Батьківщина картоплі — Південна Америка, де досі можна зустріти дикорослі види цієї рослини. Введення картоплі до культури вирощування (спочатку шляхом експлуатації диких чагарників) почалося приблизно 9-7 тисяч років тому на території сучасного південного Перу та крайньої північно-західної БолівіїOffice of International Affairs, Lost Crops of the Incas: Little-Known Plants of the Andes with Promise for Worldwide Cultivation (1989) online.
Індіанці не лише вживали картоплю в їжу, а й поклонялися їй, вважаючи живою істотою. Вирощування картоплі в Південній Америці може сягати 10 000 років томуDavid R. Harris, Gordon C. Hillman, Foraging and Farming: The Evolution of Plant Exploitation. Routledge, 2014 p496, але бульби через погану збереженість, практично не знаходять археологи. Найдавніші залишки бульб картоплі, підтверджені археологами, були знайдені в прибережній місцевості Анкон (центральне Перу), датовані 2500 роком до нашої ериMartins-Farias 1976; Moseley 1975. Крім справжніх залишків, картопля також знайдена в перуанських археологічних записах як джерело для дизайну гончарного посуду, часто у формі посудин. З тих пір картопля поширилася по всьому світу і стала основною культурою в більшості країн.
У Європі картопля з'явилася в другій половині XVI століття і була спочатку прийнята за декоративну рослину, причому отруйну. Вона потрапила сюди двома шляхами: через Іспанію близько 1570 року та через Британські острови між 1588 і 1593 роками. Перша письмова згадка про картоплю — це квитанція про доставку від 28 листопада 1567 року між Лас-Пальмас-де-Гран-Канарією та Антверпеном. У Франції наприкінці 16 століття картопля була завезена до Франш-Конте, Вогезів Лотарингії та Ельзасу. Наприкінці XVIII століття у виданні Bon Jardinier 1785 року було написано: "Немає овоча, про який було б так багато написано і який би виявляв стільки ентузіазму… Бідні повинні бути цілком задоволені цією їжею. У XIX столітті картопля повсюдно замінила ріпу та брукву. У всій Європі найважливішим новим продуктом харчування в XIX столітті була картопля, яка мала три головні переваги перед іншими продуктами харчування для споживача: її нижча швидкість псування, її калорійність (яка легко втамовувала голод) та її дешевизна. Ця культура повільно поширилася Європою, включаючи й українські землі, ставши основним продуктом харчування до середини століття, особливо в Ірландії.
Остаточно довів, що картопля має високі смакові та поживні якості, французький агроном Антуан-Огюст Пармантьє (1737—1813). Саме завдяки йому почалося проникнення картоплі до провінцій Франції, а згодом й інших країн. Ще за життя Пармантьє завдяки вживанню картоплі вдалося перемогти у Франції регулярні голоди серед селян і вивести цингу. На честь Пармантьє названо кілька страв, основним інгредієнтом яких є картопля.
Перша поява картоплі на території України відноситься до кінця XVII століття.
Рання історія: Захід Південної Америки
Археологічні знахідки картоплі
Найдавніші залишки бульби картоплі, підтверджені археологами, були знайдені на узбережжі Анкон (центральне Перу), датовані 2500 роком до нашої ери. Є також знайдені кам'яні знаряддя праці схожі на форму картоплі, які свідчать про існування картоплі ще в 3400 році до нашої ери. Однак важко бути впевненим, оскільки картопля погано зберігається порівняно з іншими культурами. Картопля, що датується приблизно 2000 роком до нашої ери, також була знайдена у Вайнумі, в долині Касма в ПеруUgent D., S. Pozorski and T. Pozorski. 1982. Archaeological potato tuber remains from the Casma Valley of Peru. Econ. Bot. 36:182-192, а також, датована 800—500 роками до нашої ери, знайдена на місці Альтіплано в Чиріпа на східному березі озера ТітікакаErickson 1977: 6David R. Harris, Gordon C. Hillman, Foraging and Farming: The Evolution of Plant Exploitation. Routledge, 2014 495 p..
Археологічні відомості також підтверджують, що протягом періоду формування з 1500 р. до н. е. до 500 р. до н. е. культури Тіуанако, варена та приготована на пару картопля та бульби замінювали супи протягом усього періоду формування. Згідно з ізотопним аналізом людських скелетів і археологічними довідковими матеріалами, бульби та картопля були невід'ємною частиною раціону жителів Анд протягом періоду формування та періоду Тіуанако, поряд із зерном кіноа та тваринами, такими як лами. У період інків споживання картоплі та бобових скоротилося (хоча все ще споживалося масово) на користь таких культур, як кукурудза.
Крім цих останків, у перуанських археологічних записах картопля була виявлена як вплив на дизайн керамічного посуду на Альтіпланос, часто у формі гончарних виробів. Ці посудини представляли картоплю трьома способами: як чітке зображення овоча, як втілення людської форми (понівеченої чи ні) або як їх поєднання. Той факт, що жителі Альтіплано вирішили зобразити картоплю у формах своїх гончарних виробів, показує, що цей овоч мав велике соціальне значення для них. Крім того, в культурі Моче картопля не мала особливого релігійного чи культурного значення порівняно з більш відомими культурами, такими як кукурудза. Випукла та деформована природа картоплі зачаровувала моче і зазвичай з'являлася в їхньому мистецтві як тварини та люди зі спотвореною формою, викликаючи емоції, відомі як mundo hororroso. Мистецтво, яке символізувало картоплю, торкалося таких тем, як фізичні деформації та галюцинації.
Використання картоплі в південноамериканських суспільствах На Альтіплано картопля була основним джерелом калорійності для жителів імперії інків, її попередників та іспанських завойовників. Жителі Анд готували картоплю різними способами, наприклад, пюре, запікали, варили та тушкували способами, подібними до сучасних. Жителі Анд також готували страву під назвою papas secas, яка передбачала процес відварювання, очищення від шкірки та подрібнення. Потім цю картоплю ферментували, щоб створити токош: подрібнювали до кашки, замочували та фільтрували в крохмаль, який називають almidón de papa. Проте жителів Анд більш уваги приділяли чуньйо: вони заморожували протягом ночі вирощену картоплю а потім розморожували вранці. І так повторювали декілька разів, щоб розм'якшити картоплю, а потім висушували її. В такому стані її можна було зберігати роками без охолодження, що стало використовуватися особливо під час голодних років або після поганого врожаю. Крім того, такий тривалий термін зберігання дозволив картоплі стати основною їжею для армій інків завдяки тому, вона добре і довго зберігала свій смак.
Картопля була основною їжею більшості доколумбових мапуче, «особливо на південних і прибережних територіях мапуче, де кукурудза не встигала достигати за сезон».
Картопля була культивована племенем Чоно на архіпелазі Гуайтекас у Патагонії, що є південною межею доіспанського сільського господарства, як зазначено у згадці про вирощування картоплі Chiloé іспанською експедицією в 1557 році. . Перші спорадичні згадки про картоплю (yoma мовою чибча-муїсків) зустрічаються в іспанських документах, що описували завоювання Нового віцекоролівства Гранади (території Колумбії та Венесуели): у Гонсало Хіменеса де Кесади (1539, відредаговано анонімним автором у 1548—1549 роках; 1550); Хуана де Кастельяноса (1540), Паскуаля де Андагоя (1540), у Фернандеса де Ов'єдо (1545). Хіменес де Кесада у своїй доповіді «Короткий виклад завоювання Нового Королівства Гранада», розповідаючи про жителів завойованої ним території, повідомив про найбільш важливі рослини, які використовуються ними в їжу:
Їжа цих людей такаж сама, як і в інших частинах Індій, оскільки їх основна їжа — кукурудза (маїс) [Maíz] та маніок [yuca]. Крім того, у них є два або три різновиди рослин, з яких вони отримують користь від їжі, які схожі лише на трюфелі, що називаються іонас [ionas]більш точною назвою в мові Chibcha — «йома» або «йомуй», інші схожі на ріпу під назвою кубіас [cubias], які вони використовують у своїй кулінарії, він служить для них важливим продуктом.
У рукописі анонімного Словника та граматики мови чибча (приблизно на початку XVII століття)González de Pérez, María Stella. Diccionario y gramática chibcha. Imprenta patriótica del Instituto Caro y Cuervo. Bogotá. 1987, p. 331 наводяться різні види картоплі:
«Трюфель тварин. — Niomy»; «Трюфель, корінь. — Iomza [або] iemuy»; «Жовтий трюфель. — Tybaiomy»; «Широкий трюфель. — Gazaiomy»; «Довгий трюфель. — Quyiomy»;
Конкістадор Паскуаль де Андагоя в 1540 році вказував у своєму «Повідомленні про дії Педраріаса Давіли в провінціях Тьєрра-Фірмі або Золота Кастилія», що «ця долина і місцевість Попаян дуже гарна і родюча. Провізією [тут] є маїс і якесь коріння, зване папас, схоже на каштани, та інше коріння, схоже на ріпу, не рахуючи численних фруктів»Pascual de Andagoya. Narrative of the proceedings of Pedrarias Dávila in the provinces of Tierra Firme or Catilla del Oro: and of the discovery of the South Sea and the coasts of Peru and Nicaragua. — London: Hakluyt Society, 1865. — p. 58. .
Завдяки історику і конкістадору Педро де Сьєса де Леону в Європі докладно дізналися про таку культуру, як картопля, з його праці « Хроніка Перу», опублікованого в 1553 році в місті Севілья, де він також повідомляє, що зустрічав картоплю в Кіто (Еквадор), Попаяні та Пасто (Колумбія). Він же, спираючись як на власні спостереження, так і на відомості конкістадорів-попередників, зібрані завдяки своїй посаді в апараті віце-короля Педро де Ла Гаскі, дав його перший опис, правильний спосіб приготування та зберігання: «З місцевих продуктів, за винятком маїсу, є ще два, які вважають індіанцями основними продовольчими продуктами. Один вони називають Папас [клубні картоплі], на зразок трюфелів, після варіння стають такими ж м'якими всередині, як і варені каштани; у нього немає ні шкаралупи, ні кісточки, тільки те, що є й у трюфелів, бо він утворюється під землею, як і вони. Виробляє цей плід трава, точнісінько [на вигляд], як [наш] польовий мак», «…і його вони сушать на сонці, і зберігають від одного збирання врожаю до іншого. Після висушування вони називають цю картоплю „chuño“У словнику Дієго Гонсалеса Ольгіна (1608): Chhuñu. Картопля лежана / сушена, [і] заморожується на сонці [тобто в сонячну погоду]. і вона дуже ними цінується і дорого коштує, тому що у них немає зрошувальних каналів, як у багатьох інших місцях цього королівства, для поливання своїх полів, їм навіть не вистачає природної води для посівів, вони відчувають потребу в їжі, якщо у них немає цієї висушеної картоплі» .
Стверджується, що в календарі інків існував наступний спосіб визначення денного часу: мірилом служив час, що витрачається на варіння картоплі — приблизно дорівнює годині. Тобто в Перу говорили: минуло стільки часу, скільки пішло б на приготування страви з картоплі .
Опис традиційного способу приготування картоплі перуанцями знаходиться у листі французького дослідника Жозефа Домбе, датованому 20 травня 1779 року. Картопля, поряд із кукурудзою, була унікальним продуктом перуанців, які брали їх із собою у довгі поїздки. Вони готували картоплю у воді, очищали від шкірки та сушили на сонці. Отриманий продукт змішували з іншими продуктами. Існував ще один метод приготування. Бульби заморожували та топтали (?) ногами, щоб очистити від шкірки. Таким чином, приготовлену суміш поміщали в потік води під пресом. П'ятнадцять-двадцять днів по тому, отриманий продукт сушили на сонці. Отриманий таким чином продукт називався і «являв собою чистий крохмаль, який вони могли використовувати для приготування пудри (для волосся)». застосовувався для приготування джемів, борошна для хворих та додавання до інших страв.Заморожування з подальшою дегідратацією є нічим іншим, як ліофілізацією природними засобами. Це означає, що для споживання потрібно додати воду. Чуньйо входив до раціону індіанців, які працюють у срібних шахтах.