Хасан ібн Аджлан (; бл. 1373/1374 — 25 квітня 1426) — 32-й шаріф й емір Мекки у 1396—1424 і 1425—1426 роках. Повне ім'я Бад ад-Дін Абу аль-Маалі Хасан ібн Аджлан. Відомий також як Аль-Хасан II.

Життєпис Походив з гілки правлячої династії Хасанідів — бану-катада. Син шаріфа Аджлана Абул-Сарджа. Народився близько 1373/1374 року в Мецці. Після смерті батька 1375 року Хасана та його брата Алі виховував їхній старший брат — шаріф Ахмад. Після смерті останнього владу перебрати зведені брат Хасана — Алі — й стриєчний брат Інан ібн Мугаміс. Хасан очолив офіційне посольство до Єгипту, щоб отримати офіційне визнання цього правління. Домігшись бажаного у червні 1388 року повернувся до Мекки.

Напочатку 1390 року намагався повалити шаріфа Алі, але марно. Вимушен був тікати до Єгипту. Наступного року замирився з братом, але у навесні 1395 року здійснив нову спробу заколоту. Втім знову марно. Прибувши до Каїру, був арештований за наказом султана Баркука. У липні Алі було повалено братом Мухаммадом. У серпні Хасан був звільнений та призначений еміром МЕкки. У лютому 1396 року увійшов до Мекки, мирно замінивши Мухаммада.

Продовжуючи традицію, започатковану його батьком 1406 року звернувся до султана Фараджа ан-Насіра призначити свого сина Бараката молодшим співшаріфом. 1407 року отримав дозвіл, але 1408 року султан наказав Хасанові призначити іншого свого сина Ахмада додатковим співшаріфом. У вересні того ж року призначається заступником султана в Хіджазі (наїб султанах біл-актар аль-Хіджазійя), в правах якого входило призначення співшаріфів. Хасан призначив батька дружини — Аджлана ібн Нуайра. За цим змусив Джаммаза ібн Хібу, еміра і шаріфа МЕдіни, визнати свою владу.

1410 року намагався скористатися боротьбою в Єгипті стати незалежним. У відповідь султан оголосив Хасана та його синів та тестя позбавлених влади. Для протистояння цьому шаріф зібрав 600 кінноти та 6 тис. піхоти. З огляду на боротьбу в Єгипті Фарадж ан-Насір вирішив не залучати війська для війни в Хіджазі. Тому скасував наказ про відсторонення Хасану. Водночас Гіяс ад-дін Азам-шах, султан Бенгалії, надав кошти для розбудови мадрас Мекки.

1412 року отримав підтвердження свого статусу від нового мамлюцького султана Абуль-Фадля аль-Мустаїна. Але вже 1415 року останній призначив Румайту ібн Мухаммада, небіжа Хасана, новим наїбом султана в Хіджазі та шаріфом Мекки. Проте лише 1416 року Хасан поступився владою. Втім вже у грудні того ж року він поновився на троні. З 1418 року його син Баракат став фактичним правителем. 1421 року його сина Ібрагіма було призначено молодшим співшаріфом. Але останній під тсиком Бараката виїхав до Ємену. Наступні роки пройшли в боротьбі з родичами, які інтригували в Каїрі. Зрештою навесні 1424 року новим шаріфом було призначено Алі ібн Інана.

1425 року султан Барсбой аль-Ашраф поновив Хасана на троні. Навесні 1426 року повернувся до Каїру, дей помер. Владу спадкував його син Баракат I.

Джерела de Zambaur, E. (1927). Manuel de généalogie et de chronologie pour l'histoire de l'Islam (in French). Hanovre: Heinz Lafaire. al-Ghāzī, ‘Abd Allāh ibn Muḥammad (2009). ‘Abd al-Malik ibn ‘Abd Allāh ibn Duhaysh (ed.). Ifādat al-anām إفادة الأنام (in Arabic). Vol. 3 (1st ed.). Makkah: Maktabat al-Asadī.