Рентоорієнтування () — це спроба збільшити свою частку наявного багатства без створення нового.Compare: — «rent-seeking n. Economics[:] the fact or process of seeking to gain larger profits by manipulating public policy or economic conditions, esp. by means of securing beneficial subsidies or tariffs, making a product artificially scarce, etc. […]» Рентоорієнтування призводить до зниження економічної ефективності через неправильний розподіл ресурсів, скорочення заможності, падіння державних доходів, посилення нерівності доходів і потенційний занепад економіки.
Спроби регуляторного захоплення з метою отримати примусову монополію можуть призвести до переваг для рентоорієнтувальників на ринку, водночас створюючи завади для їхніх конкурентів, що діють органічно. Це одна з багатьох можливих форм поведінки, спрямованої на рентоорієнтування.
Опис Термін рентоорієнтування був введений британським економістом XIX століття Девідом Рікардо, але став предметом тривкого інтересу серед економістів і політологів лише понад століття потому після публікації двох впливових статей на цю тему Ґордона Таллока в 1967 році та Енн Крюґер у 1974 році. Слово «рента» не відноситься конкретно до оплати оренди, а радше до поділу доходів у Адама Сміта на прибуток, заробітну плату та ренту. Походження терміна стосується отримання контролю над землею чи іншими природними ресурсами.
Джорджистська економічна теорія описує рентоорієнтування в термінах земельної ренти, де вартість землі в основному залежить від природних ресурсів землі, а також від колективної оплати послуг, наприклад: державних шкіл, правоохоронних органів, служб порятунку тощо. Рентоорієнтування для джорджистів не стільки стосується тих осіб, які, можливо, інвестували суттєві капіталовкладення у ділянку землі, а радше тих, які лише виступають у ролі тримача права власності. Це і є лінія розмежування між рентоорієнтувальником та забудовником, які не обов'язково повинні бути однією особою.
Рентоорієнтування — це спроба отримати економічну ренту (тобто частину доходу, якою сплачується фактор виробництва понад те, що необхідно для його поточного використання) шляхом маніпулювання соціальним або політичним середовищем, у якому відбувається економічна діяльність, а не шляхом створення нової вартості. Рентоорієнтування передбачає вилучення некомпенсованої вартості без жодного внеску в продуктивність. Оскільки природа рентоорієнтування передбачає оплату фіксованих витрат, лише заможні учасники займаються цим як засобом захисту свого багатства від експропріації.
У багатьох країнах з ринковою економікою велика частина конкуренції за ренту є законною, незалежно від того, яку шкоду вона може завдати економіці. Проте деякі способи рентоорієнтування є незаконними, наприклад створення картелів або підкуп політиків.
Теоретично рентоорієнтування відрізняється від орієнтування на прибуток, при якому суб'єкти прагнуть отримати вартість, беручи участь у взаємовигідних операціях. Орієнтування на прибуток в цьому сенсі — це створення вартості, тоді як рентоорієнтування — це «паскарство» шляхом використання соціальних інститутів, таких як державна влада, для перерозподілу багатства між різними групами без створення нової вартості. У практичному контексті дохід, отриманий шляхом рентоорієнтування, може сприяти прибутку в стандартному, тобто бухгалтерському розумінні цього слова.
Парадокс Таллока Парадокс Таллока — це очевидний парадокс, описаний економістом Ґордоном Таллоком, що передбачає низькі витрати на рентоорієнтування порівняно з отриманими вигодами від нього.
Парадокс полягає в тому, що рентоорієнтувальники, які бажають отримати політичний капітал, можуть підкупати політиків за ціною, значно нижчою, ніж отриманий капітал може вартувати для рентоорієнтувальника. Наприклад, рентоорієнтувальник, який сподівається отримати мільярд доларів від певної політики, може підкупити політиків, обмежившись лише десятьма мільйонами доларів, що становить приблизно 1 % від потенційного прибутку рентоорієнтувальника. Луїджі Зінгалес формулює це питанням: «Чому в політиці так мало грошей?», тому що наївна модель політичного підкупу та/або витрат на кампанію повинна призвести до того, що бенефіціари державних субсидій будуть готові витратити суму, що дорівнює вартості самих субсидій, хоча в реальності витрачається лише невелика частка.
Можливі пояснення Було запропоновано кілька можливих пояснень парадоксу Таллока:
Виборці можуть карати політиків, які беруть великі хабарі або ведуть розкішний спосіб життя. Через це політикам складно вимагати великі суми від рентоорієнтувальників. Конкуренція між різними політиками, які готові запропонувати свої послуги рентоорієнтувальникам, може знизити вартість рентоорієнтування. Відсутність довіри між рентоорієнтувальниками та політиками через вроджену підступність природи такої угоди та неможливість як правового захисту, так і репутаційних стимулів для забезпечення дотримання угоди, знижує ціну, яку політики можуть вимагати за послуги. Рентоорієнтувальники можуть використати невелику частину отриманої вигоди, щоб підкупити політиків, які забезпечили відповідне законодавство.
Приклади
Класичним прикладом рентоорієнтування, за словами Роберта Шиллера, є випадки, коли власник землі встановлює ланцюг через річку, яка протікає через його землю, а потім наймає збирача, який стягує плату за опускання ланцюга з човнів, що пропливають. Ні ланцюг, ні збирач при цьому не є елементами виробництва. Власник не покращив річку та жодним чином не створює доданої вартості, прямо чи опосередковано, окрім як для себе. Він лише шукає спосіб заробити гроші на тому, що раніше було безкоштовним.
Прикладом рентоорієнтування в сучасній економіці є витрачання грошей на лобіювання державних субсидій, щоб отримати вартість, яку вже було створено, або нав'язати правила конкурентам, щоб збільшити частку ринку. Іншим прикладом рентоорієнтування є обмеження доступу до прибуткових занять, як наприклад середньовічні гільдії або сучасні державні сертифікації та ліцензування. Відповідно до деяких лібертаріанських поглядів, ліцензування таксі є хрестоматійним прикладом рентоорієнтування. У тій мірі, в якій видача ліцензій обмежує загальну пропозицію послуг таксі (а не гарантує компетентність або якість), заборона конкуренції з боку інших транспортних засобів, що надаються в оренду, перетворює (інакше консенсусну) операцію з надання послуг таксі в примусову передачу частини гонорару з клієнтів до власників таксі.
Концепція рентоорієнтування також характерна для корупції бюрократів, які вимагають і отримують «хабар» або «ренту» за застосування своїх законних, але вибіркових повноважень для надання законних або незаконних вигод клієнтам. Наприклад, податківці можуть брати хабарі за зменшення податкового тягаря платникам податків.
Регуляторне захоплення є спорідненим терміном до змови між фірмами та урядовими установами, призначеними для їхнього регулювання, що сприймається як сприяння розширеному рентоорієнтуванню, особливо коли державна установа має покладатись на компанії щодо знань про ринок. Дослідження рентоорієнтування зосереджуються на спробах заволодіти особливими монопольними привілеями, такими як маніпулювання державним регулюванням вільної підприємницької конкуренції. Термін «монопольне рентоорієнтування» є часто використовуваним позначенням для цього конкретного типу рентоорієнтування. Приклади, які часто цитуються, включають лобі, яке просуває економічні правила, як наприклад тарифний захист, квоти, субсидії або розширення закону про авторське право. Енн Крюґер робить висновок, що «емпіричні дані свідчать про те, що вартість ренти, пов'язаної з ліцензіями на імпорт, може бути відносно високою, і було доведено, що вартість добробуту кількісних обмежень дорівнює їхнім тарифним еквівалентам плюс вартість ренти».
Рентоорієнтування через державне підприємство має форму пошуку субсидій та уникнення тарифів. Це схоже на дії фірми, яка шукає інвестиції у свою продуктивність, але при цьому створює ефект виключення для більш продуктивних фірм.
Лотта Моберґ наводить аргумент, що зони експортної обробки (ЗЕО) дозволяють урядам вибирати експортні галузі, які приносять тарифи, що спричиняє рентоорієнтування. Приклад цього стався в Латинській Америці ще в 1960-х роках, коли Хоакін Балаґер відповів на тиск з боку Сполучених Штатів щодо відкриття свого експортного ринку. У той час Сполучені Штати були значним торговим партнером з експорту цукру, надаючи іноземну допомогу та військову підтримку, що дозволило його режиму зберегтися. Хоакін Балаґер використовував ЗЕО, щоб дозволити деяким ринкам залишатися тарифікованими, одночасно заспокоюючи ринки, які стикаються з політичним тиском. Це створило несприятливе середовище для експортерів, оскільки вони отримали змогу інвестувати в рентоорієнтувальну діяльність (лобіювання), щоб отримати доступ до ЗЕО і звільнитися від податків і тарифів.
У деяких випадках рентоорієнтування може забезпечити чистий позитивний ефект для економіки. Стаття Шеннона К. Мітчелла «Вплив рентоекономії та рентоорієнтування на добробут» наводить такий приклад через свою модель рентоорієнтування, коли фірмам потрібно розширюватися, щоб отримати ренту від експорту.
Лорд Едер Тернер, колишній голова британського фінансового регулятора Управління фінансових послуг, стверджував, що інновації у фінансовій галузі часто є формою рентоорієнтування.
Розвиток теорії Феномен рентоорієнтування у зв'язку з монополіями вперше був офіційно визначений у 1967 році Ґордоном Таллоком .
Дослідження, проведене Світовим банком у 2013 році, показало, що стимули для політиків брати участь у рентоорієнтуванні залежать від інституційних факторів, з якими вони мають справу, причому виборні посадовці в стабільних демократіях з високим рівнем доходу найменше схильні до такої діяльності, на противагу вкоріненим бюрократам та/або їхнім колегам у молодих і квазі-демократіях.
Критика У 1980-х роках почала виринати критика теорії рентоорієнтування, яка поставила під сумнів двозначність «витрачених ресурсів» і надійність припущень, зроблених щодо них. Сем'юелс стверджує, що продуктивність визначається як суто фізична властивість і ігнорує права, які оточують і визначають продукт. Другий аргумент, який він наводить, полягає в тому, що теоретики рентоорієнтування ігнорують фундаментальний принцип економічної діяльності, тобто те, що ми працюємо на ринках обмежених ресурсів, і саме те, як ми використовуємо ці ресурси, стимулює попит і пропозицію, а «витрачені ресурси» відкидають наші переваги щодо розподілу цих ресурсів.
Пишучи в Огляді австрійської економіки, Ернест К. Пасур стверджує, що можуть виникнути труднощі з розрізненням між вигідним орієнтуванням на прибуток та шкідливим рентоорієнтуванням.
Можливі наслідки З теоретичної точки зору, моральний ризик рентоорієнтування може бути значним. Якщо «купівля» сприятливого регуляторного середовища здається дешевшою, ніж створення більш ефективного виробництва, фірма може вибрати перший варіант, отримуючи доходи, абсолютно не пов'язані з будь-яким внеском у валовий продукт чи добробут. Це призводить до неоптимального розподілу ресурсів — гроші витрачаються на лобістів і контр-лобістів, а не на дослідження та розробки, вдосконалення ділової практики, навчання працівників або на додаткові капітальні блага — що уповільнює економічне зростання. Тому твердження про те, що фірма орієнтується на ренту, часто супроводжують звинувачення в корупції в уряді або надмірному впливі особливих інтересів .