Браґі Свейнсон оголошує, що уряд Ісландії призупиняє переговори про вступ до ЄС на час законодавчого органу., а уряд Ісландії представив 22 лютого 2014 року законопроєкт про зняття кандидатури. Офіційне зняття кандидатури відбулось 12 березня 2015 року." L'Islande annonce le retrait de sa candidature à l'Union européenne ", Le Monde, 12 mars 2015 (lire en ligne ). Проте 9 січня 2017 року коаліційна угода, спрямована на формування нового уряду, передбачала організацію референдуму, спрямованого на відновлення вступу країни до Європейського Союзу.

Уряд Кріструн Фростадоуттір, сформований після , планує провести референдум щодо вступу країни до ЄС до 2027 року. 6 березня 2026 року уряд Ісландії схвалив пропозицію міністерки закордонних справ Ісландії щодо проведення 29 серпня референдуму про відновлення переговорів про вступ до Європейського Союзу, які були припинені понад десять років тому. За його результатами пропозицію щодо відновлення переговорів про приєднання було відхилено.

Історія

Співпраця

Попередня співпраця в Європі: Північний паспортний союз та ЄАВТ 1 грудня 1955 року, Ісландія була членом Північного паспортного союзу з Данією (включаючи Фарерські острови; без Ґренландії), Швеції, Фінляндії та Норвегії. Метою була боротьба з безробіттям за допомогою конвенції про роботу та ринок. Тоді прикордонний контроль між державами-членами був скасований.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) була заснована в 1960 році з ініціативи Сполученого Королівства, яка намагалася створити альтернативу ЄЕС. З 1970 року членом є Ісландія разом з Ліхтенштейном, Норвегією та Швейцарією. З 1972 року вона також підписала угоду про вільну торгівлю з Європейським Союзом.L'Union européenne portait alors le nom de Communautés européennes.

Співпраця з Європейським Союзом Ісландія також бере участь у багатьох програмах ЄС (наприклад, у програмі Erasmus), і кілька тисяч ісландців їдуть на навчання або роботу в Союз. Аналогічно, значна більшість іноземців, які подорожують до Ісландії, походять із Союзу. Крім того, Ісландія часто узгоджує свою зовнішню політику з політикою Союзу.

Європейська економічна зона 2 травня 1992 року Ісландія, її партнери по ЄАВТ та ЄС підписали договір про створення Європейської економічної зони (ЄЕЗ), щоб дозволити країнам ЄАВ брати участь у єдиному європейському ринку без приєднання до Союзу. Договір набув чинности з 1 січня 1994 року — за винятком Швейцарії, яка відхилила угоду на підставі референдуму.

Секретаріат ЄАВТ у Брюсселі повідомив у 2005 році, що Ісландія прийняла близько 6,5 % регулювання ЄС в результаті підписання угод про ЄЕЗ. Крім того, Ісландія застосовує приблизно 22 з 35 розділів, які повинні бути прийняті, перш ніж держава зможе приєднатися до Союзу.

Шенгенська зона Вступ Данії до Європейського Союзу у 1973 році, а потім у 1995 році Фінляндії та Швеції, породило проблему в Північному паспортному союзі. Слід було відновити прикордонний контроль для поїздок до Норвегії та Ісландії через приєднання перших країн, згаданих до Шенгенської конвенції. Проте 18 травня 1996 року Норвегія та Ісландія підписали угоду про участь у Шенгенській конвенції. З 25 березня 2001 року Ісландія застосовує конвенцію.

Наслідки глобальної фінансової кризи 2008 року

17 травня 2008 року під час зустрічі з членами своєї партії Гейр Хаарде заявив, що, на його думку, вартість вступу до Союзу перевищує вигоди, які Ісландія може отримати взамін, і, отже, він проти цього. Однак у жовтні 2008 року під час переговорів, спрямованих на репатріацію частини іноземних інвестиційних фондів з Ісландії, яка особливо постраждала від фінансової кризи вересня 2008 року, профспілки вимагали від Ісландії подати заявку на членство в Європейському Союзі в обмін на обмеження заробітної плати.

30 жовтня 2008 року міністр освіти Оргердур Катрін Гуннарсдоттір заявив, що "Ісландія повинна була визначити свої довгострокові національні інтереси, і це частково передбачає перегляд валютного режиму, включаючи можливу кандидатуру в ЄС і що цю заявку на членство слід обговорити з точки зору «тижнів більше, ніж місяців».

Через два тижні, 17 листопада 2008 року, Партія незалежности оголосила, що проведе свій з'їзд у січні 2009 року, а не восени того ж року, щоб повторно розглянути можливість подачі заявки на членство. Зі свого боку, Партія «Прогрес» оголосила, що також проведе свій з'їзд після відставки двох ворожих до членства в ЄС депутатів (включаючи лідерів партії), яких замінили депутати, які більш сприятливі для подання заявки.

Партія прогресу вирішила підтримати кандидатуру Союзу, але за суворих умов, таких як повна повноваження Ісландії над політикою в галузі рибальства та іншими національними ресурсами.

Коли в січні уряд, очолюваний Партією незалежности, був розпущений, партія вирішила перенести з'їзд на березень. Нарешті, партія вирішила залишити свою опозицію щодо членства і додала, що якщо інші будуть робити кроки — як щодо початку переговорів, так і щодо підписання договору про вступ до Союзу — вони мають бути винесені на референдум.

Заявка

Вибори 2009 року та зміна політики щодо ЄС Міністр фінансів Ісландії Стейнгрімур Зігфуссон, який лідирував на перших виборах у своїй країні після краху банківської системи 2008 року, сказав, що «рішення Ісландії про приєднання до Європейського Союзу та створення єдиної валюти мало прийматися народом, а не політичною партією», кажучи про те, що питання членства в ЄС було найбільшою загрозою для стабільної коаліції.

На цих самих виборах Партія прогресу змінила свою позицію, щоб підтримати членство в ЄС, однак Партія незалежности закликала до референдуму перед початком переговорів. Соціал-демократичний альянс зробив членство в ЄС ключовим питанням кампанії.

Після перемоги Соціал-демократичного альянсу на виборах 2009 року новий прем'єр-міністр Йоуганна Сігюрдардоуттір розпочала процес подання негайної заявки на членство до Європейського Союзу і запровадження євро протягом чотирьох років як засобу управління боргом країни.

Парламентські дебати 2009 року На початку травня 2009 року розкриття деяких елементів припускало, що питання подачі заявки на членство в ЄС, ймовірно, буде залишено на розгляд парламенту, в якому Альянс, Партія прогресу та Громадський рух разом представляли достатньо місць, щоб затвердити додаток. Сігмюндюр Давид Гюннлейгссон, лідер Партії прогресу, рішуче заперечив, що його партія допоможе уряду в цьому питанні. Навесні 2010 року античленська коаліція Ліва/Зелена визнала, що міністр закордонних справ представить законопроєкт про переговори з ЄС.

10 травня 2009 року прем'єр-міністр Йоуганна Сігюрдардоуттір оголосила, що уряд має намір рухатися до членства швидше, ніж очікувалося. Вона повідомила, що 15 травня 2009 року до парламенту буде внесено законопроєкт про початок переговорів. Вона зазначила, що впевнена, що законопроєкт буде ухвалено, і що вона забезпечила парламентську більшість у цьому питанні, незважаючи на офіційний опір переговорам з боку одного з її партнерів по коаліції. Насамкінець вона сказала, що сподівається, що заявка буде подана не пізніше липня 2009 року.

Уряд вказав, що це питання буде поставлено на голосування після того, як будуть узгоджені угоди про приєднання.

Подання заявки Подання про схвалення подання заявки на членство було офіційно внесено до парламенту 25 травня 2009 року. Голосування мало відбутися 13 липня, але було перенесене на 16 липня.

Спочатку пропозиція Партії незалежности про проведення референдуму щодо членства була відхилена 32 голосами проти 30 при одному утриманні. Нарешті, Альтинг проголосував за переговори про вступ до ЄС (33 голоси «за», 28 проти і 2 утрималися). Голова парламентського комітету з європейських справ Арні Тор Сігурссон заявив, що Ісландія не буде готова приєднатися до ЄС принаймні до 2013 року, хоча уряд заявив, що хоче завершити переговори до кінця 2010 року.

Лист-заявка від 16 липня 2009 р. слідує за голосуванням Альтингу за подання заявки на членство. 17 липня 2009 року посол Ісландії в Стокгольмі передав ісландську кандидатуру в ЄС уряду Швеції, який відповідав за головування в Раді Європейського Союзу. Прохання було знову передано міністру закордонних справ Швеції на церемонії в Стокгольмі 23 липня 2009 року.Вона була прийнята Радою Європейського Союзу 27 липня того ж року.

Процес Швеція, яка тоді була головою Ради ЄС, оголосила, що зробить процес вступу Ісландії пріоритетом. 24 липня литовський парламент одноголосно схвалив і повністю підтримав заявку Ісландії на членство в Європейському Союзі. Незабаром після цього, 27 липня, Мальта оголосила про підтримку членства Ісландії.

У вересні 2009 року міністр закордонних справ Іспанії відвідав Ісландію, щоб обговорити заявку та хід процесу приєднання Ісландії. 8 вересня Єврокомісія надіслала Ісландії список із 2 500 запитань щодо імплементації критеріїв конвергенції та прийняття законодавства Союзу. Ісландія повернула свої відповіді 22 жовтня 2009 року. 2 листопада Ісландія обирає головного переговорника для ведення переговорів про вступ до ЄС: Стефана Гаукура Йоханнессона, посла Ісландії в Бельгії.

У січні 2010 року однією з проблем стала справа Icesave. Сполучене Королівство та Нідерланди хотіли, щоб уряд Ісландії відшкодував їм витрати на покриття збитків їхніх громадян через банкрутство ісландських банків. Якщо Ісландія не заплатить, перешкоди для членства можуть виникнути з боку Сполученого Королівства та Нідерландів. Якщо Ісландія погодиться відшкодувати витрати Сполученому Королівству та Нідерландам, доданий борг ускладнить прийняття євро, що є однією з основних причин приєднання Ісландії до Союзу, через критерії конвергенції. Міністр закордонних справ Іспанії Мігель Анхель Моратінос, який у січні-червні 2010 року головував у Раді Європейського Союзу, заявив, що питання Icesave не вплине на кандидатуру. Девід Мілібенд, тодішній міністр закордонних справ Сполученого Королівства, підтвердив постійну підтримку Сполученого Королівства членства Ісландії. Більше того, нідерландський міністр закордонних справ вказав, що відкриття переговорів не буде заблоковано проблемою Icesave, і що вона буде вирішена до приєднання Ісландії.

У лютому 2010 року Європейський комісар з питань розширення та політики сусідства рекомендував Раді Європейського Союзу розпочати переговори про вступ з Ісландією. Хоча очікувалося, що офіційний статус кандидата Ісландії буде визнано на європейському саміті в березні, це було відкладено, щоб дозволити німецькому парламентуОстанній має повноваження обговорювати найважливіші політики ЄС, такі як розширення, до того, як уряд зможе вжити заходів. розглянути це питання. Німецький парламент проголосував за відкриття переговорів про вступ 22 квітня 2010 року. У червні Європейська Рада вирішила, що переговори розпочнуться, а 17 червня 2010 року ЄС визнав офіційний статус Ісландії-кандидата, офіційно схваливши початок переговорів про вступ. Ці переговори почалися 27 липня 2010 року.