Звернення до емоцій або argumentum ad passiones (те ж саме на латині) — це неформальна помилка, яка характеризується маніпулюванням емоціями одержувача з метою виграти суперечку, особливо за відсутності фактичних доказів. Такий вид звернення до емоцій є різновидом червоного оселедця та охоплює кілька логічних помилок, зокрема апеляцію до наслідків, апеляцію до страху, звернення до лестощів, апеляцію до жалю, звернення до глузування, звернення до злості та видавання бажаного за дійсне.
Звернення до емоцій є помилковим лише тоді, коли викликані емоції не мають відношення до оцінки істинності висновку та служать для відволікання від раціонального розгляду відповідних передумов або інформації. Наприклад, якщо студент каже: «Якщо я не здам роботу, я втрачу свою стипендію. Це не плагіат.» — емоції, викликані першим твердженням, не мають відношення до встановлення того, чи була стаття плагіатом. Крім того, «Подивіться на страждаючих дітей. Ми повинні зробити більше для біженців», є помилковим, тому що страждання дітей і наше емоційне сприйняття поганості страждання не мають відношення до висновку. Звичайно, належна роль емоцій у моральних міркуваннях є спірним питанням в етиці, але звинувачення у «зверненні до емоцій» часто не можна висунути, не поставивши питання проти теорій морального пізнання, які резервують роль емоцій у моральних міркуваннях.
Звернення до емоцій має на меті викликати в одержувача інформацію такі почуття, як страх, жалість і радість, з кінцевою метою переконати його в тому, що твердження, представлені в помилковому аргументі, відповідно є істинними чи хибними.
Класичні часи Здатність емоцій впливати на судження, включно з політичними поглядами, була визнана з часів класичної античності. Аристотель у своєму трактаті «Риторика» описав емоційне збудження як критичне для переконання: «Оратор переконує за допомогою своїх слухачів, коли їх пробуджує емоційність його промови; бо судження, які ми висловлюємо, не однакові, коли на нас впливає радість або горе, любов чи ненависть».Aristotle, Rhetorica I, II.5.«The Influence of Emotions on Beliefs», Nico Frijda, Antony Manstead and Sasha Bem in Emotions and Beliefs, Cambridge University Press, 2000, p.1. Аристотель попереджав, що емоції можуть породжувати переконання там, де їх не існувало, або змінювати існуючі переконання, а також посилювати або зменшувати силу віри.«Beliefs through Emotions», Nico H. Frijda and Batja Mesquita in Emotions and Beliefs, N. Frijda, A. Manstead and S. Bem, ed., Cambridge University Press, 2000, p.45. Сенека також попереджав, що «сам розум, якому довірено кермо влади, залишається володарем лише до тих пір, поки він тримається осторонь від пристрастей».Seneca, De Ira, I, viii.1.
Через століття. Французький учений і філософ Блез Паскаль писав, що «Люди […] приходять до своїх переконань не на основі доказів, а на основі того, що вони вважають привабливим».Blaise Pascal, "On the Art of Persuasion, " 1658. Барух Спіноза характеризував емоції як такі, що мають силу «схиляти розум думати одне, а не інше». Не погоджуючись із Сенекою Молодшим, що емоції руйнують розум, шотландський філософ XVIII століття натомість стверджував, що емоції є союзниками розуму та допомагають у засвоєнні знань. Проте Кемпбелл попереджав про податливість емоцій і відповідний ризик з точки зору навіюваності:
[Емоції] не є замінниками розуму чи навіть суперниками в його владі; вони є її служницями, завдяки чиєму служінню він вміє вводити правду в серце і сприяти її прихильному прийому. Як служниці, вони схильні піддаватися спокусі софістики в шатах розуму, а іноді змушені через незнання надавати свою допомогу у впровадженні брехні.George Campbell, 1776, cited by James Price Dillar and Anneloes Meijnders in «Persuasion and the Structure of Affect», The Persuasion Handbook, Sage Publishing, p.309.
Спираючись на соціальну психологію свого часу, теоретик пропаганди Едвард Бернайс впевнено стверджував, що «в певних випадках ми можемо вплинути на певні зміни в громадській думці з достатньою мірою точності, керуючи певним механізмом, так само як автомобіліст може регулювати швидкість свого руху автомобіля, маніпулюючи потоком бензину».Edward Bernays, Propaganda, 1928, 2005 ed., p.72. Бернейс радив, щоб змінити настрої мас, пропагандист повинен націлитися на їх «імпульси, звички та емоції»Edward Bernays, Propaganda, 1928, 2005 ed., p.73. і змусити «емоційні струми» працювати для досягнення мети.Edward Bernays, Propaganda, 1928, 2005 ed., p.77.
Справді, деякі сучасні автори пояснюють популярність найбільш деструктивних політичних сил у сучасній історії — від нацизму до джихадизму — здатністю їхніх лідерів зачаровувати (а не переконувати) громадськість і протиставляти «небесний екстаз релігійного запалу» «голому особистому інтересу» і крижаному, індивідуалістичному раціоналізму сучасного лібералізму.Barry A. Sanders, American Avatar: The United States in the Global Imagination, (Washington, D.C.: Potomac Books, 2011), pp. 102,115.
Подібним чином , професор психології, психіатрії та поведінкових наук в Університеті Еморі, спираючись на сучасні психіатричні та психологічні дослідження, щоб продемонструвати силу емоцій у впливі на політичне пізнання та уподобання, написав, що «коли розум і емоції стикаються, емоції незмінно перемагають.», The Political Brain, Public Affairs Books, 2007, p. 35 Вестен, радник політичних кампаній Демократичної партії, вважає, що еволюція надала людям можливість обробляти інформацію за допомогою емоцій, і що люди більше реагують на емоційні сигнали, ніж на раціональні аргументи. Відповідно Вестен вважає, що емоція лежить в центрі ефективного переконання і що звернення до емоцій завжди буде перемагати звернення до розуму:
Центральним аспектом мистецтва політичного переконання є створення, зміцнення та активізація мереж, які створюють переважно позитивні почуття до вашого кандидата чи партії та негативні почуття до опонента…
Ви можете заробити ці кілька міліметрів мозкової поверхні, які обробляють факти, цифри та політичні заяви. Або ви можете … націлюватися на різні емоційні стани за допомогою повідомлень, створених для максимальної привабливості.Drew Westen, The Political Brain, Public Affairs Books, 2007, pp. 85, 88
Сучасні теорії Теорія соціальної психології стверджує, що установки мають три компоненти — афект, пізнання та поведінку . Когнітивний вимір стосується «переконань, які хтось має щодо об'єкта ставлення, а поведінка використовувалася для опису явних дій і реакцій на об'єкт ставлення». Тим часом афект описує «позитивні та негативні почуття, які людина відчуває до об'єкта ставлення», тобто емоційний вимір ставлення.This theory is known as the «tripartite theory.» For a summary of the theory and a list of its developers, see, e.g., Leandre Fabrigar, Tara MacDonald and Duane Wegener, «The Structure of Attitudes» in Dolores Albarracin et al., The Handbook of Attitudes, Lawrence Erlbaum Associates, Publishers, 2005, p.82. Сучасні теоретики модифікували тристоронню теорію, щоб стверджувати, що ставлення «не складається з цих елементів, а замість цього є загальним оціночним підсумком інформації, отриманої з цих основ».Leandre Fabrigar, Tara MacDonald and Duane Wegener, «The Structure of Attitudes» in Dolores Albarracin et al., The Handbook of Attitudes, Lawrence Erlbaum Associates, Publishers, 2005, p.82., citing Cacioppo et al., 1989; Crites, Fabrigar,& Petty, 1994; Zanna & Rempel, 1988
Політолог (працював разом з Расселом Нойманом і Майклом Маккуеном) виділяє дві психічні системи, за допомогою яких розум і емоції взаємодіють під час управління та обробки політичних стимулів:George Marcus, Russell Neuman and Michael Mackuen, Affective Intelligence and Political Judgment, University of Chicago Press, 2000, p.9.
По-перше, система диспозиції «надає людям розуміння, емоційний звіт про дії, які вже є в їх репертуарі звичок». Тобто перша система — це та, яка стежить за випадковою обробкою політичної інформації через звичку, за допомогою якої здійснюється більша частина нашої обробки інформації.George Marcus, Russell Neuman and Michael Mackuen, Affective Intelligence and Political Judgment, University of Chicago Press, 2000, p.10.
Друга система, система спостереження, «діє, щоб сканувати середовище на предмет новизни та раптового вторгнення загрози». Іншими словами, друга система відстежує навколишнє середовище на наявність будь-яких ознак загрози. Якщо виявлено загрозу, ця система виводить людей зі звичної, випадкової обробки та переводить їх у стан пильності та сприйнятливості до нової інформації:
«Що цікаво в цій другій емоційній системі, так це те, що початок підвищеної тривоги зупиняє поточну активність і спрямовує увагу на загрозливий вигляд, щоб навчання могло відбутися. […] Коли система виявляє несподівані або загрозливі стимули, вона викликає підвищену тривогу, перериває поточну діяльність і переключає увагу з попереднього фокусу на нав'язливі подразники».George Marcus, Russell Neuman and Michael Mackuen, Affective Intelligence and Political Judgment, University of Chicago Press, 2000, pp.10-11.
Далі Маркус стверджує, що «емоційна залученість спонукатиме людей приймати більш обґрунтовані рішення щодо політики, ніж ті, хто залишається безпристрасним».George Marcus, Russell Neuman and Michael Mackuen, Affective Intelligence and Political Judgment, University of Chicago Press, 2000, p.95, see also p.129. Інші мислителі стверджували, що «коли емоція пробуджується та переживається, вона може включати низку психологічних процесів, які потім можуть бути використані як платформа для сприяння та забезпечення впливу та поступливості».Anthony R. Pratkanis, «Social Influence Analysis: An Index of Tactics» in "The Science of Social Influence, " A. Pratkanis, ed., Psychology Press, 2007, p.149
Незважаючи на це, тоді було б логічним вважати, що вплив на емоційний стан суб'єкта в поєднанні з політичним повідомленням може вплинути на ставлення цього суб'єкта.
У сучасній філософії є два основних звернення до емоцій. Один — це заклик до сили (відомий як ad baculum), інший — заклик до співчуття, відомий як ad misericordiam. Вони вважаються помилковими лише тоді, коли використовуються в доксастичних системах.
Дослідження Вважається, що «коли мова йде про питання емоційної важливості, переконати когось змінити його або її існуючі переконання виглядає практично безнадійною справою».«The Influence of Emotions on Beliefs», Nico Frijda, Antony Manstead and Sasha Bem in Emotions and Beliefs, Cambridge University Press, 2000, p.3. І все ж маніпулювання емоціями може містити ключ до формування ставлення:
«Використання емоцій для прищеплення переконань є поширеним у політичній пропаганді. Зображення окремих осіб, груп чи проблем з емоційної точки зору чи як дійових осіб у емоційних подіях викликає емоції. Таким чином, у свідомості слухача втрачається переконання, що ця емоція вже у свідомості слухача. Імовірно, це легше, плавніше й без сумнівів впроваджує переконання в свідомість слухача, ніж це сталося б, коли передається лише інформація»«Beliefs through Emotions», Nico H. Frijda and Batja Mesquita in Emotions and Beliefs, N. Frijda, A. Manstead and S. Bem, ed., Cambridge University Press, 2000, p.47. .