Ігор Григорович Яцина (30 квітня 1942, с. Крути, Ніжинський район — 21 березня 2005, м. Ніжин) — поет, художник, музикант, цілитель.
Основні віхи життєвого шляху Ігоря Яцини
Народився Ігор Григорович Яцина 30 квітня 1942 року в с. Крути Ніжинського району в сім'ї військового і медсестри. Батьки рано пішли на Другу Світову війну. Тато (Яцина Григорій Іларіонович), офіцер, загинув на фронті, а зараз завдяки зусиллям сина Ігоря його тіло перепоховане на братській могилі біля НДПУ ім. М. В. Гоголя. Мама (Яцина Галина Опанасівна), яка ще до війни отримала освіту медичної сестри, тікала від німців, допомагаючи партизанам, а це було взимку, захворіла на пневмонію і невдовзі померла від хвороби. Ігор рано залишився сиротою, у дворічному віці. Любов і ласку отримував від добрих людей. Можливо, тому до останніх своїх днів сіяв теж як тепло так і добро навколо себе.
Виховувався Ігор у своєї тьоті Паші (по материній лінії), яку називав «мама-тьотя»Інтерв'ю з Горбачем Володимиром Петровичем, 1951 р.н., двоюрідний брат. (була вона на той час ще неодружена) та бабусі Іри. «Тітка Параска разом із бабусею працювали у коморах і малого Ігоря брали із собою, баба носила його у мішку». Пізніше, коли тітка одружилася, в неї народилося двоє синів, Володимир та Михайло. Вони росли і виховувалися разом як рідні. Ігор був їм за старшого брата.
Пригадуючи свої дитячі та юнацькі роки, Володимир Петрович, двоюрідний брат, згадує, як Ігор водив їх у ліс збирати гриби і пояснював, де їстівні, а де ні. Ще він був дуже гарним рибалкою. Пригадує, як на р. Остер тягали разом волока.
Ігорю розповідали, що його мама, Галина Опанасівна, дуже любила малювати, складала пісень, любила грати на гітарі. Отож і йому, мабуть, щось передалось від неї.
Навчаючись у школі, Ігор захоплювався малюванням. З художніх книг він знайомився технікою малювання, робив копії картин. Так у 1956 році з'явилася перша картина, намальована олійними фарбами, — «Три богатирі», коли Ігор був у 7 класі, (зараз вона являється зниклою). Пригадує Ігор Григорович і свого учителя Миколу Івановича Сварника, який давав йому слушну пораду — не копіювати, а малювати з натури, тобто: все те прекрасне, що оточує його, що він бачить. І прислухавшись до поради, Ігор почав малювати. Так почали з'являтися перші картини з натури і перші шкільні виставки його перших робіт.
Мрія Ігоря Григоровича була вже тоді — стати художником. Та для цього треба було вчитися і по закінченню школи Ігор їде до міста Києва шукати свого щастя в столиці, де є художні школи, училища і художній інститут з наміром вступити туди. Та щастя було не на боці Ігоря. Сільському юнакові, та ще без батьків, без надійних порадників, звичайно, було важко пробивати свою життєву дорогу. Йому не поталанило стати студентом художнього вузу і він вступив до професійно-технічного училища, зовсім не за фахом, як хотів. Головне — хоч якось «зачепитись» за Київ, а там буде видно, як діяти далі. Зате в вечірній час мав можливість навчатися в художній студії при заводі «Більшовик», де працювали викладачі художнього інституту ім. Смирнова-Ласточкіна, і заодно готуватись до вступу у цей вуз. Адже саме викладачі могли рекомендувати кращих своїх вихованців до вступу в інститут.
Одноразово закінчив професійно-технічне училище, вечірню школу і художню студію. Але, попрацювавши трохи в Києві, Ігоря на чотири роки призвали на службу у військовий флот за Полярне коло на атомні підводні човни. Цей період не дав змогу здійснитись мрії вступу в інститут, але дали змогу поповнити малюнками та ескізами колекцію його картин. І на службі він не залишав малювання. «Завжди і скрізь, чи то перебуваючи на кораблі в морі, чи то на березі на базі, мав із собою етюдник із фарбами та кольорові олівці».
«Неможливо описати словами кольорові фарби природи Заполяр'я, незважаючи чи то літо, чи то весна, особливо — осінь з її золотим вбранням осінньої горобини та берізок на сірих сопках».
Так в колекції його доробок з'явилися картини «Північна осінь. Західна Ліца», «Весна на Півночі», «Осінь Заполяр'я» та інші.
За час перебування на службі було намальовано багато етюдів та картин, які подаровані його друзям по службі.
Після закінчення армії повертається знову до Києва, але в художній інститут поступати не було можливості. Треба було заробляти на прожиття. Та малювання не залишав, бо це було його невід'ємне навіки.
«Залишалось одне — удосконалювати свою майстерність самостійно. Коли людина чогось хоче досягти, коли в неї є якась конкретна мета, вона завжди свого досягне. Головне — не лінитись».
У Києві було написано багато етюдів з видами схилів Дніпра, з Лаврою, Видубицьким монастирем, Володимирським собором, Духовною Академією та ін.
Частина цих робіт демонструвалась на багатьох виставках в Ніжині, Чернігові та Києві.
Згодом Ігор Григорович переїздить до Ніжина. Спочатку він навчається, а потім працює в Ніжинському культурно-освітньому училищі. Керує художніми колективами консервного комбінату, меблевої фабрики, фабрики художніх виробів «8 Березня». Багато вільного часу присвятив замальовкам околиць Ніжина з його величними храмами, де з'явилися такі роботи, як: «Осінь у Графському парку», «Іви над озером», «Миколаївський собор», «Дівочий монастир», «Церква Іоанна Богослова», «Весна над Ніжином» та багато інших.
Були поїздки по Чернігівській області. Декілька етюдів з'явились після поїздки до м. Новгород-Сіверський, до селища Ладинка, що над Десною. І знову нові картини, що розповідають про рідний край. Деякі з цих робіт демонструвались довгий час в Будинку дітей та юнацтва в Ніжині, в дитячому санаторії «Пролісок» с. Лісового.
Працюючи в дитячому санаторії «Пролісок» завідуючим клубом, культорганізатором-художником, залишив добру пам'ять про себе в своїх декоративних панно, та й взагалі в художньому оформленні всіх корпусів санаторію.
Потім були поїздки по Азербайджану, в Кабардино-Балкарію, в Крим, на Урал. І скрізь — з етюдником в руках. 25 днів пішки йшов горами й ущелинами Кабардино-Балкарії до Ельбрусу більше 100 кілометрів. Улюблені знаряддя праці художника — акварель, олія, олівець. Звідти були привезені етюди-картини «Черекська ущілина», «Ріка Черек», Бурхлива річка" та ін.. Ту красу, ті краєвиди, що бачив художник, тепер бачить глядач на виставках його картин.
Однією з Кримських робіт є етюд «Чуфут-Кале», що був написаний в м. Бахчисараї.
Пізніше Ігор Григорович був відряджений для роботи в Групу Радянських військ в Німецьку Демократичну республіку до штабу військ головним художником в груповий будинок офіцерів в Вюнсдорфі. На його плечах лежало їх культурне забезпечення.
«За три роки перебування в НДР багато об'їздив цю країну, і знову ж, з етюдником та фотоапаратом в руках». Там з'явились такі картини, як: «Груповий будинок офіцерів», «Будинок піонер в ГСВГ», «Лісне озеро», «Замок графині Косель» та ін.
Він зустрічався і був близько знайомий з багатьма зірками естради. Але свої спогади про них так і не встиг видати.
"Останні роки життя Ігор Григорович дуже хворів, далися взнаки часи, проведені в Заполяр'ї на флоті, пов'язані з атомними підводними човнами, " — пригадує поетеса Світлана Рижевська. Але все одно, бажання працювати його не покидало.
В ході інтерв'ю з Світланою, з душевним теплом згадувала ті останні три роки, які прожили вони з Ігорем: «Він дістався мені уже важкохворим. Але це людина добра, чуйна, компанійська, веселої вдачі, від якої випромінювався лише позитив. Я вмію знаходити і бачити в людях добре й сокровенне. Саме це все і було в Ігоря Григоровича». Це дві творчі натури, які надихали одна одну на мистецтво творити. «Він був простий і величний, а в очах випромінювались доброта і тепло», — згадує поетеса. «Одного разу, коли Ігор приїхав із Крут, — говорить Світлана, — і був дуже втомлений, погано себе почував, але вирішив порадувати кохану, принісши їй букет польових квітів. Зустріч була такою ніжною… Запах тих квітів я пам'ятаю до цих пір…». Саме Ігорю Світлана вдячна за житло, яке вона має зараз(саме там відбулася наша зустріч) завдяки умінню Ігоря домовлятися з людьми. Зараз С. Рижевська мешкає в Ніжині, стан здоров'я з часом гіршає, але вона не забуває кожного року приїздити на могилу до І.Яцини, на якій написано її слова:«Дав Бог Вам неабиякий талант: Художник, лікар, музикант.
Ось коротенький Ваш портрет!
А Ви виходить ще й поет!»Рижевська Світлана Віталіївна, 1939 р. р.н., поетеса..Після роботи в Німеччині Ігор Яцина керує художньою самодіяльністю Ніжинського заводу «Прогрес».
Не забув художник і про своє рідне село. «В Крутівській церкві Архістратига Божого Михаїла (1885 р.) милують око прихожан декілька ікон, намальованих його рукою».
Про те, що його в селі знають і пам'ятають, свідчить краєзнавча робота в шкільному музеї, де в 2011 році виставлені його картини та малюнки. За ініціативи вчителів школи Корнієнко В. С. та Ворони Н. І. був створений музей. І зараз в приміщенні сільської школи відкрита постійно діюча виставка його картин.
За своє життя він намалював біля 100 картин та етюдів, написав біля 400 віршів. Виставляв свої картини на виставках у містах: Ніжин, Чернігів, Київ. Протягом 10 років на постійно діючій виставці в музеї М. Подвойського, що в с. Кунашівка Ніжинського району, виставлялись у повному об'ємі роботи І.Яцини. Потім, після закриття музею, в 90-х роках, його картини були перевезені в середню школу № 4 м. Ніжина. Саме тоді Ігор Григорович познайомився з поетесою Світланою Віталіївною Рижевською, яку запросили до цієї школи вести літературний гурток. Саме там відбулося відкриття клубу «Канатоходець». Першими гостями стали художник Ігор Яцина та поетеса Світлана Рижевська. Своїми враженнями від картин художника поділились школярі:«В нашій школі відкрився клуб „Канатоходець“. Дякуючи йому, тепер маємо можливість зустрічатися і спілкуватися з цікавими людьми.
Першим гостем нового клубу став художник, поет, народний цілитель Ігор Григорович Яцина. На зустрічі Ігор Григорович розповів про своє життя, тяжке сирітське дитинство, про своє прагнення стати художником. Численні епізоди його життя знайшли відображення в картинах. Це рідне село Крути, роки навчання в Києві, служба на флоті моряком-підводником, життя за кордоном. Та особливе місце в творчості художника посідає ніжинська тема. Це і велич церков, і неповторна мальовничість краєвидів.
Свої картини художник залишив у нашій школі, аби всі бажаючі могли їх подивитися.
А ще Ігор Григорович читав свої вірші, які ми слухали з задоволенням».Ю.Назаренко, восьмикласниця школи № 4 м. Ніжина.«Картини І. Г. Яцини приваблюють різнобарв'ям фарб і кольорів.
Чиста голубінь неба, багряне листя дерев, що відображуються в озері, надають картині „Золота осінь“ ніжного характеру, роблять її оригінальною.
Не дивлячись на те, що осінь — печальна пора, дивитись на цю картину приємно. Спілкування людини з природою позитивно діє на стан душі, робить людей благороднішими.
Хочеться подякувати художнику за цікаву зустріч і за картини, що стали нашими духовними вчителями».В.Ярмалюк
11 клас
Газета «Ніжинський вісник»
30 жовтня 1999 р..Після закриття клубу «Канатоходець» картини Ігоря Григоровича були перенесені до ЦМБ м. Ніжина (Читальний зал).
«Колишній методист міської бібліотеки В. О. Пархоменко, яка працювала тут до 2013 року, розповіла, як одного разу І.Яцина завітав до міської бібліотеки з палицею — погано себе почував. Сказав, що хоче вивісити у читальному залі свої картини. Їх привезли на машинах, 18 штук. Вони були постійно діючою виставкою в санаторії „Пролісок“. Серед них не вистачало лише однієї картини — тієї, яку дуже просила намалювати Л. В. Турова, поетеса, яка була тісно знайома з Ігорем Григоровичем, працюючи в санаторії. Вона хотіла бачити на полотні безкрайнє пшеничне поле. Але він так і не встиг виконати замовлення»Гусєва Любов Григорівна, 1966 р.н., бібліограф НЦБ..