Наймане, або зарплатне рабство — властиве капіталізму становище, у якому працівник теоретично (de jure) вільний і працює з власної волі, але на практиці (de facto) змушений торгувати власною робочою силою, переходити у становище , часто підкоряючись умовам роботодавця заради того, щоб вижити, оскільки всі людини залежать від однієї лише заробітної плати.
Цей негативно-конотований термін використовують, щоб провести аналогію між древнім рабством і становищем робітника, який заробляє найманою працею, підкреслити подібність між рабовласництвом і наймом на роботу, що можливість вибору капіталістичної системі ілюзорна. Ноам Чомскі стверджує, що у сучасних демократичних суспільствах демократичний елемент поширюється у кращому разі лише на політичну систему. Економічна система, на його думку, як і раніше, заснована на диктаті можновладців, при якому більшості індивідів відводиться другорядна роль засобів виробництва. З точки зору критиків капіталістичної системи, наймане рабство перетворює людину на специфічну форму товару на ринку праці, позбавляє її вільного часу, необхідного для повноцінного розвитку, згубно позначається на здоров'ї (див. також каросі).
Подібність між рабством та найманою працею була помічена ще в Стародавньому Римі Цицероном«… vulgar are the means of livelihood of all hired workmen whom we pay for mere manual labor, not for artistic skill; for in their case the very wage they receive is a pledge of their slavery» — «Об обязанностях» De Officiis . До війни Півночі та Півдня в США прихильники рабства з південних штатів порівнювали умови життя своїх рабів з умовами, в яких доводилося жити і працювати вільнонайманим працівникам у північних штатах.
З настанням промислової революції, Маркс, Прудон та інші мислителі також порівнювали найману працю і рабство, критикуючи приватну власність на засоби виробництва.
Історія Думки, що робота за зарплату близька до рабства, з'явилися ще в античні часи. Одним із перших був розгляд проституції як «тимчасового рабства». Продаж себе в рабство на якийсь термін був одним із способів швидше отримати римське громадянствоThe International Standard Bible Encyclopedia. Geoffrey W. Bromiley. Wm. B. Eerdmans Publishing, 1995. ISBN 0-8028-3784-0. p.543..
Чітке визначення поняття «найманне рабство» було дано у 1763 році. К. Маркс приділив Ленге цілу главу «Теорії додаткової вартості», у якій цитує З. Ленге : Тільки неможливість прожити інакше змушує наших поденників орати землю, плодами якої їм не доведеться скористатися, а наших мулярів — споруджувати будинки, в яких їм не доведеться жити. Злидні гонять їх на ринок, де вони піджидають панів, котрі сподобили б їх купити. Злидні змушують їх на колінах благати багатія, щоб той дозволив їм його збагачувати.
Ідею у тому, що між найманою роботою і рабством є істотна подібність, наприкінці XVIII й у ХІХ столітті часто висловлювали як прибічники рабства (особливо у південних штатах США), так і противники капіталізму (критикували і систему рабської праці теж). Деякі захисники рабства на Півдні стверджували, що працівники на Півночі «вільні лише за назвою, але [насправді] — раби нескінченної важкої праці», і що їхні раби перебували в кращому становищі. Це твердження було частково підтверджено сучасними дослідженнями, які встановили, що матеріальні умови життя і праці рабів були «краще, ніж те, що було доступно для особисто вільних міських робітників у ті часи» The Height of American Slaves: New Evidence of Slave Nutrition and HealthFogel & Engerman, Without Consent or Contract, New York: Norton, 1989, p. 391.. У той період Генрі Торо писав, що «важко, коли над тобою є наглядач із Півдня, ще гірше — якщо з Півночі; але найгірше, коли ти сам собі наглядач»Thoreau, Walden, Penguin, 1983, p.49.
Твердження у тому, що наймані працівники — це наймані раби, було безперечним. Багато аболіціоністів у США, включаючи капіталістів з північних штатів, вважали таку аналогію хибноюFoner, Eric. 1998. The Story of American Freedom. W. W. Norton & Company. p. 66. Вони вважали, що наймані працівники були «ні обдуреними, ні пригнобленими». Аболіціоніст і колишній раб Фредерік Дуглас сказав «тепер я сам собі господар», коли він отримав оплачувану роботу. Авраам Лінкольн та республіканці «не заперечували твердження про те, що людину, яка все життя була найманим працівником, можна порівняти з рабом», але стверджували, що умови для них все-таки різні: найманий працівник має шанс почати працювати на себе в майбутньому, досягти самозайнятості — а у рабів такої можливості практично немає.
Проте самозайнятість ставала дедалі рідшою, коли у другій половині ХІХ ст. ремесло почало витіснятися промисловим виробництвом.
Е. П. Томпсон зазначав, що для британських робітників кінця XVIII — початку XIX століть «розрив у статусі між „слугою“ — найнятим найманим працівником, що підпорядковується господарським наказам та дисципліні — і [вільним] ремісником, який міг „прийти та піти“, коли забажає, був настільки великий, що люди швидше погодилися б пролити кров, ніж дати себе перенести з одного краю на інший. І, у системі цінностей суспільства, мав рацію той, хто пручався зниженню статусу»..
Журнал «Член спілки будівельників» () у 1830-х роках стверджував, що профспілки «боротимуться не лише за те, щоб менше працювати і більше заробляти — але остаточно скасовувати [роботу за] зарплату [як таку]; [люди] стають самі собі господарями та працюють один для одного; праця і капітал більше не будуть розділені, але будуть нерозривно з'єднані в руках робітників та робітниць». Така перспектива надихала , у якій в 1834 був «подвійна мета синдикалістських спілок: захист працівників в рамках існуючої системи та формування ядер майбутнього суспільства», в якому профспілки «візьмуть під контроль всю промисловість в країні»..
«Дослідження показали — підсумував , — що „народжені вільними англійці“ вісімнадцятого століття — навіть ті, хто, через обставини, змушені були займатися сільськогосподарською найманою працею (наймити) — вперто чинили опір переходу в капіталістичну майстерню»..
Використання терміна «наймане/зарплатне рабство» () організаціями трудящих бере свій початок, мабуть, з протестів робітниць з організації у 1836 роціArtisans Into Workers: Labor in Nineteenth-century America By Bruce Laurie. Надалі цей термін використовувався багатьма організаціями робітників середини ХІХ століття, щоб позначити недолік робочого самоврядування. Однак до кінця XIX ст. він поступово замінювався на більш нейтральний термін «зарплатна робота» (), у міру того, як організації трудящих стали приділяти більше уваги зростанню заробітної плати, ніж несамостійності найманих працівників.
Карл Маркс описував капіталістичне суспільство як посягаюче на індивідуальну автономію. При цьому він ґрунтувався на матеріалістичній та споживчій концепції тіла та його свободи (тобто того, що продається, здається в оренду або відчужується у класовому суспільстві).
У літературі, що критикує найману роботу, проводиться кілька паралелей між такою роботою та рабством:
Оскільки невільник — власність, його цінність для власника у певному сенсі вища, ніж цінність працівника, який може піти, може бути звільнений чи замінений. Рабовласник, висловлюючись фінансовою мовою, робив більші інвестиції у свого раба (купуючи і навчаючи його), ніж у свого найманого працівника, якому платив тільки зарплату. З цієї причини, під час економічного спаду, невільники не могли бути звільнені так само, як наймані працівники. Водночас, «найманий раб», як і раб справжній, може отримати травму або каліцтво, через яке його ціна на ринку праці знизиться (аж до нуля — за повної втрати працездатності). У цьому випадку, за відсутності соціального забезпечення та соціальних гарантій, і той, і інший можуть бути приречені на смерть. У ХІХ столітті умови життя американських рабів поліпшилися порівняно з XVIII ст., і, як стверджували історики Фогель і Енгерман, документи плантацій показували, що раби стали працювати менше, ніж раніше, їхнє харчування покращилось, а тілесні покарання стали застосовуватися лише зрідка — тобто матеріальні умови існування рабів XIX ст. стали «краще, ніж зазвичай доступні для вільних міських чорноробів у ті часи». Це сталося частково через рабовласницькі психологічні стратегії в економічній системі, відмінною від системи капіталістичного найманого рабства. За словами Марка Сміта з «Товариства економічної історії» (), «такий патерналізм (нехай настирливий і тиранічний), який виявляли господарі, та методи, які використовували раби, щоб маніпулювати ним, зробили спроби рабовласників встановити капіталістичні режими роботи на своїх плантаціях неефективними і таким чином дозволили рабам добитися деякої автономії»Debating Slavery: Economy and Society in the Antebellum American South, p. 44.. Подібним чином, різні стратегії боротьби були сприйняті найманими працівниками, які створювали профспілки, каси взаємодопомоги і т. д., які сприяли підвищенню їхнього рівня життя з часів початку промислової революції. Але незважаючи на все це, виробничі травми та професійні захворювання продовжують забирати життя як мінімум 2,3 мільйона робітників на рік по всьому світу, а «від 184 до 208 млн робітників страждають від професійних захворювань». Ще близько 270 млн випадків тілесних ушкоджень «викликані факторами, що запобігають, на робочому місці» — по смыслу можно понять как: производственные травмы и другие телесные повреждения, которые вполне возможно предотвратить, если принять надлежащие меры охраны труда.Decent Work: Safe Work .. На відміну від раба, найманий працівник може (крім випадків безробіття або відсутності вакансій) вибирати роботодавця, але зазвичай цей вибір невеликий, а спроби встановити робочий контроль над бізнесом роботодавця можуть призвести до насильства та інших небажаних наслідків. У деяких випадках найманий працівник може вибирати або роботу в одного лише роботодавця, або бідність та голод. Якщо раб відмовиться працювати, до нього може бути застосовані різні покарання: від позбавлення їжі до побоїв; проте економічно раціональний рабовласник швидше використовує позитивну мотивацію, щоб досягти кращих результатів і не втратити свої вкладення в дорогого раба. Історично раби могли займатися різною діяльністю, займати різні посади і мати різний статус у суспільстві — майже так само, як і вільні люди; це показує деякі подібності між класичним та найманим рабствомНаивысшая должность, когда-либо занимаемая рабом — это должность министра… Несколько бывших рабов даже становились монархами — например, те рабы, что стали султанами и основателями исламских правящих династий. Уровнем ниже раба-министра находились другие рабы, которые в Римской Империи, Центральной Азии, Китае и кое-где ещё работали в правительстве и управляли провинциями. … Существующий стереотип о том, что рабы были небрежными, и им можно было доверить только самую грубую ручную работу, бесчисленное количество раз опровергался в обществах с различными ожиданиями и правильными стимулами. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/548305/slavery/24172/Slave-occupations The sociology of slavery: Slave occupations Encyclopaedia Britannica]. Ймовірно, наймане рабство, як і звичайне, не властиве «незмінній природі людини», але є «специфічною реакцією на матеріальні та історичні умови», яка «відтворюється в мешканцях, у суспільних відносинах… в ідеях… і в суспільних формах повсякденного життя»Reproduction of Daily Life by Fredy Perlman p.2. Той факт, що прихильники найманого рабства перемогли прихильників класичного рабства у війні Півночі та Півдня і як би виграли у них легітимність своєї суспільної системи в ході якогось «змагання», часто заважає бачити схожість між найманим і звичайним рабством. І ті, й інші мали дуже позитивні оцінки та аргументи на свою користь, і ті, й інші прагнули обмовити своїх опонентів.