Сухопутні війська Народно-визвольної армії Китаю (СВНВАК; ) — сухопутний рід військ Народно-визвольної армії Китаю та найбільший і найстаріший рід військ збройних сил Китаю. Сухопутні війська Китаю беруть свій початок із 1927 року як ; однак офіційно вони не були утворені до 1948 року.

Історія

У лютому 1949 року існуючу велику кількість китайських армій і дивізій було розформовано до 70 армій по три дивізії кожна. Хоча деякі, такі як , проіснували більше п'ятдесяти років, деякі з них були швидко об'єднані та розформовані на початку 1950-х років. Понад двадцять відсотків з сімдесяти нових армій було розформовано до 1953 року; тільки в 1952 році , 4, 10, , і 19 армії були розформовані.

Сухопутні війська Народно-визвольної армії Китаю складаються з основних і регіональних підрозділів зі звичайним озброєнням, які в 1987 році становили понад 70 відсотків Народно-визвольної армії Китаю. Сухопутні війська забезпечували хороший звичайний захист, але в 1987 році мали лише обмежений наступальний потенціал і були погано оснащені для ядерної, чи хімічної війни. Основні сили включали близько 35 , що складалися з 118 піхотних дивізій, 13 бронетанкових дивізій і 33 артилерійських і зенітних артилерійських дивізій, а також 71 окремого полку і 21 окремого батальйону переважно військ підтримки. Регіональні сили складалися з 73 дивізій військ прикордонної оборони і гарнізоних військ, а також 140 окремих полків.

За старою системою польова армія складалася з трьох частково мотострілецьких дивізій і двох полків артилерії та зенітної артилерії. Кожна польова армійська дивізія мала понад 12 тис. особового складу в трьох піхотних полках, одному артилерійському полку, одному танковому полку та одному зенітно-артилерійському батальйоні. Організація була гнучкою, вищі ешелони мали право формувати сили для бою із будь-якої кількості піхотних дивізій. Принаймні теоретично, кожна дивізія мала власну бронетехніку та артилерію — фактичний рівень оснащення не розголошувався та, ймовірно, відрізнявся — і засоби на рівні армії та в незалежних підрозділах можна було розподілити залежно від потреби.

У 1987 році нові групи армій основних сил зазвичай включали 46 300 солдатів у чотирьох дивізіях, які, як вважають, включали елементи піхоти, бронетехніки, артилерії, протиповітряної оборони, повітряного десанту та авіаційної підтримки. Хоча нові угруповання армій повинні були відображати перехід до спільнодії родів військ, через брак механізації вони продовжували складатися з піхоти, підтримуваної бронетехнікою, артилерією та іншими підрозділами. Кожна із 13 бронетанкових дивізій мала по 3 полки та 240 основних бойових танків (ОБТ), але їм не вистачало належної підтримки механізованої піхоти.

Було мало доказів використання бронетранспортерів під час китайсько-в'єтнамського прикордонного конфлікту в 1979 році, і танки використовувалися як мобільна артилерія і як підтримка пішої піхоти. Артилерія складалася із буксируваних гарматах, гаубиць і реактивних систем залпового вогню, встановлених на вантажівках. У 1980-х роках деякі самохідні артилерійські установки надійшли на озброєння, але НВАК також виробляла як дешевшу, але не зовсім ефективну альтернативу самохідним гарматам. Сухопутні війська мали різноманітну будівельну техніку, мобільні мости, вантажівки та тягачі. У 1979 році з'явилася нова реактивна система залпового вогню для розміщення протитанкових мін, але обладнання для мінування та розмінування залишалося дефіцитним.

Регіональні сили складалися зі штатних військ Народно-визвольної армії Китаю, організованих як незалежні підрозділи для гарнізонних завдань. Гарнізонні дивізії були статичними, важкими артилерійськими підрозділами, розгорнутими вздовж берегової лінії та кордонів у районах ймовірного нападу. Регіональні сили були озброєні менш важко, ніж їх основні сили, і вони були залучені до підготовки ополчення. Це були підрозділи Народно-визвольної армії Китаю, які зазвичай використовувалися для відновлення порядку під час Культурної революції. Коли Мао Цзедун 1 жовтня 1949 року проголосив Китайську Народну Республіку, сухопутні війська Народно-визвольної армії Китаю складали 4,9 мільйонна селянської армії. Через деякий час почалася демобілізація погано підготовлених і політично ненадійних військ, що призвело до скорочення чисельності армії.

У 21 столітті Сухопутні війська Народно-визвольної армії Китаю продовжують зазнавати значних реформ, експериментів, модернізації та реструктуризації, щоб протистояти потенційним загрозам і посилювати свої спроможності. Дивізії розформовуються в загальновійськові бригади, які переформовуються в підвищеної готовності. Ешелон дивізії поступово ліквідовується, і залишається лише обмежена кількість структур дивізії. У той час як розмір Сухопутних сил Народно-визвольної армії Китаю скоротився за останні кілька десятиліть, технологічно інтенсивні елементи, такі як сили спеціальних операцій (ССО), армійська авіація (вертольоти), ракети «земля-повітря» (ЗКР) і підрозділи радіоелектронної боротьби усі вони швидко розширювалися.

Остання оперативна доктрина сухопутних сил Народно-визвольної армії Китаю підкреслює важливість інформаційних технологій, електронної та інформаційної війни та високоточних ударів великої дальності у майбутніх війнах. Системи командування, управління та комунікації (C3) старого покоління на базі телефону/радіозв'язку замінюються інтегрованими інформаційними мережами на полі бою, що включають локальні/глобальні мережі (LAN/WAN), супутниковий зв'язок, системи спостереження та рекогностування на базі безпілотних літальних апаратів (БПЛА), мобільні центри управління.

Структура

Сухопутні війська Народно-визвольної армії Китаю діють під командуванням через . Командування театрами Народно-визвольної армії Китаю — це командування спільних операцій, які здійснюють широкий контроль над Сухопутними військами Народно-визвольної армії Китаю, військово-морськими силами, повітряними силами, та . Театри командування — орієнтовані на оборону тактичні, політичні та бюрократичні організації, яким доручено діяти в різних географічних районах Китаю. Вони несуть відповідальність за розробку стратегії, тактики та політики, специфічні для відповідних територій, а також безпосередньо відповідають за реагування на загрози безпеці в межах своїх визначених регіонів. Під театром кожного командуванням, штаб театру армії відповідає за тактичні операції всередині театру та здатний проводити спільні операції з підтримкою інших родів військ. Паралельно з театром командування, Управління Генерального штабу сухопутних військ Народно-визвольної армії Китаю, штаб армії, здійснює подвійний ланцюг командування своїми підрозділами в мирний час, визначаючи адміністративні завдання та обов'язки. У воєнний час театри командування матимуть виключну владу над компонентами армії.

Складові Сухопутні війська Народно-визвольної армії Китаю мають постійну регулярну армію та резерв. Хоча призов на військову службу в Китаї передбачений законом, обов'язкова військова служба не запроваджувалася з 1949 року, оскільки Народно-визвольна армія Китаю змогла добровільно набрати достатню кількість військових. Китайське не є компонентом Народно-визвольної армії, однак воно може забезпечити певний рівень резервних функцій, на що вказує «Програма військової підготовки та оцінювання ополчення», опублікована в 2007 році.

Сухопутні війська Народно-визвольної армії Китаю () складаються з піхоти (включаючи механізовану піхоту), танків, артилерії, авіації, інженерних військ, підозділів протихімічної оборони (ядерної, біологічної та хімічної оборони), зв'язкових, спеціальних операцій, рекогностування, радіоелектронна боротьба тощо. Ці види військ мають відповідні військові навчальні заклади.

Операційна структура Оперативна структура Народно-визвольної армії Китаю відображає стратегічні місії, політичне середовище та географічні умови Китаю. Із кінця квітня 2017 року існує 13 розміром з корпуси (), розподілених між п'ятьма  — Східним, Південним, Північним, Західним і Центральним. У групах військ старі дивізії () скорочуються до бригад (). До складу кожної групи військ входять шість маневрених загальновійськових бригад, бригади вогневої підтримки/артилерії, бригади ППО, авіаційні бригади, бригади спеціальних операцій, бригади бойової підтримки та бригади забезпечення.

Маневрені бойові компоненти груп військ — це загальновійськові бригади (), включаючи поєднання важких загальновійськових бригад, середніх загальновійськових бригад, легких загальновійськових бригад, десантних загальновійськових бригад і гірських загальновійськових бригад. Практика функціонально схожа на концепцію бригадної бойової групи армії США з унікальними модифікаціями та врахуванням китайських особливостей різноманітності місцевості, стратегічних пріоритетів, політичної системи та військової історії.

Важкі, середні та легкі загальновійськові бригади Народно-визвольної армії Китаю мають схожу модульну конструкцію, яка нагадує верхнерівневі та підпорядковані підрозділи на рівні груп військ та батальйонів. Типова загальновійськова бригада сухопутних військ Китаю має штаб бригади, чотири маневрених бойових батальйони та інші батальйони підтримки. Наприклад, важка загальновійськова бригада включає чотири загальновійськові батальйони (), один артилерійський дивізіон, один батальйон ППО, один розвідувальний батальйон, один батальйон бойової підтримки та один батальйон забезпечення.

Загальновійськові батальйони застосовують структуру бригадного ешелону. Наприклад, важкі загальновійськові батальйони складаються зі штабної роти батальйонів (включаючи підпорядковані санітарно-медичний, розвідувальний і протиповітряний взводи), чотирьох маневрених бойових рот, у тому числі двох танкових (14 танків на роту) і двох мотострілецьких рот (14 машин на роту), однієї вогневої роти та однієї роти бойової підтримки/забезпечення.

До реформи 2015 року Міжнародний інститут стратегічних досліджень відносив до Сухопутних військ Народно-визвольної армії Китаю дев'ять діючих бронетанкових дивізій, які складалися з кількох бронетанкових бригад, 25 піхотних дивізій (механізованих або моторизованих), організованих у декілька піхотних бригад, і 8 артилерійських дивізій, також організованих у бригади польової артилерії. Денніс Бласко писав у 2000 роціChapter 8, PLA Ground Forces, by Dennis J Blasko, in The People's Liberation Army as Organisation, RAND, CF182 , що традиційна структура дивізій Народно-визвольної армії Китаю (броньованих і механізованих) складалася приблизно з трьох полків — туанів () — основного роду військ, кожен складався з трьох батальйонів () та підрозділів підтримки, четвертого полку/бригада піхоти (у танковій дивізії) або бронетехніки (у піхотній дивізії), полку польової артилерії, полку або батальйону протиповітряної оборони, а також батальйону або роти зв'язку, саперів, розвідки і протихімічного захисту, а також підрозділи забезпечення бойової служби.

У 1980-х роках регіональні сили складалися з штатних військ Народно-визвольної армії Китаю, організованих як незалежні підрозділи для виконання гарнізонних завдань. Прикладом такого формування була . Гарнізонні дивізії були статичними, важкими артилерійськими підрозділами, розгорнутими вздовж берегової лінії та кордонів у районах ймовірного нападу. Регіональні сили були озброєні менш важко, ніж їх основні сили, і вони були залучені до підготовки ополчення. Це були підрозділи Народно-визвольної армії Китаю, які зазвичай використовувалися для відновлення порядку під час Культурної революції.

Сили спеціальних операцій