Хмельни́цький (; до 1795 року — Плоски́рів, у 1795—1954 роках — Проску́рів) — місто на заході України, адміністративний центр Хмельницької міської територіальної громади, Хмельницького району, Хмельницької області. Чисельність населення — 274 тисячі осіб (січень 2022). Плоскирів відомий з 1431, статус міста — з 1566 року.
Розташування Місто розташоване на берегах Південного Бугу, за 376 км (автомобільним шляхом) від Києва. Залізничний вузол (станції Хмельницький, Гречани). Через місто пролягають автошляхи Житомир — Чернівці () та частина міжнародного маршруту автодорога міжнародного значення Стрий — Тернопіль — Кропивницький — Ізварине ().
Назви Хмельницький за всю історію мав декілька назв. У найдавнішому писемному свідченні про цей населений пункт він згадується як Ploskirowce (Плоскирівці). У пізніших документах місто згадується як Плоскирів. Найімовірніше, ця назва походить від назви річки Плоска, в центрі міста впадає у Південний Буг.
У 1795 році у складі Російської імперії тимчасово утворено Подільську губернію. В імператорському указі про її створення було згадано місто Проскурів, як центр одного з повітів. Цей топонім дуже схожий на назву «проскура», тобто літургійний богослужбовий хліб.
16 січня 1954 року місто перейменоване в Хмельницький, на честь Богдана Хмельницького і набуло статусу адміністративного центру Хмельницької області.
Історія
Заснування Територія, на якій розташований Хмельницький, була заселена ще в давні часи. Дослідження виявили в околицях міста чимало археологічних пам'яток. Зокрема, на схід від мікрорайону Лезневе — поселення з матеріалами доби бронзи II тис. до н. е. та скіфського часу VII—III століть до н. е., у мікрорайоні Озерна — багатошарове поселення з матеріалами ранньої залізної доби І тис. до н. е., у мікрорайоні Дубове — поселення скіфського часу VII—III століть до н. е., у мікрорайонах Гречани та Озерна — поселення черняхівської культури VII—III століть тощо. До наших днів збереглися кургани, які датуються археологами VII—III століть до н. е. (скіфський час) — один у мікрорайоні Виставка та два на південний схід від мікрорайону Ракове.
Місто Хмельницький походить від невеликого поселення Плоскирів або Плоскирівці, час заснування якого невідомий. Перша достовірна згадка про Плоскирів (Плоскировець) міститься у привілеї, виданому великим князем Литовським і Руським та Королем Русі Владиславом II Ягайлом у 1431 році під час війни з іншим претендентом на великокнязівський престол — Свидригайлом Ольгердовичем. Відповідно до запису від 10 лютого 1431 року, зробленому у Сопоті, Владислав II Ягайло записав Янові Чанстуловському за 100 гривень право на володіння селами Голисин (нині — село Олешин Хмельницького району) та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі («… super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas»). Нині цю найдавнішу писемну згадку про Хмельницький введено в науковий обіг завдяки дослідженням істориків. Ще у 1990-х роках Микола Петров — професор Кам'янець-Подільського університету, посилаючись на історика XIX століття Михайла Орловського, висловив думку про існування Плоскирова у 1430-х роках XV століття. У 2000-х роках Сергію Єсюніну, співробітнику Хмельницького обласного краєзнавчого музею, вдалося відшукати в одному із томів «Архива Юго-Западной России» відомості про існування Плоскирова у 1434—1464 роках із перепосиланням на документи Литовської метрики. Сергій Миколайович звернувся до київського історика Віталія Михайловського із проханням зробити копії документів XV століття, в яких згадується Плоскирів. Єсюнін опублікував їх у книзі «Місто Хмельницький: історія, події, факти», а Віталій Михайловський — в «Українському археографічному щорічнику» (випуск 8/9). Саме з того часу поширилась інформація про нову дату найдавнішої згадки про місто — 1431 рік.
У 2006 році проведено наукову конференцію «Місто Хмельницький у контексті історії України», після якої міська влада затвердила дату 1431 рік, як першу згадку про Хмельницький, а місто замість свого 513-річчя відсвяткувало 575-річницю від першої писемної згадки. До цього згадка датувалась 1493 роком.
У складі Королівства Ягеллонів, Речі Посполитої та Османської імперії
Основний хід подій У роки королювання (1434—1444 рр.) Владислава III Варненчика нова згадка — підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirów — Плоскирів.
26 березня 1547 року польський король Сигізмунд II Август пожиттєво віддав Плоскирів у володіння кам'янецькому старості Мацею Влодеку. Він приділяв значну увагу зміцненню наявних та побудові нових фортифікацій у підвладних йому землях. Плоскирів був визначений ним як важливий стратегічний пункт. Вдале географічне розташування Плоскирова мало неабияке значення для його подальшого розвитку та зведенню у ньому замкових укріплень, які в ті часи виступали першоосновою для виживання населення під час нападів татар.
Наявність замку сприяло перетворенню Плоскирова у 1560—1580-х роках XVI століття на міське поселення. У 1566 році стараннями Мацея Влодека Плоскирову було надане магдебурзьке право .
Під час Визвольної війни українського народу у 1648—1654 роках під проводом Богдана Хмельницького Плоскирів та його околиці опинились у центрі протидії козацьких та польських військ. Містечко неодноразово переходило з рук у руки, при цьому зазнавши великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів, і зрештою було спустошено.
1672 року Плоскирів, як і все Поділля, було окуповане Османською імперією. Плоскирів став центром окремої нахії, що підпорядковувалася Меджибізькому санджаку Кам'янецького єялету.
1699 року турки залишили Поділля. Плоскирів знову переходить до Польщі, і повертається у володіння Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв'язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії й мазурського Поозер'я. Так у Плоскирові та навколишніх селах (Гречана, Заріччя, Шаровечка) з'явилися «мазури», нащадки яких склали основу католицького населення згаданих пунктів.
За переписом населення у 1789 році у Плоскирові налічувалось 184 єврейських дворів, 96 міщан тяглових та 126 бобилів і піших, прибуток з міста сягав 24 138 злотих. До староства належали села Гречани, Шаровечка, Мацьківці, Заріччя, Олешин, Іванківці та Лезнів. Місто та староство перебували у володінні Замойських. Населення Плоскирова не перевищувало 2,5 тисячі осіб, у ньому був шпиталь для убогих, калік та безпритульних, діяли (на середину 1780-х років) ткацький цех, об'єднані цехи бондарів і ковалів, кушнірів і кравців, а також шевців.
Плоскирівський замок
Втрачена фортифікаційна споруда у містечку Плоскирів. Точний час будівництва невідомий. Знаходився на острові, який утворювали річки Плоска та Бог. У XVI—XVII століттях був дерев'яним. Його розбудові у XVI столітті сприяв дідич Плоскирова Мацей Влодек. Мурований замок у Плоскирові будували за проєктом відомого італійського архітектора XVI століття Бернардо Морандо (приблизно у 1540—1600 роках). У кожного зодчого того часу був свій «фірмовий» стиль, який об'єднував всі його роботи. Був такий стиль й у Морандо. Отже, розглядаючи фортифікації, наприклад польського Замостя, які збереглися до наших днів, можна уявити й плоскирівські. Звичайно, вони були не такими масштабними, але те, що це була «фірмова» морандівська бастіонна фортеця — сумнівів не має. Підтвердження тому вдалося знайти на відомій карті середини XVII століття Гійома Левассера де Боплана (1595—1685). На ній Боплан позначив Плоскирів як «Urbs munita» — місто з укріпленнями.
Картограф, який вважався ще й відомим інженером та фортифікатором, наніс на карту чітке зображення озера з островом на місці впадіння Плоскої до Бугу, міст, що вів на острів, а також доволі докладно позначив п'ятикутні бастіонні міські фортифікації. Будувати плоскирівські фортифікації розпочали у 1589 році й завершили ймовірно лише на початку XVII століття. Тому, наприклад посол австрійського імператора Еріх Лясота, який проїжджав у 1594 році через Плоскирів, не згадує про них у своєму коротенькому описі міста. А от фризький мандрівник Ульріх фон Вердум на початку 1670-х років XVII століття вже пише про те, що у Плоскирові серед озера був «чотирикутний острів, на якому, оточений валами й частоколами, стояв місцевий замок». Плоскирівські фортифікації та замок, які збудував Морандо, не збереглися. Після декількох руйнацій під час воєн від них вже до початку XIX століття не залишилося й сліду. На карті міста 1800 року замку ми не бачимо взагалі, а від колишніх бастіонів позначені лише залишки валів. Та ще назва історичної частини міста — Завалля, нагадує про існування у минулому міських фортифікацій. Мурований замок знаходився орієнтовно у квадраті вул. Вайсера — р. Південний Буг, вул. Кам'янецька — продовольчий ринок. Цей замок був оточений каналом із водою та зовнішнім виглядом міг нагадувати замок у польському Замості.
У складі Російської імперії 5 липня 1795 року була утворена Подільська губернія у складі Російської імперії і один із її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові. Саме в цьому імператорському указі про створення губернії вперше з'являється назва Проскурів, хоча самого указу про перейменування Плоскирова в Проскурів не знайдено.
1806 року у Проскурові налічувалось 487 будинків, із яких лише один кам'яний, інші — глинобитні та дерев'яні, крамниць — 68 дерев'яних та 7 кам'яних, млинів — 2, греко-російська церква, католицька каплиця та дві єврейські школи. Торги відбувалися щотижня, у п'ятниці та неділі, кількість ярмарків збільшилася до 14 на рік. Населення міста — 2022 мешканців.
1870 року відкрито рух поїздів залізничною лінією Жмеринка — Проскурів — Волочиськ. На східній околиці міста побудовано залізничну станцію та вокзал.
Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку міста. На межі XIX—XX століть стають до ладу великі промислові підприємства (тютюнова фабрика, цукровий, чавуноливарний, цегельний, пивоварний заводи), споруджуються житлові будинки, крамниці, торгові лавки, прокладається бруківка, відкриваються нові заклади освіти (реальне училище та жіноча гімназія, комерційне училище), театр (1892), бібліотека (1901), прокладається телефонна мережа (1909), з'являється електрика (1911). Населення міста зростає майже уп'ятеро і у 1909 році становить 36 тисяч мешканців. Саме в цей період визначається основний напрямок економічного розвитку міста — на початку XX століття Проскурів стає найбільшим торговим центром Подільської губернії з річним торговим оборотом 5,5 млн рублів. Лише із залізничної станції міста щорічно відправлялося 3,1 млн пудів вантажів, а прибувало 6,9 млн пудів. Торговельні та кредитні установи міста обслуговували великий регіон. Особливо важливу роль Проскурів відігравав в експорті збіжжя.
Другий чинник, який сприяв бурхливому розвитку міста — розташування в Проскурові військових частин та створення великої військової залоги, що було обумовлено вигідним стратегічним розташуванням міста поблизу державного кордону. З 1875 року в Проскурові розквартирувався 46-й піхотний Дніпровський полк, з 1889 року — 35-й драгунський (уланський) Бєлгородський полк, з 1894 р. — 12-та гарматна бригада та 19-та кінно-гарматна бригада. На початку XX століття Проскурів став місцем перебування штабів 12-ї кавалерійської та 12-ї піхотної дивізій, до складу яких входили вищезгадані полки. Для дислокування військових підрозділів у Проскурові були побудовані два військових містечка.
З початком Першої світової війни (серпень 1914 року) Проскурів став прифронтовим містом. В цей час тут побувало чимало відомих воєначальників Російської армії, серед яких командувач 8-ї армії Південно-Західного фронту, генерал Олексій Брусилов.