Міркування Фрідріха Ніцше щодо жінок викликають суперечки, починаючи з його життя і до сьогодні.
Ставлення в суспільстві та в приватному житті Іда фон Мясковська була дружиною економіста Августа фон Мясковського, який викладав у Базельському університеті. Між 1874 і 1876 роками Ніцше підтримував тісні стосунки з її родиною. У своїх спогадах про Ніцше, опублікованих через сім років після його смерті, вона зазначала:У вісімдесятих роках, коли з'явилися пізні праці Ніцше, що містили деякі з часто цитованих гострих висловлювань проти жінок, мій чоловік іноді жартома просив мене не розповідати людям про мої дружні стосунки з Ніцше, бо мені це не дуже лестить. Це був лише жарт. Мій чоловік, як і я, завжди зберігав дружні спогади про Ніцше [---] його поведінка саме по відношенню до жінок була настільки делікатною, настільки природною і товариською, що навіть сьогодні, в старості, я не можу вважати Ніцше зневажником жінокIda von Miaskowski, "Erinnerungen an den jungen F. Nietzsche", Neue Freie Presse (Vienna), September 12, 1907, cited in S. L. Gilman (Ed.), D. J. Parent (Trans.), Conversations with Nietzsche, A Life in the Words of His Contemporaries, Oxford University Press, 1987, p52. Кетлін Мерроу пише: "Метафори Ніцше про "жінку" - далеко не жінконенависницькі - розкривають позитивну, стверджувальну "жінку". Його використання цієї метафори радикально зміщує традиційні уявлення про співвідношення чоловічого і жіночого, як зміщує "істину" метафізики. Я стверджую, що метафора "жінка" займає центральне місце в атаці Ніцше на традиційну філософію та поняття істини".
Аналіз творів Про свої погляди на жінок Ніцше спеціально писав у розділі VII книги "Людське, надто людське", де, здається, він ставиться до жінок з великою повагою; але з огляду на деякі інші його коментарі, його загальне ставлення до жінок є амбівалентним. Наприклад, хоча у вказано творі він стверджує, що "досконала жінка є вищим типом людини, ніж досконалий чоловік, а також чимось набагато більш рідкісним", в інших місцях думки Ніцше містять низку суперечностей і тонкощів, які нелегко узгодити. Часом він міг говорити як з похвалою, так і з презирством стосовно жінок, як у наступному уривку: "Що викликає повагу до жінки, а досить часто навіть страх, так це її природа, яка є більш "природною", ніж чоловіча, справжня, хитра гнучкість хижого звіра, кіготь тигра під рукавичкою, наївність її егоїзму, її неосвіченість і внутрішня дикість, незбагненність, розмах і рух її бажань і чеснот". ("По той бік добра і зла", розділ 239).
Його ставлення іноді може бути цілком зневажливим: "Від самого початку ніщо не було більш чужим, огидним і ворожим для жінки, ніж правда - її великим мистецтвом є брехня, її найвищою турботою є лише зовнішність і краса." У розділі 6 "Чому я пишу такі чудові книги" він стверджує, що "доброта" є ознакою "виродження", "дегенерації". У розділі 6 "Чому я пишу такі чудові книги" "Ecce Homo" він стверджує, що "доброта" у жінок є ознакою "фізіологічної дегенерації", і що жінки в цілому розумніші і зліші за чоловіків - що, на думку Ніцше, є компліментом. Але далі він стверджує, що феміністична кампанія за емансипацію жінок була лише образою одних жінок на інших жінок, які були фізично краще розвинені і здатні народжувати дітей.
Незважаючи на те, що багато хто вважає праці Ніцше мізогіністичними, інші, такі як Ентоні Людовічі, наполягають на тому, що він був лише антифеміністом, а не мізогіністомLudovici, Anthony (1948). Enemies of Women (The Origins in Outline of Anglo-Saxon Feminism). London: Carroll & Nicholson Limited. p. VII.:
"Жіноча любов передбачає несправедливість і сліпоту проти всього, що вона не любить... Жінка ще не здатна до дружби: жінки - це все ще кішки і птахи. Або в кращому випадку корови... (Так говорив Заратустра, Про друга)
"Жінко! Половина людства слабка, зазвичай хвора, мінлива, непостійна... їй потрібна релігія слабкості, яка прославляє слабкість, любов і покірність як божественне: або ще краще, вона робить сильних слабкими - вона править, коли їй вдається подолати сильних... Жінка завжди вступала в змову з типом декадансу, священиками, проти "могутніх", "сильних", чоловіків..." ("Воля до влади" - 864, друге німецьке видання 1906 р.)
"Якщо "емансипація жінок" означає "рівність", тобто ствердження і рекомендацію участі жінок у "чоловічому світі", то, на думку Ніцше, це означає не крок уперед, а, по суті, регресивний занепад і втрату влади. Якщо жіночі риси можна охарактеризувати як: грайливість, прикрашання, інстинктивність, непередбачуваність, чуттєвість, плекання; а чоловічі риси, з іншого боку, як: серйозність, раціональність, впорядкованість, десенсуалізація, "кар'єра", то Ніцше, здається, говорить, що відмова від жіночих рис на користь чоловічих є обміном сили на слабкість."
Можливий вплив Аристотеля Дослідники Аристотеля порівнювали погляди Аристотеля на жінок з поглядами Ніцше. Вони стверджують, що Ніцше, можливо, запозичив значну частину своєї політичної філософії в останньогоDurant, Will (1926 (2006). The Story of Philosophy. United States: Simon & Schuster, Inc., p. 86 ,ISBN 978-0-671-73916-4..
Очевидна мізогінія як риторична стратегія Френсіс Несбіт Оппель інтерпретує ставлення Ніцше до жінок як частину риторичної стратегії....Очевидна мізогінія Ніцше є частиною його загальної стратегії, спрямованої на те, щоб продемонструвати, що наше ставлення до статі та гендеру є глибоко культурним, часто руйнівним для нашого власного потенціалу як особистості та виду, і що його можна змінити. Те, що виглядає як жінконенависництво, можна розуміти як частину ширшої стратегії, згідно з якою "жінка-як-така" (універсальна сутність жінки з позачасовими рисами характеру) демонструється як продукт чоловічого бажання, як конструктFrances Nesbitt Oppel, Nietzsche on Gender, University of Virginia Press, 2005, p1.
Критика Інші демонструють менш толерантний підхід, хоча дехто визнає, що Ніцше робив ці зауваження зі свідомо відносної позиції, і хоча вони не виявляють особливого терпіння до його висловлювань загалом, вони визнають, що якою б одіозною не була його індивідуальна думка про жінок, він не пропагував її як взірець для інших. Корнелія Клінгер у своїй книзі "Континентальна філософія у феміністичній перспективі" () стверджує: "Ніцше, як і Шопенгауер, видатний ненависник жінок, принаймні релятивізує свої дикі висловлювання про жінку-як-таку"Cornelia Klinger, Herta Nagl-Docekal, Continental Philosophy in Feminist Perspective, Penn State Press, 2002, p224. На підтримку цього твердження наводиться одне з висловлювань самого Ніцше:"Коли йдеться про кардинальну проблему, промовляє незмінне "це є я"; про чоловіка і жінку, наприклад, мислитель не може перевчитися, а лише закінчити навчання - лише відкрити, врешті-решт, як це "влаштовано в ньому". Часом ми знаходимо певні рішення проблем, які вселяють у нас сильну віру; дехто називає їх відтепер своїми "переконаннями". Пізніше ми сприймаємо їх лише як кроки до самопізнання, вказівники на те, якими ми є - радше, на нашу велику дурість, на наш духовний фатум, на те, що "в глибині душі" не піддається навчанню.
Після цієї великої ввічливості, яку я щойно продемонстрував щодо себе, мені, можливо, буде легше викласти кілька істин про "жінку як таку" - припускаючи, що тепер відомо з самого початку, наскільки це, зрештою, лише мої істини". (Beyond Good and Evil, Section 231)
Примітки