Сара Мур Грімке ( — ) — американська аболіціоністка та феміністка, письменниця та ораторка, основоположниця суфражистського руху. Народилася та виросла у Південній Кароліні у відомій заможній родині плантаторів, у 1820-х роках переїхала до Філадельфії, штат Пенсільванія і стала квакеркою, як і її молодша сестра Анджеліна. Сестри почали виступати на аболіціоністських лекціях, приєднавшись до жінок, які виступали на політичні теми ще з колоніальних часів, як-от Сюзанна Райт, Ганна Гріффіттс, Сьюзен Б. Ентоні, Елізабет Кеді Стентон й Анна Дікінсон. Передаючи свої знання про рабство з перших вуст, вони закликали до його скасування, а також стали боротись за права жінок попри шалений спротив громад. Ідеї Сари Грімке про рівність Адама і Єви, рівновинність гріхопадіння та упереджене прочитання біблійних істин стали внеском у феміністичну теологію.
Ранні роки Сара Грімке, батьки іноді називали її «Саллі», народилася в Південній Кароліні, шостою з 14 дітей і другою дочкою у сім'ї Мері Сміт і Джона Фошеро Грімке. Батько був багатим плантатором, адвокатом і суддею у Південній Кароліні, а в певний момент спікером Палати представників Південної Кароліни.
Ранній досвід Сари з освітою сформував її майбутнє як аболіціоністки та феміністки. У дитинстві вона гостро усвідомлювала неповноцінність своєї освіти порівняно з класичною освітою її братів. Попри те, що її сім'я визнавала її неабиякий інтелект, вона не могла здобути серйозну освіту чи здійснити свою мрію стати адвокаткою, оскільки ці цілі вважалися «нежіночими»Lumpkin, Shirley. «American Women Prose Writers: 1820—1870» in Hudock, Amy E. and Rodier, Katharine. (eds.) Dictionary of Literary Biography v. 239. Detroit: Gale Group, 2001. From Literature Resource Center. Її навчали приватні вчителі з предметів, які вважалися доречними для молодої жінки з півдня її класуTaylor, Marion Ann and Heather E. Weir (2006). Let Her Speak for Herself: Nineteenth-Century Women Writing on Women in Genesis, Baylor University Press, p. 42., серед них французька мова, вишивання, малювання аквареллю та гра на клавесиніSandra F. VanBurkleo, and Mary Jo Miles. Grimké, Sarah Moore, American National Biography Online, February 2000. Retrieved November 26, 2015.. Батько дозволив Сарі вивчати географію, історію та математику за книжками з його бібліотеки, а також читати його підручники з права; однак він підвів межу до її вивчення латини.
Мати Сари, Мері, була відданою господинею та активною учасницею громади. Вона очолювала Товариства благодійних жінок Чарлстона. Вона також була відданою єпископальною прихильницею і, отже, часто присвячувала себе бідним і жінкам, ув'язненим у в'язниці неподалік. Віра матері була твердою; однак її численні благодійні заходи заважали їй розвивати стосунки з дітьмиDurso (2003)..
Почуваючись обмеженою у своїй ролі, Сара Грімке встановила зв'язок з рабами своєї родини настільки, що це занепокоїло її батьків. Починаючи з 12 років, щонеділі по обіді Сара викладала біблійні уроки молодим рабам на плантації. Вона відчайдушно прагнула навчити їх самостійно читати Святе Письмо, і вони хотіли цього, проте батьки заборонили це Сарі, оскільки вчити рабів читати було незаконно. Її батьки також казали, що грамотність лише зробить рабів нещасливими та непокірними, вони стануть непридатними для фізичної праці. У Південній Кароліні навчання рабів читанню було заборонено з 1740 року.
Сара таємно навчила Гетті, свою особисту рабиню, читати й писати, але коли її батьки побачили молоду вчительку за роботою, відповідь батька виявилася тривожною. Він був розлючений і мало не відшмагав молоду рабиню. Страх створити біду для самих рабів завадив Сарі знову взятися за таке завдання. Роками по тому вона згадувала цей випадок: «Я відчувала майже зловмисне задоволення, навчаючи свою маленьку служницю вночі, коли вона мала бути зайнята розчісуванням моїх пасм. Світло погасили, замкову щілину закрили ширмою, і ми, лежачи на животі перед вогнем, з орфографічним довідником під очима, кинули виклик законам Південної Кароліни».
Брат Сари Томас вступив до Єльської юридичної школи у 1805 році. Під час своїх візитів додому Томас продовжував розповідати Сарі про небезпеку Просвітництва та важливість релігії. (Томас помер молодим, у некролозі про нього згадувалось, що найбільше він пишався своєю побожністю). Ці ідеї в поєднанні з її таємними дослідженнями закону дали Сарі Грімке певну основу для її подальшої діяльності як активістки. Її батько зауважив, що якби вона була чоловіком, вона стала б найкращим юристом у Південній Кароліні. Лернер наводить дещо іншу версію, у якій батько сказав, що «з неї вийшов би найкращий юрист країни»Lerner (1998), p. 25.. Грімке логічно вважала свою нездатність здобути вищу освіту несправедливою. Її дивувала поведінка сім'ї та сусідів, які заохочували рабів хреститися та відвідувати богослужіння, але не вважали їх справжніми братами та сестрами по вірі.
З юності Сара Грімке вважала, що релігія повинна відігравати активнішу роль у покращенні життя тих, хто найбільше постраждали. Її релігійні пошуки привели спочатку до пресвітеріанства; вона навернулася у 1817 році. Після переїзду до Філадельфії у 1821 році вона приєдналася до квакерів, про яких дізналася під час попереднього візиту з батьком. Там вона стала відвертою захисницею освіти та виборчого права для афроамериканців і жінокGrimké, Sarah. Letter addressed to Mary S. Parker, President of the Boston Female Anti-Slavery Society, in Letters on the Equality of the Sexes. .
Аболіціоністка До 1817 року батько Грімке був серйозно хворий, лікарі Чарлстона порекомендували поїхати до Філадельфії, щоб проконсультуватися з Філіпом Сингом Фісиком. Попри її палкі заперечення, батько наполягав, щоб 26-річна Грімке супроводжувала його як доглядальниця. Вона поступилася, вони поїхали на північ у травні 1819 року. Фісик виявив, що не може допомогти, але запропонував подихати морським повітрям рибальського села Лонг-Бранч, Нью-Джерсі. Вони оселилися в пансіоні, де через кілька тижнів батько померCeplair (1989), p. xv..
Цей досвід зробив Сару Грімке більш впевненою, незалежною та морально відповідальною. Вона вирішила, що не мешкатиме в Південній Кароліні:
Після смерті батька вона залишилася у Філадельфії на кілька місяців та зустріла Ізраеля Морріса, який познайомив її з квакерством, зокрема з творами Джона ВулманаLerner (1998). Вона повернулася до Чарлстона, проте вирішила, що повернеться до Філадельфії, щоб стати квакерською священницею і залишити своє єпископальне виховання. Однак вона опинилася у глухому куті, коли її неодноразово ігнорували та закривали раду квакерів, де домінували чоловіки. Відчужуючись, вона пізніше написала: «Я думаю, що жоден злочинець, засуджений до смерті, не може дивитися на день страти з більшим страхом, ніж я на наші щорічні збори».
Сара Грімке повернулася до Чарлстона навесні 1827 року, щоб врятувати свою сестру Анджеліну від обмежень Півдня. Анджеліна відвідувала Сару у Філадельфії з липня до листопада того ж року та повернулася до Чарлстона, віддана вірі квакерів. Покинувши Чарлстон, Анджеліна та Сара подорожували Новою Англією, розповідаючи про аболіціонізм, спочатку звертаючись до жінок лише у великих салонах і маленьких церквах. Їхні промови щодо скасування рабства та прав жінок збирали тисячі людей. У листопаді 1829 року Анджеліна приєдналася до Сари у ФіладельфіїCeplair (1989).. У них давно були близькі стосунки. Протягом багатьох років Анджеліна називала Сару «матір'ю», оскільки вона була її хрещеною матір'ю та головною опікункою.
У 1868 році Сара Грімке виявила, що її покійний брат мав трьох позашлюбних синів змішаної раси від «особистої» рабині. Прийнявши їх у сім'ю, Сара надала кошти для навчання Арчибальда Грімке та Френсіса Джеймса Грімке, які зробили успішну кар'єру, одружилися та стали лідерами афроамериканської спільноти. Наймолодший Джон не цікавився формальною освітою та повернувся жити на Південь.
Феміністка Сара й Анджеліна Грімке почали ненавидіти рабство та всі його приниження. Вони сподівалися, що їхня нова віра краще сприйматиме їхні аболіціоністські переконання. Однак їхні перші спроби виступити проти рабства викликали у них труднощі в спільноті квакерів. Сестри наполягали, що боротьба за права жінок така ж важлива, як боротьба за скасування рабства. Хоча Сара мала бажання «озброїти жінок до економічної незалежності та соціальної корисності», на них продовжували нападати, навіть деякі аболіціоністи, вважаючи їхню позицію крайньою. У 1836 році Сара Грімке опублікувала «Послання до духовенства південних штатів». У 1837 році «Листи про рівність статей і становище жінок» опублікували серійно в массачусетській газеті «Спектейтор» й одразу з'явились у «Ліберейтор», газеті, яку видавав радикальний аболіціоніст і лідер руху за прав жінок Вільям Ллойд Ґаррісон. Листи вийшли друком як книга у 1838 році.
Коли сестри перебували разом у Філадельфії, вони присвятили себе благодійності та Товариству друзів (назва релігії, яку часто називають «квакерами»). Сара Грімке почала працювати над тим, щоб стати членкинею духовенства, але члени церкви (чоловіки) її постійно відмовляли. Приблизно у цей час риторика проти рабства почала входити в публічний дискурс.
Приєднавшись до своєї сестри в Американському товаристві боротьби з рабством у 1836 році, Сара Грімке спочатку відчула, що знайшла місце, до якого вона справді належала, де її думки та ідеї заохочувалися. Однак, коли вони з Анджеліною почали говорити не лише про скасування рабства, а й про важливість прав жінок, їх почали критикувати. Їхні публічні виступи вважалися нежіночими, оскільки вони звертались до аудиторії змішаної статі, яку у той час називали «розпусною». Вони також дискутували з чоловіками, які з ними не погоджувалися. Це було занадто для широкого загалу у 1837 році та спричинило багато різких ядучих нападок на їхню жіночість: в одній з версій припускалась думка, що сестри були просто бідними «старими дівами», які з'являлись на публіці, щоб знайти хоч якогось чоловіка, готового взяти бодай одну з них.
У 1838 році Анджеліна Грімке одружилася з Теодором Велдом, провідним борцем за скасування рабства, який, однак, різко критикував додавання прав жінок до цього руху. Вона відійшла на задній план руху, ставши дружиною і матір'ю, але не відразу. Сара Грімке зовсім перестала виступати публічно. Імовірно, що Велд написав їй негативного листа, де докладно описав її недоліки в мовленні. Він намагався пояснити, що написав це з любові до неї, але додав, що вона шкодить справі, а не допомагає, на відміну від своєї сестри. Однак протягом наступних років Сара Грімке отримувала багато прохань про виступи (як і Анджеліна), тому лишаються сумніви, чи були її «недоліки» настільки реальними, як описав противник прав жінок.
Під час громадянської війни Сара Грімке писала та читала лекції на підтримку президента Авраама Лінкольна. Вона працювала над тим, щоб позбавити США рабства, християнські церкви, які стали «нехристиянськими», і упередження щодо афроамериканців і жінок.
Її твори надали таким суфражисткам, як Люсі Стоун, Елізабет Кеді Стентон і Лукреція Мотт, ряд аргументів та ідей, які їм знадобилися, щоб допомогти покінчити з рабством і започаткувати рух за жіноче виборче правоMillion, Joelle, Woman's Voice, Woman's Place: Lucy Stone and the Birth of the Women's Rights Movement. Praeger, 2003. , pp. 36, 68, 160..