Більшість мов Європи належать до індоєвропейської мовної сім'ї. Із 744 мільйонів населення Європи станом на 2018 рік близько 94 % є носіями індоєвропейської мови; в межах індоєвропейської мови три найбільші типи — романські, германські і слов'янські, кожен з яких має понад 200 мільйонів мовців, що становить близько 90 % європейців. Менші типи індоєвропейської мови, знайдені в Європі, включають еллінську (грецька, 13 мільйонів), балтійську ( 7 мільйонів), албанську ( 5 мільйонів), кельтську ( 4 мільйони), вірменську ( 4 мільйони) та індоарійські (цигани, 1,5 млн).

З приблизно 45 мільйонів європейців, які розмовляють неіндоєвропейськими мовами, більшість розмовляє мовами уральської або тюркської сімей. Ще менші групи (такі як баскська, семітська мови та різні мови Кавказу) становлять менше 1 % європейського населення між ними. Імміграція додала значні спільноти носіїв африканських та азійських мов, які становлять близько 4 % населення, причому арабська мова є найбільш поширеною серед них.

П'ять мов мають понад 50 мільйонів носіїв у Європі: російська, французька, італійська, німецька та англійська. Російська мова є найбільш поширеною рідною мовою в Європі; і англійська мова має найбільшу кількість мовців загалом, включаючи близько 200 мільйонів людей, які говорять англійською як другою або іноземною мовою. (Див. Англійська мова в Європі)

Індоєвропейські мови Індоєвропейська мовна сім'я походить від протоіндоєвропейської мови, на якій, як вважають, розмовляли тисячі років тому. Ранні носії індоєвропейських дочірніх мов, швидше за все, поширилися в Європу з початком бронзового віку, приблизно 4000 років тому (культура дзвонів-кухлів).

Германські Германські мови складають переважну мовну сім'ю в Західній, Північній і Центральній Європі. За оцінками, 210 мільйонів європейців є носіями германських мов, найбільшими групами є німецька ( 95 мільйонів), англійська ( 70 мільйонів), нідерландська ( 24 мільйони), шведська ( 10 мільйонів), данська ( 6 мільйонів) і норвезька ( 5 мільйонів).

Існують дві групи германських мов: західногерманські і північногерманські. Третя група, східногерманська, нині вимерла; єдині відомі збережені східногерманські тексти написані готською мовою. Західногерманські мови поділяється на англо-фризьку (включає англійську), нижньонімецьку, нижньофранконську (включає нідерландська) та верхньонімецьку (включаючи стандартну німецьку).

Англо-фризькі

Англо-фризька мовна сім'я в даний час переважно представлена англійською (англьською), що походить від давньоанглійської мови, якою розмовляли англосаксони:

Англійська, основна мова Сполученого Королівства та найпоширеніша мова в Республіці Ірландія, як друга або третя мова також розмовляють багато європейців. Шотландська рівнинна мова, якою говорять у Шотландії та Ольстері, визнана одними як мова, а іншими як діалект англійської.

Нідерландська

Нідерландською мовою розмовляють у Нідерландах, північній половині Бельгії, а також у регіоні Нор-Па-де-Кале у Франції. Традиційні діалекти регіону Нижнього Рейну Німеччини лінгвістично ближче до нідерландською, ніж до сучасної німецької. У бельгійському та французькому контекстах нідерландську мову іноді називають фламандською. Нідерландські діалекти різноманітні і переходять за межі національних кордонів.

Німецька

Німецькою розмовляють у Німеччині, Австрії, Ліхтенштейні, більшій частині Швейцарії (включаючи північно-східні райони, що межують з Німеччиною та Австрією), Північній Італії (Південний Тіроль), Люксембургу та східних кантонах Бельгії.

Існує кілька груп німецьких діалектів:

Верхня німецька включає кілька діалектних сімей: Стандартна німецька мова Середньонімецькі діалекти, на яких розмовляють у центральній Німеччині, включаючи люксембурзьку Висока франконська мова, родина перехідних діалектів між центральною та верхньоверхньою німецькою Верхньонімецька, включаючи баварську та швейцарську німецьку Їдиш — єврейська мова, розроблена в Німеччині і має багато рис високонімецького діалекту та івриту. Нижньонімецькою (або нижньосаксонською) розмовляють у різних регіонах по всій Північній Німеччині та в північних і східних частинах Нідерландів. Це офіційна мова в Німеччині. Його можна розділити на західно-нижньонімецьку та східно-нижньонімецьку.

Північногерманські (скандинавські) Північногерманські мови поширені в скандинавських країнах і включають данську (Данія), норвезьку (Норвегія), шведську (Швеція та частина Фінляндії) або ельфдальську (у невеликій частині центральної Швеції), фарерську (Фарерські острови) та ісландську (Ісландія).

Англійська має довгу історію контактів зі скандинавськими мовами, враховуючи імміграцію скандинавів на початку історії Британії, і має різні риси зі скандинавськими мовами. Незважаючи на це, особливо шведська, а також данська та норвезька мови мають міцні словникові зв'язки з німецькою мовою.

Романські

Приблизно 215 мільйонів європейців (насамперед у Південній та Західній Європі) є носіями романських мов, найбільші групи, включаючи:

Французьку ( 72 мільйонів), італійську ( 65 мільйонів), іспанську ( 40 мільйонів), румунську ( 24 мільйони), португальську ( 10 мільйонів), каталонську ( 7 мільйонів), сицилійську (близько 5 мільйонів, також віднесені до італійської), венеціанську ( 4 мільйонів), галісійську ( 2 мільйонів), сардинську ( 1 мільйона), окситанську ( 500 000), крім численних менших громад.

Романські мови виникли з різновидів вульгарної латинської мови, якою розмовляли в різних частинах Римської імперії в пізній античності. Латинська мова сама була частиною (інакше зниклої) італійської гілки індоєвропейської мови. Романські мови філогенетично поділяються на італо-західну, східнороманську (включаючи румунську) та сардинську. Романомовну територію Європи іноді називають Латинською Європою.

Ми можемо далі розділити італо-західну на італо-далматські мови (іноді об'єднані зі східно-романськими), включаючи тосканську італійську та численні місцеві романські мови в Італії, а також далматинську та західно-ромаську мови. Західно-романські мови, у свою чергу, поділяються на галло-романські мови, включаючи французьку та її різновиди (мови ойль), рето-романські мови та галло-італійські мови; окситано-романські мови, згруповані з галло-романською або східно-іберійською мовами, включаючи окситанську, каталонську та арагонську; і, нарешті, західно-іберійські мови (іспансько-португальська), включаючи астур-леонські мови, галісійсько-португальську та кастильську.

Слов'янські

Слов'янськими мовами розмовляють на великих територіях Південної, Центральної та Східної Європи. За оцінками, 250 мільйонів європейців є носіями слов'янських мов, найбільшими групами є російська ( 110 мільйонів у Європейській Росії та прилеглих частинах Східної Європи, російська мова становить найбільшу мовну спільноту в Європі), польська ( 45 мільйонів), українська ( 40 мільйонів), сербохорватська ( 21 мільйон), чеська ( 11 мільйонів), болгарська ( 9 мільйонів), словацька ( 5 мільйонів), білоруська та словенська ( 3 мільйони кожен) та македонська ( 2 мільйонів).

Філогенетично слов'яни поділяються на три підгрупи:

До західнослов'янської належать польська, чеська, словацька, нижньолужицька, верхньолужицька, сілезька та кашубська мова. До східнослов'янських належать російська, українська, білоруська та русинська. Південнослов'янські мови включають словенську та сербохорватську на південному заході та болгарську, македонську та церковнослов'янську (літургійну мову) на південному сході, кожен із численними відмітними діалектами. Південнослов'янські мови становлять діалектний континуум, де стандартні словенська, македонська та болгарська мови базуються на окремому діалекті, тоді як плюрицентрична сербохорватська може похвалитися чотирма взаємозрозумілими національними стандартними різновидами, які базуються на одному наріччі, щокавському.

Інші

Грецька ( 13 мільйонів) є офіційною мовою Греції та Кіпру, а грекомовні анклави є в Албанії, Болгарії, Італії, Північній Македонії, Румунії, Грузії, Україні, Лівані, Єгипті, Ізраїлі, Йорданії та Туреччині, і в грецьких громадах по всьому світу. Діалекти сучасної грецької мови, які походять від аттичної грецької (через койне, а потім середньовічну грецьку мову), — це каппадокійський, понтійський, критський, кіпрський, катаревуза та єванський. Італіотська грецька мова, безперечно, є доричним діалектом грецької мови. Нею говорять лише в південній Італії, у південному регіоні Калабрії (як греканська)F. Violi, Lessico Grecanico-Italiano-Grecanico, Apodiafàzzi, Reggio Calabria, 1997.Paolo Martino, L'isola grecanica dell'Aspromonte. Aspetti sociolinguistici, 1980. Risultati di un'inchiesta del 1977Filippo Violi, Storia degli studi e della letteratura popolare grecanica, C.S.E. Bova (RC), 1992Filippo Condemi, Grammatica Grecanica, Coop. Contezza, Reggio Calabria, 1987; та в регіоні Саленто (як Griko). Його досліджував німецький лінгвіст Герхард Рольфс протягом 1930-х і 1950-х років. Цаконіан — доричний діалект грецької мови, на якому розмовляють у районі Нижньої Аркадії на Пелопоннесі навколо села Леонідіо. Балтійськими мовами розмовляють у Литві (литовська ( 3 млн), жемайтська) та Латвії (латиська ( 2 млн), латгальська). Жемадійська та латгальська мова зазвичай вважаються діалектами литовської та латиської відповідно. Є також кілька вимерлих балтійських мов, у тому числі: галіндська, куршська, старопрусська, селонська, семігальська та судовська. Албанська ( 5 мільйонів) має два основних діалекти: тоскський говір і гегський говір. Розмовляють в Албанії та Косові, сусідніх Північній Македонії, Сербії, Греції, Італії та Чорногорії. Він також широко розповсюджений в албанській діаспорі. Вірменська мова ( 7 мільйонів) має дві основні форми: західновірменську та східновірменську. Розмовляють у Вірменії, Арцаху та Грузії (Самцхе-Джавахеті), а також у Росії, Франції, Італії, Туреччині, Греції та на Кіпрі. Він також широко розповсюджений у вірменській діаспорі. Існує шість живих кельтських мов, якими розмовляють у районах північно-західної Європи, які називаються «кельтськими націями». Усі шість є членами острівної кельтської родини, яка, у свою чергу, поділяється на: Бриттонська сім'я: валлійська (Уельс, 700 000), корнуолл (Корнуолл, 500) і бретонська (Бретань, 200 000) Сім'я Гойделіків: ірландська (Ірландія, 2 000 000), шотландська гельська (Шотландія, 50 000) і Менська (острів Мен, 1800)

Континентальними кельтськими мовами раніше говорили по всій Європі від Іберії та Галлії до Малої Азії, але вимерли в першому тисячолітті нашої ери.

Індоарійські мови мають одну основну репрезентацію: ромську ( 1,5 мільйона носіїв), запроваджену в Європі в період пізнього середньовіччя. Не маючи національної держави, ромська мова є мовою меншини у всій Європі. Іранські мови в Європі корінно представлені на Північному Кавказі, зокрема з осетинською ( 600 000).

Неіндоєвропейські мови

Тюркські

Огузькі мови в Європі включають турецьку, якою розмовляють у Східній Тракії та іммігрантські громади; у Північно-Східному Азербайджані та частинах Південної Росії говорять азербайджанською мовою, а в Гагаузії — гагаузькою. Кіпчакські мови в Європі включають караїмську, кримськотатарську та кримчакську, якою розмовляють переважно в Криму; татарська, якою говорять у Татарстані; башкирська, якою говорять у Башкирії; Карачаєво-Балкарська, якою говорять на Північному Кавказі, і казахською, якою говорять у Північно-Західному Казахстані. Огурські мови історично були корінними для більшої частини Східної Європи; проте більшість з них вимерли сьогодні, за винятком чуваської, на якій розмовляють у Чувашії.

Уральські

Уральська мова родом з Північної Євразії. Фіно-угорські групи уральських мов, крім самоїдських. До балтійсько-фінських мов належать фінська ( 5 мільйонів), естонська ( 1 мільйон) та марійська (близько 400 тисяч). Саамські мови ( 30 000) тісно споріднені з фінською.