Лапчани (, , ) — один із дванадцяти шляхетних родів Королівства Хорватія, згаданих у Pacta conventa. Їхня резиденція була в місті Лапац у колишній Луцькій жупанії, Далмація. Їх шляхетські права були підтверджені в другій половині ХІІІ століття, доки не були закріпачені. У XIV столітті розгалужений рід Кариняни з місцем у Карині, ім'я якого з часом стане більш домінуючим, ніж ім'я Лапчан. Родовий герб описаний у XV столітті та об'єднаний із гербом родини Куряковичів у середині XVII століття, став використовуватися австрійсько-баварським шляхетським родом Зінцендорфів.

Етимологія Етимологія назви родини невідома, можливо, вона походить від топоніма Лапач, а оригінальне родове походження давно забуте. Бранімир Гушич намагався пов'язати це з річкою Лаба, звідки нібито емігрували білі хорвати.

Герб

Герб Лапчан був спочатку згаданий і описаний у німецько-швейцарських гербах кінця XV століття, у Гербовнику Йорга Ругена за 1493—1499 рр. та Санкт-Галлен-Хаггенберга Ульріха Реша (1426—1491), абата Сент-Галла, герб на кордоні Німеччини та Швейцарії намалював Ганс Хаґенберг у 1490-х роках. У них згадується як die krabatten або crawatt von Lapitz або Lapatten, що означає «лапчанські хорвати». За ними, на гербі був «натуральний сірий і висхідний» орел, описаний як «орел найсан» або «сокіл, що піднімається», «без фігури в клейноді». Ці характеристики як символ походження можна знайти в гербах молодших шляхетських родів Боболичів, Чегелів, Добречичів, Оршичів і Утєшеничів.

Завдяки цим шлюбним стосункам герб Лапчан і Куряковичів по жіночій лінії став частиною австрійсько-баварського шляхетського роду Зінцендорфів. Це сталося шляхом одруження Івана Лапчанина та Клари Торкват Курякович, сестри Івана Карловича, чия донька Амалія де Лапіц вийшла заміж за шляхетську родину , чия онука Сусанна вийшла заміж за Пілграма II фон Зінцендорфа. За часів правнука Георга Людвіга фон Зінцендорфа (1616—1681), за указом Фердинанда III, імператора Священної Римської імперії 1648 року, герб Лапчан і родини Куряковичів було офіційно об'єднано і в основному в такому вигляді використовувався у сім'ї Зінцендорфів на багатьох портретах, гравюрах, монетах.

Історія Вважається, що цей рід походить з Лапака в колишній Луцькій жупанії регіону Далмація, з яким також пов'язані укріплене місто Лапац, Лапацька жупа і Лапачко поле («Лапацьке поле») в регіоні Ліка. Як частина подвійної економіки, що складається з відгонного пасовищного господарства та середземноморського сільського господарства, другий Лапак, ймовірно, був літнім маєтком роду.

Вважається, що першим відомим членом родує Вніха Лапчан (Vunycha, Vonycha, Vnicha, Vnyche de Lapuc), який одружився з хорватською принцесою Клаудою, дочкою короля Дмитара Звонимира (1075—1089). За цей шлюб він нібито отримав маєтки в Каріні, Далмація. Історія записана в XIV столітті, але вважається, що вона має історичну достовірність. Іншим можливим раннім предком роду є жупан Мартін із Каріньяна та Лапчана, один із дванадцяти шляхтичів, згаданих у Pacta conventa (1102 р.), які вели переговори з Коломаном, королем Угорщини. Старіші історики пов'язували його з Мартіном Лапчановичем, який нібито в 1105 році отримав від короля Коломана Цетинську жупанію.

Певна згадка про рід датується серединою ХІІ століття, зокрема, 1166 роком, коли записані Станче Петров і Берінья Чрнотін як свідки про церкву Св. Хрисогона із Задара та поселення Каменяне. Через судову суперечку з церквою та спадок діда Станче Припко, у 1181 році отримав у спадщину село Кокічане. У 1183 році члени роду будували церкву Св. Іоанна Хрестителя в Лапаці. З першої половини ХІІІ століття фіксується постійна суперечка з церквою св. Хрисогона з Задара щодо права власності на село Кокічане, яке в 1239 році венеційський князь Задара передав Церкві, але не підтвердив Людовик I Угорський в 1360 році.

У 1258 році Богдан і Станіслав з Грелінь, а також Стіпан і Радован з Богдослава за службу князеві Ладиславу Гусичу з Крбави отримали село Гоміляне в колишній Бужанської жупанії (розташоване в центрально-південній Ліці). У 1263 році шляхтича з Лапака було звинувачено у порушенні свободи підданих королівського форту, але їх захистив при дворі бан Славонії, Роланд I Ратот, через їхню лояльність, заселення прикордонних територій та їх низьку кількість. Він завершився підтвердженням їхніх шляхетських прав королем Угорщини Белою IV. У 1294 році Грубан зі Стіпана продав деякі землі біля Уни. У районі Дрежницької жупанії вони були васалами родини Бабоничів, з останньою згадкою в 1292 р. У 1322 р. король Карл I підтвердив королівський документ 1263 р. і надав представникам племені Петару Гірузлову, Міховілу Геліну та Стойко навіть більше привілеїв і прав, які будуть підтверджені наступними королями. У 1334 році шляхтичами з родини Куряковичів (гілка Гусичів) було підтверджено маєток Грабровник у Лапацькому полі Вуку Гемову та братам Юрко та Хему з Хеміна. У глибинці Задара з 1361 року були записані як свідки суперечки про Кокічане, купівлі землі в тому ж селі та Бутінці, як громадяни Задара тощо.

У XIV столітті члени Лапчани та Каріняни здебільшого знаходилися в жупанії Лука, зокрема Добруча Вас, Могорова Дубрава, Долчани, Драгіне, Лемешево Грашче та Карін а також Драгінічі, Снояці, Поднадін (Дубчане), Віторищина, Бутінці), Полачі, Моклама, Тихліч, Ягодно, Меляча, Качина Горіца, Подбріжане, Вісочане, Мурвіца, Сонкович, Тополє, Слано, Вукшич, Блато, Карлі, Борліч. Деякі переїхали до міста Задар і стали його громадянами. Передбачається, що воно було тісно пов'язане з родиною Качичів, оскільки в 1355 році в Поднадіні згадується Lapčić de genere Cachichorum. Деякі гілки емігрували до Уни — колишньої жупанії Псет, остання згадка в 1447 році та 1490 році в Бужані. У глибинці Задар востаннє згадується в 1460 році. Під час завоювання Османської імперії їхні далматинські території були покинуті.

За словами В'єкослава Клаїча, сім'ї XV століття, які походять від них: Балдачич, Боричевич, Божилович, Чибудинич, Чулич, Гргурич, Хрватин, Хваокович, Карлович, Кенлич, Крчелич, Лапич, Лівач, Лучич, Мечар, Мрмонич, Муртілич, Нашманич, Рачечевич, Раткович, Силич, Станичкович, Старицький, Стрижич, Тулавчич, Утішенич і Войславич, які жили в селах Стрижице, Блізане, Бргуд, Дріхово, Главаце, Добрічевіче та Коньшчане, а також у передмісті фортець Рмань (Конуба), Островиця і Лапак. До початку XVI століття нащадки Лапчан з Гоміляне поширилися поблизу Васки та розгалужувалися до багатьох родин, у тому числі Добречич, Ярич, Кулич, Рошкович, Будісавлєвич, Яндрій, Тунко, Кралич, Крзнарич, Мавар і Лучкович, згадані в 1501 і 1508 роках. Крім того, від родини Лапчан нібито походять знатні родини Оршич і Утьєшинович.

Відомі представники

Священик Мартинац, хорватський глаголичний писар із Гробника, каліграф і ілюмінатор XV століття. Вважається основоположником хорватської патріотичної поезії.

Карінджанська гілка Хоча вже в XI столітті гілка могла сформуватися, вони чітко диференціюються в середині XIV століття. У документі 1350 року з Врани згадуються Іван, син Дісоє, Яків з Гргура та Стіпан з Мрдеші, які всі походили з Каріна. Роком пізніше в хорватському шляхетському соборі в Подбріжане згадується комікс і королівський чиновник Нашман, син Петруша, сина Юрислава з Каріна, якому маєтки в Драгінічах були передані Франьо Драгінічу з шляхетного роду Драгінічів, і замінений князем Ніколою або Новаком з Брибіра маєтками в Добручі Васі. Нащадків Петруша також називали Петрушевичами або Петришевичами.

У 1360 році королівський документ угорського короля Людовика I повністю підтвердив володіння маєтками в Каріні родини Лапчан, яку перед королевою Єлизаветою представляли Нашман, Юрислав, син Словінья, Радослав з Маріна, Іван з Матії, Радослав з Івана та Младена з Гргура. Свої права вони обґрунтовували даруванням короля Звоніміра Внізі Лапчан і тим, що є «справжніми його спадкоємцями та наступниками». Після цього ця гілка відокремилася і почала називати себе «Карінджани», що буквально означає «з Каріна», також записане . Прямі нащадки цих шляхтичів можна прослідкувати в історичних джерелах і до XIV та XV століть розгалужуються на кілька родин, включаючи такі, як Нашманич, Бумбич, Боринич, Корлатович, Славутинич, Стіпкович, Дражетич, Божичкович, Опланович, Маркович, Жувелич, Мрдешич, Маринич і Матіяшевич, і, можливо, Дуймович і Матанич.

Між 1379 і 1416 роками помер видатний Владіх Юрайський з Петруша, який мав дім у Задарі, маєтки в окрузі Карін і на околицях Задара, і служив суддею дворянського столу в Подграде. У 1433 році знатним присяжним суддею Луцької жупанії був Павао Корлат. У 1444 році представники Тиглича, Іван Маринович, Міховіл Корлатович, Нікола Дражетич і Ратко Божичкович, вирушили до Задара, щоб замовити будівництво церкви Святого Матвія в селі, яка з XVII століття буде сербською православною церквою Святого Миколая. З ними був споріднений Юрай Корлатович, князь шляхетського столу в племені Могоровичів у Ліці 1499, який у 1505 році купив деякі землі в Тихлічі та інші, у 1512 році був жупаном Бужанської жупанії, побудував замок Корлат(ович) і купив замок Опоровац у 1513 році. З останнім замок мав суперечку щодо власності з монастирем Св. Маргарити в Бієлі (біля Дарувару). Він був видатним у боях проти військ Османської імперії, зокрема допомагав Петру Кружичу під час облоги Кліса в 1527 році та виступав за коронацію Яноша І Заполья. Гілка Корлатовичів назавжди оселилася в XVI столітті в Задарі.

Вони мали маєтки в Каріні, Надіні, Східній Крбаві та Пуньє. Востаннє вони згадуються за іменами, як самоідентифікація, у глибинці Задара в 1498 р. і 1510 р. у Цетині.

Відомі члени

Нашман Петрушевич (1360—1361) Владіха Петрушевич (1379—1416) Юрай Корлатович (1499—1536)

Див. також

Хорватська шляхта Дванадцять знатних племен Хорватії Список знатних родин Хорватії

Список літератури

Посилання

Джерела

Інше