Норфолкська військово-морська верф ( і скорочено NNSY), є об'єктом ВМС США в Портсмуті, штат Вірджинія, для будівництва, реконструкції та ремонту кораблів ВМС. Це найстаріший і найбільший промисловий об’єкт, який належить ВМС США, а також найбільш комплексний. Розташований на річці Елізабет, двір знаходиться лише на невеликій відстані вверх по річці від її гирла на Гемптон-Роудс .
Завод був заснований, як верф Госпорта (анг. Gosport Shipyard) в 1767 році. Зруйнована під час війни за незалежність США, вона була відбудована і в 1830-х роках і стала домом для першого діючого судноремонтного заводу в США. Переходячи з рук в руки під час Громадянської війни в США, вона служила військово-морським силам Конфедеративних Штатів, поки не була знову зруйнована в 1862 році, коли їй було присвоєно нинішню назву. Верф була знову відбудована і продовжує працювати до сьогоднішнього дня.
Історія
Британський контроль Верф Госпорт була заснована 1 листопада 1767 року Ендрю Спроулом на західному березі річки Елізабет в окрузі Норфолк у колонії Вірджинія . Sharp, John G.M., Andrew Sprowle, 1710-1776, "Lord of Gosport", http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/sharptoc/asprowle.html Ця верф стала процвітаючим військово-морським і торговим об'єктом британської корони. У 1775 році, на початку Американської революції, Спроул залишився вірним Короні, яка конфіскувала все його майно, включаючи верф. Після відступу губернатора Данмора з Портсмута у травні 1776 року Спроул був засланий разом з іншими роялістами на острів Гвінн (нині округ Метьюз, штат Вірджинія), де він помер 29 травня 1776 року і був похований у безіменній могилі. Naval Documents of the American Revolution, American Theatre volume 5, editor, William James Morgan, (Government Printing Office, Washington D.C.9,https://www.history.navy.mil/content/dam/nhhc/research/publications/naval-documents-of-the-american-revolution/NDARVolume5.pdf p566 Sharp, John G.M., Andrew Sprowle, 1710-1776, "Lord of Gosport", http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/sharptoc/asprowle.htm У 1779 році, коли новостворена Співдружність Вірджинії працювала на верфі, вона була спалена британськими військами.
Американський контроль У 1794 році Конгрес США ухвалив "Акт про забезпечення військово-морського озброєння", що дозволило федеральному уряду взяти в оренду суднобудівну верф Госпорта у штаті Вірджинія. У 1799 році був закладений кіль фрегата "Чесапік", одного з перших шести фрегатів, затверджених Конгресом, що зробило його першим кораблем, побудованим в Госпорті для ВМС США.
Федеральний уряд придбав верф у штату Вірджинія у 1801 році за 12 000 доларів. Ця земельна ділянка площею 16 акрів (65 000 м2) і зараз становить північно-східний кут нинішньої верфі. У 1827 році розпочалося будівництво першого з двох перших сухих доків у Сполучених Штатах. Перший був завершений на три тижні раніше, ніж аналогічні проекти в Бостоні, штат Массачусетс, і в Південній Америці, що зробило його першим функціональним сухим доком на американському континенті. Сухий док №1 (анг. Dry Dock One), як він називається сьогодні, все ще функціонує і занесений до списку історичних пам'яток у Портсмуті, штат Вірджинія. Офіцерські каюти А, В і С були побудовані близько 1837 року. Додаткова земля на східному березі річки Елізабет була придбана в 1845 році.
Верф і сусідні міста постраждали від серйозної епідемії жовтої лихоманки в 1855 році, яка вбила близько чверті населення, включно з Джеймсом Чісхолмом, чий звіт був опублікований незабаром після його смерті під час епідемії. The United States Navy's Response to the 1855 Yellow Fever Epidemic, National Museum of the United States Navy, https://www.history.navy.mil/content/dam/museums/nmusn/Pamphlets/usn-response-1855-flu-epidemic/United%20States%20Navy%20Response%20to%20the%201855%20Yellow%20Fever.pdf
Підневільна праця Поневолена праця широко використовувалася на Норфолкській військово-морській верфі від її заснування до Громадянської війни. Деяке уявлення про людський масштаб можна знайти в цьому уривку з листа коммодора Льюїса Воррінгтона від 12 жовтня 1831 року до Ради комісарів ВМС (BNC). Sharp, John G., Commodore Lewis Warrington to the Board of Navy Commissioners re: employment of enslaved workers in the construction of the Dry Docks 12 October 1831,http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/sharptoc/nnysharp13.html Лист Уоррінгтона до BNC був відповіддю на різні петиції білих робітників щодо скорочення або припинення використання рабської праці в Сухому Доці. Його лист намагався заспокоїти BNC у світлі нещодавнього повстання Ната Тернера, яке відбулося 22 серпня 1831 року, а також послужити відповіддю каменярам Сухого Дока, які звільнилися зі своїх робочих місць і звинуватили головного інженера проекту Лоаммі Болдуіна-молодшого у несправедливому наймі на роботу замість них підневільних робітників. Tomlins, Christopher L. In Nat Turner’s Shadow Reflections on the Norfolk Dry Dock Affair 1830-1831, Labor History, Vol 33, Fall 1992, Number 4, p.498., accessed 19 September 2020, http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/nnytomlins.pdf Tomlins, Christopher, In the Matter of Nat Turner A Speculative History,(Princeton University Press:Princeton,2020),p.161.Усього на верфі та в доках працює близько двохсот сорока шести негрів, з яких сто тридцять шість - на верфі і сто десять - у доках. Сьогодні-завтра ми звільнимо двадцятьох, і в нас залишиться сто двадцять шість. Зло від найму негрів, якщо воно й існує, швидко зменшується, бо після того, як буде укладено деревину, що лежить у воді, їхня кількість не перевищить шістдесяти; а тих, хто працює в доках, час від часу звільнятимуть, оскільки без їхніх послуг можна буде обійтися - коли все буде закінчено, не буде потреби наймати когось із них.Sharp, John G., Commodore Lewis Warrington to the Board of Navy Commissioners re: employment of enslaved workers in the construction of the Dry Docks 12 October 1831, http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/sharptoc/nnysharp.html accessed 7 October 2021 Незважаючи на такі обіцянки, рабська праця тривала, і станом на жовтень 1832 року Болдуін повідомив про 261 чоловіка, зайнятого в Сухому доці, 78 з яких були поневоленими чорними робітниками або 30% робочої сили Сухого доку. Tomlins, 2020, p.164. Опозиція підневільній праці ніколи не була в змозі ефективно кинути виклик статусу кво, а пропозиції або рекомендації щодо припинення цієї практики зустрічали шалений опір. Однією з таких спроб у 1839 році стала петиція, підписана 34 рабовласниками верфей, які благали міністра військово-морського флоту продовжувати цю практику, щоб вона не завдавала їм економічної шкоди. Їх успішна петиція була підтримана комодором Льюїсом Уоррінгтоном. Уоррінгтон зазначив: "Я прошу дозволу заявити, що жоден раб, який працює на цій верфі, не є власністю офіцера, але багато хто з них є власністю майстрів-механіків і робітників верфі". Він додав: "Прошу дозволу заявити, що жодному рабу не дозволяється виконувати будь-яку механічну роботу на верфі, вся така робота обов'язково зарезервована для білих; таким чином зберігається належне розмежування між білими людьми та рабами". Sharp, John G.M., A Norfolk Navy Yard Slaveholders Petition to the Secretary of the Navy, June 21, 1839 Norfolk Navy Yard 2019,http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/sharptoc/nnysharp6.html
У 1846 році коммодор Джессі Вілкерсон відчув потребу підтвердити міністру військово-морського флоту Джорджу Бенкрофту продовження найму рабів, «що більшість із них [чорношкірих] є неграми-рабами, і що значна частина тих, хто працює в рядових лавах для багатьох років, були такого опису, але яким авторитетом я не можу сказати, оскільки в записах мого офісу нічого не можна знайти на цю тему – Ці люди були оглянуті хірургом двору та регулярно відправлені [на службу] для дванадцять місяців» Sharp, John G.,List of Gosport Navy Yard Employees Military and Civilian, 1846 http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/sharptoc/nnysharp13.html , retrieved 7 October 2021
Джордж Тімо (1818–1883) як молодий поневолений робітник і конопатник кораблів працював на Норфолкській військово-морській верфі в 1830-х і 1840-х роках і пізніше писав про цю невідділену працю: «Уряд протегував і заохочував рабство більшою мірою, ніж уряд переважна більшість країни знала. Він мав на своїй службі сотні, якщо не тисячі рабів, зайнятих на державних роботах» God Made Man, Man Made the Slave: The Autobiography of George Teamoh editors F.N. Boney, Richard L. Hume and Rafia Zafar Mercer University Press: Macon 1990, p.83. Ще «у 1848 році майже одна третина з 300 робітників військово-морської верфі Госпорта (Норфолк) були найнятими рабами». Starobin, Robert S. Industrial Slavery in the Old South, Oxford: Oxford University Press, 1975 p.32. Sharp, John G.M., Station Log Entries for U.S. Naval Station Gosport 1850, http://www.usgwarchives.net/va/portsmouth/shipyard/sharptoc/gosportlog.html
Громадянська війна в США
У 1861 році Вірджинія приєдналася до Конфедерації Штатів Америки. Побоюючись, що Конфедерація візьме контроль над об'єктом, командир верфі Чарльз Стюарт МакКолі 21 квітня 1861 року наказав підпалити верф .
Війська Конфедерації фактично захопили верф, і зробили це без збройного конфлікту за допомогою хитроумної хитрощі, організованої цивільним будівельником залізниці Вільямом Махоуном (тоді президентом Норфолкської та Петербурзької залізниці, який незабаром став відомим офіцером Конфедерації). Він змусив федеральні війська залишити верф у Портсмуті, запустивши один пасажирський потяг до Норфолку з великим шумом і свистом, потім набагато тихіше, відправивши його назад на захід, а потім знову повернувши той самий потяг, створивши ілюзію великого кількість військ, які прибули до федералів, які слухали в Портсмуті через річку Елізабет (і ледве поза полем зору). Захоплення верфі дозволило величезній кількості військових матеріалів потрапити до рук Конфедерації. Для захисту Конфедерації було взято 1195 важких гармат, які використовувалися в багатьох районах від Хемптон-Роудс аж до форту Донелсон, штат Теннессі, Порт-Гудзон і форт-де-Рассі, штат Луїзіана. Сили Союзу відійшли до Форт-Монро через Хемптон-Роудс, який був єдиною територією в цьому районі, яка залишалася під контролем Союзу.
На початку 1862 року військовий корабель Конфедерації була відбудована за допомогою згорілого корпусу . Поспішно покинувши верф, Merrimack було знищено лише над ватерлінією, а на частині, що залишилася, була побудована інноваційна броньована надбудова . Вірджинія, яка все ще називалася Меррімак силами Союзу і в багатьох історичних звітах, потопила , , а зайнявся Союз залізних у знаменитій битві на Гемптон-Роудс під час блокади Гемптон-Роудс Союзом. Конфедерати знову спалили верф, коли залишили корабель у травні 1862 року.
Після відвоювання Норфолка та Портсмута (і верфі) військами Союзу назву верфі було змінено на Норфолк за назвою округу, в якому вона була розташована, за межами міста Портсмут на той час. Такий вибір назви, ймовірно, був зроблений для того, щоб звести до мінімуму будь-яку плутанину з уже існуючою портсмутською військово- морською верф’ю в Кіттері, штат Мен поблизу Портсмута, штат Нью-Гемпшир .
Сучасна верф
З епохи реконструкції до 1917 року верф використовувалася як для ремонту та будівництва суден, так і для розміщення кораблів; нинішньої основної військово-морської бази регіону, військово-морської бази Норфолк, ще не існувало. Таким чином, на той час Norfolk Navy Yard служив офіційним портом приписки для кораблів, що стояли в регіоні Гемптон-Роудс.
До початку Першої світової війни завод не розширювався, щоб розмістити 11 000 співробітників та їхні родини. Верф знову була розширена під час Другої світової війни, подвоївши її фізичний розмір і значно розширивши її виробничі потужності. Під час його піку, з 1940 по 1945 рік, було зайнято 43 000 чоловік і відремонтовано 6 850 суден.