Угорське королівство у 1920—1946 роках — угорська держава під фашистськими режимами Міклоша Горті та Уряду національної єдности. Де-факто перебувала під владою регента Міклоша Горті. Спробі Карла IV повернутися на трон вдалося запобігти під загрозою війни з сусідніми державами, а також через відсутність підтримки з боку Горті. Угорське королівство було країною Осі в роки Другої світової війни і було зосереджене на тому, щоб повернути втрачені за Тріанонським договором території, досягнувши цієї мети на початку 1941 року. В 1944 році після важких невдач Осі уряд Горті таємно вів переговори з аліянтами, а також розглядав можливість виходу з війни. Через це держава була окупована Нацистською Німеччиною і Горті був повалений. Також відоме як Регентство, Хортистська Угорщина, епоха Горті.

Режим характеризувався збереженням монархічної форми правління при відсутності короля, обмеженим функціонуванням демократичних інститутів, жорстким антикомунізмом, пануванням територіального ревізіонізму в зовнішній політиці та поступовим зближенням із нацистською Німеччиною, що зрештою призвело до участі Угорщини у Другій світовій війні.

Історія

Передісторія та виникнення Після розпаду Австро-Угорської імперії внаслідок поразки у Першій світовій війні, Угорщина пережила період глибокої політичної нестабільності. Проголошення Угорської Радянської Республіки у березні 1919 року на чолі з Белою Куном призвело до встановлення червоного терору та іноземної військової інтервенції.

Улітку 1919 року національні сили під керівництвом колишнього адмірала австро-угорського флоту Міклоша Горті сформували Національну армію. Після евакуації румунських військ, 16 листопада 1919 року війська Горті увійшли до Будапешту. Період транзиту влади супроводжувався «білим терором» проти комуністів, лівих активістів та єврейського населення, яке асоціювалося з радянським режимом і після закінчення війни проти комуністичного режиму Бела Куна угорські антикомуністи і монархісти жорстоко чистили націю від комуністів, лівих інтелектуалів, євреїв та інших загроз.

1 березня 1920 року Національні збори Угорщини відновили монархію, проте скасували владу Габсбургів. Вибір нового короля затримувався через політичну боротьбу, тому було вирішено обрати регента. Колишній адмірал австро-угорського флоту Міклош Хорті був обраний регентом, що ознаменувало початок його одноосібного правління, яке тривало до падіння держави.

Період консолідації (1921—1931)

4 червня 1920 року між союзними державами Антанти та Угорщиною було укладено Тріанонський мирний договір. Угорщині заборонялось мати на озброєнні авіацію, танки, важку артилерію. Максимальна чисельність угорської армії (могла формуватись лише з добровольців) не повинна була перевищувати 35 тис. осіб. Військово-морський флот, у тому числі кораблі Дунайської флотилії, передавались союзникам.

Угорщина втрачала за Тріанонським мирним договором, такі землі: Трансильванію, Мармарощину, Хорватію, Словаччину, Закарпатську Україну та Бургенланд.

З 1921 по 1931 рік угорський уряд очолював Іштван Бетлен, при якому почалась стабілізація режиму. Він зумів приборкати радикальних ультраправих бойовиків, уклав компромісну угоду з соціал-демократами, провів помірковану аграрну реформу та впровадив нову стабільну валюту — пенге. У цей період Угорщина була прийнята до Ліги Націй (1922) та подолала міжнародну ізоляцію.

Правління Дюли Гембеша та радикалізація Велика депресія (1929—1933) завдала сильного удару по аграрній економіці країни, що викликало зростання популярності радикальних рухів. У 1932 році прем'єр-міністром став Дюла Гембеш, прихильник Муссоліні. Він взяв курс на побудову фашистської держави за італійським зразком, посилив державний контроль над економікою та розпочав антиєврейську кампанію, ухваливши перші обмежувальні «єврейські закони».

1935 року в Угорщині була створена нілашистська партія «Перехрещені стріли». Наприкінці 1930-х рр. Угорщина в своїй зовнішній політиці орієнтувалася на Третій Рейх.

Не знайшовши підтримки серед демократичних країн Заходу у питанні перегляду кордонів, Будапешт пішов на зближення з Італією та Німеччиною. Завдяки цьому союзу Угорщина реалізувала свої ревізіоністські прагнення: так 1938 року до Угорщини відійшли південні райони Словаччини та Закарпаття (Перший Віденський арбітраж), а у ніч із 13 на 14 березня 1939 рік Угорщина за підтримки гітлерівської Німеччини розпочала війну проти Карпатської України, в результаті чого окупувала Закарпаття.

Друга світова війна

1940 року Угорське королівство приєдналось до держав Осі і попросило в концесію територію Трансильванії від Румунії. Німецький фюрер Адольф Гітлер і нацистський режим допоміг Угорщині отримати значну частину Трансильванії без війни з Румунією (Другий Віденський арбітраж). Але Гітлер вимагав, щоб угорський уряд дотримувався німецьких законів у військовій і расовій політиці, щоб уникнути імовірних конфліктів у майбутньому. Антисемітизм був офіційною політикою ультраправих в Угорщині, угорський уряд допомагав Нацистській Німеччині в депортації євреїв до концентраційних таборів під час Голокосту.

Угорщина приєдналась до Німеччини й Італії під час їхнього вторгнення в Югославію в 1941 році. Угорщині було дозволено приєднати край Бачка у Воєводині, в якому мешкала значна кількість сербів, а також краї Прекмур'я і Меджимур'я, які мали словенську й хорватську більшість відповідно. Амбіції щодо Хорватії були припинені після створення Незалежної Держави Хорватія в союзі з нацистською Німеччиною і королівською Румунією.

27 червня 1941 року, після бомбардування міста Кошиці невідомими літаками (що було розцінено як радянська провокація), Угорщина оголосила війну СРСР. На Східний фронт було відправлено 2-гу угорську армію, яка у січні 1943 року зазнала катастрофічної поразки в ході Острогозько-Росошанської операції на Дону, втративши понад 80 тисяч військовослужбовців загиблими та полоненими. Також угорське військо зазнало великих втрат під час Сталінградської битви.

Усвідомлюючи неминучість поразки Осі, у 1943—1944 роках уряд Міклоша Каллаї за санкцією Хорті вів таємні переговори з союзниками про вихід з війни. Дізнавшись про це, Адольф Гітлер віддав наказ про окупацію країни. 19 березня 1944 року в ході операції «Маргарет I» німецькі війська зайняли Угорщину. Горті залишився на посаді регента, але був змушений призначити маріонетковий уряд Деме Стояї. За керівництва німецького СС-оберштурмбаннфюрера Адольфа Айхмана почалася масова депортація угорських євреїв до концтабору Аушвіц.

15 жовтня 1944 року Горті зробив останню спробу врятувати державу, оголосивши по радіо про перемир'я з СРСР. У відповідь німецький спецназ під керівництвом Отто Скорцені викрав сина регента (операція «Панцерфауст»), змусивши Міклоша Горті підписати акт про зречення та передачу влади лідеру угорських фашистів Ференцу Салаші. Хортистський режим припинив своє існування, поступившись місцем тоталітарній диктатурі партії «Схрещені стріли». За погодженням з Салаші Німеччина ж відразу окупувала Угорщину і створила маріонеткову державу, Уряд національної єдності.

Скасування З 1944 року радянські війська швидко просувались на захід і після радянської окупації доля королівства була вирішена. Вища національна рада була колективним керівником держави до 1 лютого 1946 року, коли монархія була офіційно скасована. Регентство було замінено Другою угорською республікою, яку також незабаром скасовано й утворено комуністичну державу — Угорську Народну Республіку.

Ідеологія та характер режиму Дослідники описують хортизм як класичний правоконсервативний авторитаризм, який відрізнявся від тоталітарного фашизму чи націонал-соціалізму низкою ознак: Збереження парламентаризму: В країні продовжував діяти парламент, проводилися вибори, існувала легальна опозиція (зокрема Соціал-демократична партія), проте виборче право було обмежене цензами. Опора на традиційні еліти: Влада спиралася на великих землевласників (аристократію), вищий генералітет, католицьку церкву та таємні військово-націоналістичні організації (наприклад, «Союз Етелкез»). Тріаннонський синдром: Наріжним каменем ідеології був загальнонаціональний консенсус щодо потреби скасування Тріаннонського договору 1920 року, за яким Угорщина втратила 2/3 своєї довоєнної території та близько 60 % населення.

Див. також Угорське королівство Угорщина у Другій світовій війні Угорська Радянська Республіка Словацька Радянська Республіка Угорщина (1944—1945) Угорська Народна Республіка Друга Угорська республіка

Примітки

Нотатки

Література Контлер Л. Історія Угорщини. Від падіння до сучасності. — К.: Павлім, 2005. — 500 с. Исламов Т. М. Венгрия в годы Второй мировой войны // Новая и новейшая история. — 1991. — № 4. Romsics Ignác. Hungary in the Twentieth Century. — Budapest: Osiris, 1999.

Посилання Corvinus Library on Hungarian history