Генрик Людвік Любомирський (; 15 вересня 1777 — 20 жовтня 1850) — польський шляхтич, князь, літературний куратор, меценат мистецтв, засновник Музею князів Любомирських у Львові і Пшеворського маєтку, мальтійський командор з 1800 рокуJerzy Baranowski, Marcin Libicki, Andrzej Rottermund, Maria Starnawska, Zakon Maltański w Polsce, Warszawa 2000, s. 213..
Біографія Народився 1777 року у Рівному. Значний вплив на його виховання мала його далека тітка Ізабела Любомирська, уроджена Чарторийська (1736—1816). Вона мала лише дочок, тому оточувала прийомного сина надмірною турботою. З 1783 року (у віці семи років) він супроводжував її у мандрівках Європою, де прославився своєю винятковою красою. Його портрети створювали видатні художники епохи (Антоніо Канова, Елізабет Віже-Лебрен, Марія Косвей)Marian Tyrowicz, Lubomirski Henryk (1777—1850), Polski Słownik Biograficzny, t. 18, s. 9–11.. Перебуваючи в Парижі з 1785 по 1789 роки, навчався у Сципіоне П'яттолі. Потім у Ланьцуті та Відні його опікунами в 1791—1796 роках були Симон Антуан Жан Л'Юльє та Готфрід Ернест Ґроддек.
Завдяки впливу тітки Ізабели він здобув міцне становище при дворі Габсбургів у Відні. З 1796 — Мальтійський лицарCiąg dalszy Kalendarzyka narodowego i obcego na rok … 1792, czyli II część, z konstytycyami od roku 1788 dnia 6 października do roku 1791 dnia 23 grudnia przez daty oznaczonemi, s. 428., з 1795 — камергер. У 1809 р. після вступу війська Варшавського Герцогства у Галичину призначений Юзефом Понятовським головою адміністративного управління Краківського округу. У 1810—1813 роках був префектом Краківського департаментуTomasz Knopp, Prefekci Księstwa Warszawskiego: przyczynek do portretu zbiorowego, w: Studia Historyczne, Tom 55, Numer 3-4 (2012) s. 362.. У той час він фінансував одну піхотну роту армії Герцогства. У 1813 році він став членом масонської ложі «Забобон переможений»Stanisław Małachowski-Łempicki, Wykaz polskich lóż wolnomularskich oraz ich członków w latach 1738—1821, w: Archiwum Komisji Historycznej, t. XIV, Kraków 1930, s. 248. .
Після 1815 року назавжди повернувся до Галичини. У 1817 році увійшов до Галицького сейму. Ще за його життя Пшеворський палац став одним із центрів громадсько-культурного життя тогочасної Галичини .
Успадкувавши у 1818 році, після смерті Ізабели Любомирської, її палац у Відні з цінною бібліотекою та колекцією творів мистецтва, а також частину мистецьких колекцій з Ланьцута, він перевіз ці колекції до Пшеворська. Ці колекції завдяки закупівлям значно розширилися, створивши тут важливий музейний центр. Серед інших він колекціонував зброю, медалі, нумізматичні та історичні пам'ятні речі, а також цінні гравюри та рукописи. Разом з Юзефом Максиміліаном Оссолінським він став співзасновником Національного інституту імені Оссолінських. У 1823 році вони уклали угоду, за якою він погодився включити свої колекції до фонду Оссолінських за умови надання його родині спадкового літературного опікунства над Департаментом і відокремлення колекцій у формі Музею князів Любомирських. У 1826 році угода була схвалена Галицьким сеймом. У 1829 році він розпочав перебудову будинку бібліотеки у Львові для потреб музею.
З початком Листопадового повстання фінансово та дипломатично підтримував Національний уряд. Підтримуючи зв'язок з Адамом Чарторийським і використовуючи свої значні зв'язки, шукав підтримки для повстання в Австрії, а також фінансував Вісланський легіон. Після поразки повстання він опинився під наглядом поліції, але зумів запобігти неминучій конфіскації музейних колекцій. Після тривалого розслідування в 1837 році імператор Фердинанд звільнив його від відповідальності за розповсюдження повстанських друків. У 1847 році він передав право на інститут Оссолінського синові Єжи Генрику .
З 1834 року він докладав зусиль для створення Пшеворського маєтку, спочатку майорату, а потім ординації, який остаточно завершив після його смерті його син Єжи Генрик у 1869 роціMałgorzata Wołoszyn, Historia Ordynacji Przeworskiej Książąt Lubomirskich, Katalog wystawy, Rzeszów 2017, s. 19.
Сім'я Народився в польській поміщицькій родині, він був сином Юзефа Олександра (1749—1817) і Людвіки, уродженої Сосновської (1751—1836). Його братом був Фридерик Вільгельм Любомирський (1779—1848). З 1807 чоловік Терези, уродженої Чарторийської (1785—1868). У них були діти: Дорота (1807—1832), Ізабела Марія (1808—1890) дружина Владислава Сангушка (1803—1870), Ядвіга Юлія (1815—1895) дружина князя Ежена Шарля де Ліньє (1802—1880) та перший пшеворський ординат князь Єжи Генрик Любомирський (1817—1872)Jerzy Sewer Dunin-Borkowski, Almanach błękitny: genealogia żyjących rodów polskich, Warszawa-Lwów 1908, s. 58..
Картини із зображенням Генрика Любомирського в дитинстві
Родовід
Примітки
Посилання Pasaż Wiedzy — Muzeum Wilanowskie — Biogram Henryka Lubomirskiego Encyklopedia Krakowa — Biogram Henryka Lubomirskiego Henryk Lubomirski — dokumenty w bibliotece Polona