Мері Флора Белл (; )Sereny (1971) p. 246 — англійська дитина-вбивця. Неповнолітньою вбила двох хлопчиків дошкільного віку в Скотсвуді, внутрішньому передмісті Ньюкасл-апон-Тайн у 1968 році. Перше вбивство вона скоїла у 10 років. В обох випадках Белл говорила жертві, що у нього болить горло і вона помасажує його, а потім душила.

Під час судового процесу у грудні 1968 року 11-річну Белл визнали винною в обох вбивствах. Слухання відбувалися в суді присяжних Ньюкасла, який визнав дії підсудної, вчиненими в умовах обмеженої відповідальності. Її співучасницю, принаймні в одному з вбивств, 13-річну Норму Джойс Белл (не родичка) виправдали за всіма звинуваченнями. Вона залишається наймолодшою жінкою-вбивцею у Великій Британії, хоча й не наймолодшою жінкою-вбивцею, яка діяла навмисно, оскільки її засудили за ненавмисне вбивство обох хлопчиків.

Белл звільнили у 1980 році у віці 23 років. За ухвалою суду вона отримала довічне право на анонімність, згодом таку можливість отримали її донька та онука. Відтоді вона жила під низкою псевдонімів.

Раннє життя Мати Белл, Елізабет «Бетті» Белл (до шлюбу Мак-Крікетт) була відомою місцевою повією, часто була відсутня вдома, постійно їздила до Глазго займатися проституцією та залишала дітей на їхнього батька, якщо він був присутній. Мері була її другою дитиною, вона її народила у 17 років. Особа біологічного батька Мері невідома. Більшу частину свого життя Мері вірила, що її батько — Вільям «Біллі» БеллSereny (1974) p. 74, жорстокий алкоголік і злочинець, якого заарештовували, зокрема за збройне пограбування. Однак Мері була малою, коли Вільям Белл побрався з її матір'ю, і невідомо, чи він її справжній батько.

Мері була небажаною дитиною, якою весь час нехтували. За словами її тітки, Айзи Мак-Крікетт, через кілька хвилин після народження Мері її мати обурливо кричала на персонал лікарні: «Заберіть у мене цю річ!» — коли вони намагалися покласти доньку їй на руки.

У маленької Мері часто траплялися травми внаслідок побутових нещасних випадків, коли дитина перебувала наодинці з матір'ю, що змусило її сім'ю вірити, що її мати або навмисно проявила недбалість, або намагалася завдати шкоди чи вбити доньку. Одного разу приблизно у 1960 році мати впустила Мері з вікна першого поверху; іншого разу дала їй снодійне. Відомий також випадок продажу Мері психічно хворій жінці, яка не могла мати власних дітей. Через це старшій сестрі, Кетрін, довелося самій їхати через Ньюкасл, щоб відібрати Мері у цієї жінки та повернути дитину у будинок матері на Вайтгаус-роуд.

Попри недбалість і жорстоке поводження з Мері, мати відмовлялася від неодноразових пропозицій своєї родини взяти опіку над Мері, яку вона — як доміна — нібито почала дозволяти та / або заохочувати кількох своїх покупців до сексуального насильства у садомазохістських сеансах ще до середини 1960-х.

Особистість І вдома, і в школі Мері демонструвала численні ознаки неспокійної та непередбачуваної поведінки, включно з раптовими перепадами настрою та хронічним нетриманням сечіSereny (1971) p. 214. Відомо, що вона часто билася з іншими дітьми обох статей і кілька разів намагалася придушити або задушити своїх однокласників або товаришів по іграх. Відомий випадок, коли вона намагалася заблокувати піском трахею дівчинки. Така насильницька поведінка викликала небажання багатьох дітей спілкуватися з Мері, яка часто проводила свій вільний час з Нормою Джойс Белл (1955—1989), 13-річною донькою сусіда. Попри однакове прізвище, вони не були родичками.

За словами однокласниці з молодшої школи Ділавал-Роуд, до 1968 року вона та її однолітки звикли до раптових і помітних змін у поведінці Мері, і коли вона почала проявляти тривожні манери, включно з хитанням головою та сталевим поглядом, її однолітки знали, що вона стане жорстокою, і в центрі її погляду була людина, на яку вона збиралась напасти.

Перші напади У суботу, 11 травня 1968 року, знайшли трирічного хлопчика, який блукав ошелешеним і скривавленим неподалік Сент-Маргаретс-роуд, Скотсвуд. Пізніше дитина повідомила поліції, що гралася з Мері Белл і Нормою Белл на даху занедбаного бомбосховища, коли його штовхнули з висоти 2,1 м на землю, внаслідок чого з'явились сильні рвані рани голови. Він не був впевнений, хто з дівчат штовхнула його. Того ж вечора батьки трьох маленьких дівчат звернулися до поліції зі скаргами на намагання Мері та Норми задушити їхніх дітей під час гри в пісочниціSereny (1971) pp. 87-88.

Того вечора обох дівчат опитали щодо цих інцидентів. Вони заперечували будь-яку провину за випадок у бомбосховищі, стверджуючи, що вони просто знайшли хлопчика з кривавою раною на голові після падіння. Відповідаючи на запитання про спробу задушення трьох маленьких дівчат, Мері заперечила будь-яку інформацію про цей інцидент. Однак Норма визнала, що Мері намагалася «задушити» кожну з дівчат, заявивши:Поліція повідомила місцеву владу про випадки та жорстокий характер Мері, але через їхній вік обох дівчат лише попередили. Ніяких подальших дій не було вжито.

Вбивства

Місця злочинів У 1960-х роках за проєктом у Ньюкасл-апон-Тайн провели міську реконструкцію. У багатьох внутрішніх районах міста знесли терасові нетрі вікторіанської епохи, щоб з'явилась можливість побудови сучасних будинків і квартир. Кілька сімей проживали в будинках, призначених для знесення, оскільки вони чекали рішення влади про переселення.

Місцеві діти часто гралися в покинутих будинках або поряд з ними, а також на зрівняній та частково розчищеній підрядниками землі з уламками. Одним із таких місць був великий пустир, розташований поблизу залізничної колії, відомий серед місцевих дітей як «Жерстяна Ліззі». Вулиця, що йшла паралельно цьому пустирю, була Сент-Маргаретс-роуд.

Мартін Браун 25 травня 1968 року, за день до свого 11-річчя, Белл задушила чотирирічного Мартіна Брауна в спальні на верхньому поверсі покинутого будинку, розташованого на Сент-Маргаретс-роуд, 85. Вважають, що цей злочин вона скоїла сама. Тіло Брауна знайшли троє дітей приблизно о 3:30 вечора. Він лежав на спині з витягнутими над головою руками. Окрім плям крові та піни навколо рота, слідів насильства на тілі не виявили. Місцевий робітник на ім'я Джон Голл незабаром прибув на місце події; він намагався провести серцево-легеневу реанімацію (СЛР), але безрезультатно.

Під час проведення серцево-легеневої реанімації, на порозі спальні з'явилися дві місцеві дівчинки, 10-річна Мері Белл (відома серед місцевих як «Мей») і її 13-річна подруга та сусідка Норма Белл. Обох швидко вигнали з дому. Вони удвох постукали до тітки Мартіна, Ріти Фінлей, і повідомили їй: «З одним із дітей вашої сестри щойно трапився нещасний випадок. Ми думаємо, що це Мартін, але ми не можемо сказати напевно, тому що він весь у крові».

Наступного дня Бернард Найт провів розтин тіла Мартіна Брауна. Найт не зміг знайти жодних слідів насильства на тілі дитини, а отже, не зміг визначити причину смерті, хоча спростував теорію слідства, що дитина померла від отруєння таблетками. Розслідування, проведене 7 червня, винесло відкритий вирок.

Проміжні випадки На 11-й день народження Мері, 26 травня, вони з Нормою увірвалися в дитячі ясла в сусідньому Вудленд Кресент і розгромили їх. Вони проникли до приміщення, здерши черепицю з даху; розірвали книжки, перевернули столи, розмазали чорнила та фарбами для плакатів по всій будівлі та втекли.

Наступного дня персонал виявив злом й акт вандалізму, про що негайно повідомили поліцію, яка також виявила чотири окремі записки, в яких говорилось про відповідальність за вбивство Мартіна Брауна. В одній із цих записок було написано: «Я вбиваю ТАК, щоб повернутися»; в іншій: «МИ вбили мартіна брауна, чорт би побрав, виродка»; у третій записці було просто написано: «Геть, ми вбиваємо. Стережіться Фанні та Педика». Остання записка була найскладнішою: «Ви — миші, бо ми вбили Мартіна Го Брауна, ви краще дивіться, НАВКОЛО відбуваються вбивства Фанні та старого Педика, якого ви трахаєте». Поліція розцінила цей інцидент як вульгарну та дитячу витівкуSereny (1971) p.115.

Через два дні, 29 травня, незадовго до похорону Мартіна Брауна, під час гри в яструби та голубиSereny (1971) p. 107 обидві дівчини завітали додому до його матері, Джун, з проханням побачитись з її сином. Коли Джун Браун відповіла, що вони не можуть його побачити, оскільки він помер, Мері відповіла: «О, я знаю, що він мертвий, я хочу побачити його в труні».

Браян Гау Удень 31 липня 1968 року трирічного Браяна Гау востаннє бачили його батьки на вулиці поряд з будинком, коли він грався з одним зі своїх братів і сестер, сімейним собакою, а також Мері Белл і Нормою Белл. Коли він не повернувся додому пізніше вдень, стурбовані родичі та сусіди безрезультатно шукали хлопчика. Об 11:10 вечора пошукова група виявила тіло Браяна між двома великими бетонними блоками на «Жестяній Ліззі».

Перший поліцейський, який прибув на місце події, відмітив «навмисну, але слабку» спробу заховати тіло: його вкрили купками трави та бур'янів. На губах дитини був помітний ціаноз, на шиї — кілька синців і подряпин. Біля його ніг лежали зламані ножиціSereny (1971) p. 49.

Коронер дійшов висновку, що Браян помер від удушення, він був мертвим протягом семи з половиною годин до виявлення його тіла. Вбивця, очевидно, стиснув ніздрі Браяна однією рукою, а іншою стиснув горло. Перед смертю дитині нанесли численні колоті рани в області ніг, з голови відрізали волосся, частково понівечили статеві органи, а на животі спробували вирізати букву «М». Застосування невеликої кількості сили для вбивства змусило коронера зробити висновок, що вбивцею була інша дитина.

На одязі та взутті Браяна виявили численні сірі та бордові волокна. Таких волокон не було в будинку Гау, отже, їх залишив вбивця (вбивці).

Розслідування Після знахідки тіла Браяна Гау почалось масштабне полювання. До розслідування залучили понад 100 детективів з усього Нортумберленда, і станом на 2 серпня опитали понад 1200 дітей щодо їхнього місцеперебування. Серед тих дітей, допитаних детективами 1 серпня, були й Мері Белл і Норма Белл, яких свідки бачили поряд з Браяном незадовго до смерті. На першому допиті Норма здавалася збудливою, тоді як Мері була помітно більш спостережливою та мовчазною. Хоча обидві дівчинки були ухильними та суперечливими у своїх початкових заявах, вони відкрито зізналися, що грали з Браяном у день його смерті, але заперечували, що бачили його після обіду.

Наступного дня на допиті Мері заявила, що пам'ятає, як бачила восьмирічного місцевого хлопчика, який грався з Браяном удень 31 липня, і що вона також бачила, як він бив дитину. З її слів, хлопчик був у траві та бур'янах, наче він катався по полю, у нього були маленькі ножиці. Потім Мері пояснила: «Я бачила, як він намагався ними відрізати коту хвіст, але з ними щось було не так — одна нога була зламана чи зігнута». Ця самообвинувачувальна заява переконала головного інспектора-детектива Джеймса Добсона, що Мері — справжня вбивця, оскільки лише поліція знала про зламані ножиці з місця злочину. Крім того, місцевого хлопця, якого вона назвала, швидко допитали. З'ясувалося, що він перебував у міжнародному аеропорту Ньюкасла удень 31 липня, причому численні свідки змогли підтвердити слова його батьків.

Перше зізнання