40-мм автоматична гармата Bofors L70 (Bofors 40 mm L/70, Bofors 40 mm/70, Bofors 40/70 тощо) — автоматична гармата багатоцільового призначення, розроблена шведською компанією AB Bofors (нині BAE Systems Bofors) в другу половину 1940-х років як сучасніша заміна успішної розробки тієї ж компанії часів Другої світової війни Bofors 40 мм L/60.

Історія

З появою реактивних літаків наприкінці Другої світової війни постала потреба у ефективнішому засобі боротьби з ними. Технічних можливостей автоматичної гармати Bofors 40 мм L/60 вже було недостатньо.

Інженери фірми Bofors пішли двома шляхами: збільшили калібр до 57-мм та створили артилерійську установку наземного і корабельного базування, та шляхом загального підвищення характеристик наявної 40-мм системи і вже у 1947 році було представлено перший прототип на випробування.

Серед іншого, нова гармата мала довший ствол — 70 калібрів замість 60 у попередника, потужніший снаряд (гільза 365 мм завдовжки в порівнянні з 310,8 мм у попередника), вдосконалений ударно-спусковий механізм та механізм перезаряджання, завдяки чому темп вогню зріс до 240—300 пострілів на хвилину. Також установка отримала електрогідравлічний механізм наведення.

Завдяки нововведенням початкова швидкість снаряду зросла до близько 1025 м/с, а дульна енергія — до 461 КДж.

Нова установка була прийнята на озброєння шведської армії в 1948 році (за іншими даними — до 1951 року) з позначенням 40mm Luftvärnsautomatkanon m/48 — 40mm Lvakan m/48.

В середині 1980-х Bofors вела роботу над проєктом Trinity (зенітного артилерійського комплексу з інтегрованою системою управління вогнем для застосування у наземних та корабельних установках) внаслідок якого було розроблено боєприпас 3P з поліпшеними аеродинамічними характеристиками, купністю, та електронним підривачем з підтримкою шести режимів роботи. При цьому, програмування режиму відбувається для кожного боєприпаса окремо, в механізмі заряджання безпосередньо перед пострілом.

Опис

Механізм наведення гармати — електрогідравлічний, та потребує живлення електричною енергією. Тому виробник пропонував два основних варіанта установки — «A», з живленням ззовні, через електричний кабель, та «B» — з встановленим прямо на візку електрогенератором, що живить установку 3-фазним змінним струмом напругою 220 В і частотою 50 Гц.

Снаряди в механізм заряджання подають два заряджаючі у кліпсах по 4 снаряда в кожній.

На установці зазвичай встановлювали два рефлекторні приціли NIFE SRS 5 — один для навідника за траверсом, другий — за піднесенням.

Установка передбачає три режими управління: ручний: наприклад за умови відсутності електричного живлення. Тоді навідник з лівого боку наводить гармату за кутом піднесення, а навідник з правого боку — за азимутом (траверс). Постріл відбувається при натисканні навідником на педаль. електрогідравлічний: тут потрібен лише один навідник, який маніпулятором типу джойстик (але керований обома руками) керує і азимутом, і кутом піднесення. Наявність електричного живлення дає можливість працювати електричному спуску - гачок знаходиться на джойстику. Робоче місце навідника - з лівого боку від гармати. дистанційний: цей режим потрібен для роботи під управлінням зовнішньої системи управління вогнем типу Flycatcher, Skyguard, Super Fledermaus, та їм подібних. Така система обраховує траєкторію цілі та встановлює параметри наведення й командами через окремий кабель наводить підпорядковані їй установки (деякі системи здатні керувати як артилерійськими, так ракетними зенітними установками).

Завдяки модернізації максимальний темп вогню вдалось підвищити до 300 пострілів на хвилину, з правого боку від ствола стали встановлювати доплерівський радар для вимірювання початкової швидкості снаряду. Також механізм переведення в похідне положення зробили електрогідравлічним.

NIFE SRS-5

Рефлекторні приціли NIFE SRS 5 виробництва Svenska Accumulator AB (Швеція) певний час були базовим засобом прицілювання для установок L/70. Створені на основі прицілів m/42 та m/42 B (використані у Saab B 17 та Saab B 18) часів Другої світової війни вони зберегли в своїй основі, але отримали низку вдосконалень.

Зокрема, ці приціли мали порівняно широке поле зору, відсутність вібрацій, компактність, можливість дивитись на ціль обома очима. Також була можливість міняти прицільну сітку в залежності від застосування — наприклад, корабельні установки потребували дещо іншу прицільну сітку, аніж наземні установки.

З розвитком опто-електронних та радіолокаційних прицільних систем попит на рефлекторні приціли впав, а їхня вартість зросла. З рештою, виробництво було згорнуто.

Зазвичай, на установку встановлювали два приціли — один для навідника за траверсом, другий — за піднесенням.

BOFI

Аби спростити процес розгортання та здешевити експлуатацію були створені системи BOFI () для застосування вдень та вночі в умовах гарної видимості та всепогодний цілодобовий BOFI-R з інтегрованою РЛС. Перша система без РЛС була запропонована на ринок з 1976 року, друга — з 1979 року.

Система BOFI має в складі лазерний далекомір, але вимагає від оператора вручну утримувати ціль в прицілі до обрахування необхідних кутів наведення та упередження. Натомість BOFI-R завдяки РЛС здатен автоматично захоплювати та супроводжувати ціль незалежно від погодних умов.

Денний приціл — телескоп, нічний — електронно-оптичний перетворювач, РЛС діє в Ku-діапазоні (J-діапазоні) частот 15,9 — 17,1 ГГц. Лазерний далекомір — Nd:YAG-лазер з частотою вимірювання 10 Гц.

Попри те, що кожна установка обладнана BOFI або BOFI-R може діяти повністю автономна, існує можливість отримання координат цілі від зовнішніх джерел, наприклад — пошукових РЛС.

Так, Шведська армія використовувала установки L/70 разом з РЛС PS-70/R (місцеве позначення РЛС Giraffe). Ці РЛС мають модуль обчислення координат виявленої цілі, що через спеціальний радіопередавальний пристрій передає їх зенітним розрахункам на спеціальні термінали на відстань до 5 км. Отримавши координати, термінал перетворює їх відносно положення зенітного розрахунку, завдяки чому зенітний розрахунок може скерувати свої засоби ураження (наприклад, ПЗРК RBS-70, легкі зенітні установки L/70, тощо) на ціль.

При використанні снарядів PFHE Mk 2 обладнана системою BOFI установка має 22 готових та 96 на полицях снарядів й веде вогонь чергами по 10 пострілів на ефективну відстань до 4 км.

Використання

Артилерійська частина зенітної установки знайшла широке застосування у різноманітних системах, зокрема:

Бронетехніка Основне озброєння бойових машин піхоти Шведської армії CV9040 та зенітні самохідні установки LvKv 90 (CV 9040 AA) на тому ж шасі CV 90 Основне озброєння бойової машини піхоти Республіки Корея K21 Основне озброєння перспективної бойової машини піхоти Індії Abhay Проєкт самохідної зенітної артилерійської установки Bofors VEAK 40 Проєкт самохідної зенітної артилерійської установки M247 Sergeant York

Корабельні установки Breda (OTO Melara) Twin 40L70, Type 64, Type 106, Type 107, Type 564, Type 520 та DARDO/Fast Forty. Bofors 40 Mk4 виробництва BAE Systems.

Номенклатура боєприпасів

За час існування артилерійської системи для неї було створено різні типи боєприпасів. Вони також сумісні з ланцюговою гарматою Bushmaster IV та іншими.

Основними боєприпасами для зенітної установки є унітарні набої калібру 40×365 мм R: HE-T (фугасний з трасером): снаряд містить 100 г вибухової суміші та має контактний підривач AP-T (бронебійний з трасером): сталевий снаряд масою 930 г; бронепробиття 50 мм під кутом 60° на відстані 100 m HCHE (фугасний підвищеної ємності): снаряд масою 870 г, містить 165 г вибухової суміші та має контактний підривач з затримкою PFHE (осколково-фугасний): снаряд масою 880 г, містить 120 г вибухової суміші, з середини стінки снаряду вкриті 650 сферичними готовими уламками діаметром 3 мм з вольфраму, має неконтактний підривач MP-T (багатоцільовий): снаряд масою 940 г типу Raufoss Multipurpose SAPHEI, містить 105 г вибухової суміші 3P: снаряд масою 975 г подібний за будовою на PFHE, однак підривач має 6 режимів роботи (неконтактний, контактний, програмований за часом тощо) APFSDS (бронебійний підкаліберний оперений з піддоном): снаряд масою 500 г містить бронебійний стрижень масою 200 г, 200 мм завдовжки та 11 мм в діаметрі; початкова швидкість становить близько 1500 м/с. Набої такого типу були створені для бойової машини піхоти CV9040 та корабельної установки OTO Breda DARDO (тут початкова швидкість менша, близько 1350 м/с)

PFHE

Снаряд PFHE (від  — буквально, фугасний з готовими уламками) був представлений у 1975 році разом з майбутньою системою BOFI. Відтоді було виготовлено понад мільйон штук для 30 різних країн. В 1983 році була представлена оновлена версія Mk 2 з електронікою на новій елементній базі та поліпшеними алгоритмами обробки сигналів.

Снаряд має інтегрований неконтактний доплерівський радіопідривач, завдяки чому ефективність у порівнянні зі снарядами з контактним підривачем зросла на кілька порядків. Електронний підривач переходить в бойовий стан через 200 м польоту після пострілу та починає відстежувати відстань до цілі через 500 м після пострілу.

Корпус снаряда виготовлений зі спеціального сплаву таким чином, що при вибуху він утворює понад 2000 уламків. На додачу, до внутрішньої поверхні снаряда приклеєно 650 карбід вольфрамових кульок діаметром 3 мм. При вибуху уламки розлітаються зі швидкістю 1000—1500 м/с.

В залежності від цілі, електронний підривач має різну чутливість: 6,5-7 м для літаків, 4,5 м для крилатих ракет, для стрільби по надмаловисотних цілях (що летять на висоті 5 м) підривач спрацює за 3 м від неї.

Повна вага унітарного пострілу — 2,4 кг, із них снаряда — 880 г (містить 120 г вибухової суміші Октол), метального заряду — 485 г, гільза — 1 кг. Початкова швидкість — 1025 м/с.

Було налагоджене ліцензійне виробництво низкою виробників у різних країнах. Виготовлені снаряди можуть мати певні відмінності від базового (інші радіопідривачі, вибухова суміш тощо).

3P

Снаряд 3P (, PFPPX) створений в 1980-ті роки в рамках програми модернізації зенітної установки (зенітного артилерійського комплексу з інтегрованою системою управління вогнем для застосування у наземних та корабельних установках).

Новий боєприпас має поліпшені аеродинамічні характеристики, купність, та має програмований електронний підривач з шістьма режимами роботи. При цьому, програмування режиму відбувається для кожного снаряду окремо, в механізмі заряджання безпосередньо перед самим пострілом.

Підривач може бути запрограмований як звичайний неконтактний радіопідривач (для ураження повітряних цілей), через заданий час після пострілу (для ураження маневрових неброньованих або легкоброньованих надводних цілей або ж живої сили та техніки в укриттях за перешкодами), як звичайний контактний та як бронебійний.

Ці снаряди були інтегровані у низку корабельних установок та в боєкомплект бойових машин піхоти CV 9040 та самохідної зенітної артилерійської установки CV 90 TriAD (Lvkv A2).

Тактико-технічні характеристики

Тактико-технічні характеристики базової версії:

Калібр: 40 мм (40×365 мм R) Противідкотний пристрій: гідравлічний з пружиною Затвор: вертикальний Маса: 4800 кг (Тип А), 5700 кг (з BOFI-R) Довжина: в похідному положенні: 7290 мм Довжина без зчеплення: 6270 мм Ширина в бойовому положенні: 4440 мм в похідному положенні: 2250 мм Висота: в бойовому положенні: 1940 мм в похідному положенні: 2350 мм Довжина ствола: 2800 мм Кути піднесення: -5°…+90° Кути обертання: 360° Темп вогню: 240 пострілів/хв Максимальна дальність, горизонтальна: 12 620 мTerry Gander (2007); Data For Bofors 40/70 Ефективна дальність по повітряних цілях: 3000-4000 м Боєкомплект: 26 пострілів у магазині та 96 на полицях Обслуга: від 4 до 6 чоловік, 2 з них знаходяться в люльці, решта подає снаряди

Бойове застосування

Війна Судного дня