Стародавній час Кам'яні знаряддя з гори Хенгеректе в Хоринському районі датуються кінцем нижнього палеоліту (від 450 до 250 тис.років тому).
У масиві Хотик на лівобережжі річки Она, між селами Анінск та Алан, знаходиться комплекс археологічних пам'яток доби палеоліту Хотик. Найбільш рання мустьєрська індустрія Хотик (рівень 4) належить до докаргінського часу (60-80 тис. років тому)
У Тункінській долині на правому березі річки Іркут на стоянці ТуянаРоговской Е. О., Бердникова Н. Е., Липнина Е. А., Воробьёва Г. А., Бердников И. М., Кузнецов А. М., Д. Н. Лохов Особенности палеолитических комплексов Тункинской долины, 2017 знайдено фрагментовані останки первісних людей (частини великогомілкової, стегнової і кістки п'яти) віком бл. 31 та прибл. 50 (> 49,7) тис. років тому, а також кам'яні знаряддя та кістяні артефакти.
Комплекс А на поселенні Кам'янка-A в долині річки Брянка датується радіовуглецевим методом періодом між 49 і 41 тис. років до теперішнього часу, можливо, часом однієї з помірних подій, яка йде за холодною подією Хайнріха 5, і відноситься до вихідного (IUP) або раннього (EUP) етапу верхнього палеоліту. Термолюмінесцентним та радіовуглецевим методами для нижнього рівня шостого літологічного шару Барун-Алан-1 отримано дату 35 500 ± 4000 років, для покрівлі сьомого літологічного шару — > 39 800 років.
Пластини шару 7г стоянки Барун-Алана-1 мають схожість із пластинами з пам'ятників Толбага, Кам'янка (А) та деяких інших місцезнаходжень раннього верхнього палеоліту ЗабайкалляТашак В. И. Пластины в индустрии слоя 7г палеолитического местонахождения Барун-Алан-1 в Западном Забайкалье // Теория и практика археологических исследований, 2018. Кам'яні індустрії місцезнаходження Барун-Алан-1 (нижній рівень шару 6, рівень 6/7, шар 7) у Західному Забайкаллі та місцезнаходження Сухотіно-4 у Східному Забайкаллі представляють археологічну культуру хенгерект-сухотиноТашак В. И., Ковычев Е. В. Уненкер — палеолитическое местонахождение культуры хэнгэрэктэ-сухотино в Забайкалье // Проблемы археологии, этнографии, антропологии Сибири и сопредельных территорий. 2021. Том XXVII.
Стоянка Подзвонка існувала ранньому етапі пізнього палеоліту (близько 40 тис. років тому)Ташак В. И. Становление раннего верхнего палеолита западного забайкалья (по материалам нижнего комплекса стоянки Подзвонкая) // Stratum Plus Journal, 2014Поселение Подзвонкая — памятник раннего этапа верхнего палеолита // Проблемы истории Бурятии. Тезисы и доклады научно-практическая конференции. Улан-Удэ, 1993. С. 18—20.
Стоянка Хотик-3 датується віком 30-40 тис. років томуЛ. В. Лбова, П. В. Волков, Б. А. Базаров. Семантический аспект находок 3-го уровня памятника Хотык (Западное Забайкалье) . Поселення Варваріна ГораОкладников А. П. Варварина Гора — новый памятник леваллуазского этапа палеолита за Байкалом // Археологические открытия 1973 года. М.: 1974. С. 215—216 функціонувало наприкінці малохетського потепління 34,9 тис. років тому. Поселення Толбага в Забайкальському краї разом із бурятськими пам'ятниками Варваріна Гора, Кам'янка — комплекс А, Подзвонка та забайкальськими пам'ятниками Мастерова Гора та Арта-2,3 дозволяє виділити толбагінську культуру. Антиподом для ранньої пори пізнього палеоліту в Забайкаллі при порівнянні характеру кам'яної індустрії є куналейська культура, оскільки толбагинцы виготовляли зброї переважно пластин, а куналейцы — переважно з отщепів. Базова пам'ятка куналейської культури (Куналей) знаходиться в Бічурському районіКонстантинов М. В. Археология Забайкальского края: верхний палеолит // Гуманитарный вектор. № 3 (35). 2013. С. 10—12.
Поселення Санний Мис у долині річки Уда функціонувало 25 тис. років тому , стоянка Ошурково в долині річки Селенга — 10 900 ± 500 років томуКалмыков Н. П., Шабунова В. В. Млекопитающие степной зоны Западного Забайкалья в палеолите . Поселення Усть-Кяхта 3 та Усть-Кяхта 17 існували 11-12 тис. років тому. . У масиві Баїн на висоті 130—160 м від рівня води річки Хілок знаходиться палеолітична стоянка Баїн. За 15 км на схід від села Хоринськ, на правому березі річки Вона знаходиться палеолітична стоянка Хотогой-Хабсагай I (Сапун-гора). Місцезнаходження Барун-Алан-1, розташоване біля села Алан на відрогах гори Хенгеректе є комплексом археологічних пам'яток: поселення епохи середнього палеоліту, бронзової та залізної доби, наскельні малюнки.
Зуб стародавньої людини, знайдений поблизу села Усть-Кяхта на ділянці Усть-Кяхта-3 і досліджений генетиками, показав, що геном його власника, що жив бл. 14 тис. років тому, походить від давніх північних євразійців (Мальта) і північно-східних азійців. У представника селенгінської культури UKY001 визначено Y-хромосомну гаплогрупу C2a2-M217>C-F3918* (ISOGG 2019) та мітохондріальну гаплогрупу C4.
До мезоліту ставляться найдавніші верстви стоянок Халюта біля Халютинський Аршан (Іволгинський район), Байкальське VIII (Лудар 1) в Північно-Байкальському районі.
До неоліту належать стоянки: Байсар у лівобережжі річки Великий Амалат (Баунтівський район), Гунда між озерами Гунда та Аршан, Турхул на озері Турхул (Єрівнінський район), Дундухул (Кижингінський район), Усть-Гарга (Курумканський район), Гора Кочка, Усть-Бамбуйка (Червоний Яр), Усть-Тулдунь (Муйський район), Орлик на правому березі річки Оки (Окінський район), Безим'янка (Прибайкальський район), Арсентьєво (Селенгинський район), Котельниковський, Талая (льотники Горемики 1), Байкальське VII (Північно-Байкальський район), Перли в гирлі струмка Жемчуг (Тункінський район), Некрасівка в Улан-Уде, Додо-Она, Хотогой-Хабсагай II (Хоринський район), Адамове на річці Баргузин (Баргузинський район), місцезнаходження Байка Кудара, Биково — Байкало — Кудара (Кабанський район), поховання Нова Шишківка в Улан-Уде, поховання у Зеленгоспі віком 7 тис. років томуВ Бурятии случайно открыто погребение эпохи неолита , 5 сентября 2020.
1927 року академік О. Окладників поблизу села Кабанськ та села Фофанове (на межі Прибайкальського та Кабанського районів) знайшов різночасні поховання з виразним інвентарем епохи пізнього неоліту (II тис. до нашої ери), бронзового та залізного віків. У 1934 році М. М. Герасимов розкопав біля села Фофаново ряд здебільшого порушених поховань з інвентарем глазківського типу (Фотанівський могильник). Для Фофанівського могильника китойської культури отримано 11 дат — від 6460 до 5220 до нашої ери.
Темниковська печера в Селенгінському районі відома наскальним живописом доби бронзи та раннього залізного віку. Наскельні малюнки, виконані червоною охрою, відносяться до «селенгінської групи» петрогліфів. Зображено фігури людей, птахів, магічні та солярні знаки, огорожі та ін.
Протомонгольські племена, що проживали тут, створили так звану культуру плиткових могилНаваан Н. Бронзовый век Восточной Монголии, 1975История Монголии, Том I, 2003. До бронзового віку належать: могильники Анінський дацан, Анінський дацан-2, Онинський, Алтачейський, Баїн, Алцак I, Алцак II, Ангір, Челсан, Хукто-Хан (1-7), Хайласин I, петрогліфи Малтай-Шулуун (Ангір), Баїн-Хара, Городовий Утьос, Печера Іркутська, Мондогор-Хабсагай, Наран (Наран-Хабсагай), Хотогой-Хабсагай, писаниця Алташейська, писаниця Хайласин II.
До залізного віку належать: могильник Хукто-Хан (8), місцезнаходження Усть-Дунгуй, стоянка на Баранчеєвському озері, стоянки Хориб'яти, Саган-Шулун, городища Берла 1, Байкальське IV.
Перші держави та племінні утворення на території Бурятії На межі нашої ери південні райони сучасної Бурятії складали північну частину держави Хунну — стародавнього кочового народу, який з 220 до н. е. по ІІ століття н. е. населяв Монгольське плато. Після розпаду Хунну землі перейшли під контроль Сяньбі (93—234) та Жужанського каганату (330—555)История Монголии, 2003.
У VII—VIII ст. південь сучасної Бурятії частково контролювався Східно-Тюркським каганатом (603—744), що змінився на Уйгурський каганат (745—847).
У X—XI ст. південна половина сучасної Бурятії входила до складу держави киданів (907—1125).
Меркіти () — населяли південну Бурятію до початку XIII століття. Залишки народу влилися до інших монгольських племен, частина відкочувала на захід. Серед бурятів існують роди, які ведуть своє походження від меркітів.
Баяти — монгольське плем'я, що населяло південні райони сучасної Бурятії. Частина баятів у XVII столітті відкочувала на захід і осіла на західних відрогах Хангая біля річок Дзабхан та Делгер-Мурен, а потім далі за Монгольським Алтаєм у Джунгарії.
У IX—XIII століттях хорі-тумати (тумед) жили на території сучасних Іркутської області та південного заходу Бурятії, у XIII столітті мігрували у Внутрішню Монголію. Північну Бурятію населяли барга-монголи, які пізніше також відкочували до Внутрішньої Монголії.
У складі Монгольської імперії 1206 — проголошення Темуджина Чингісханом і заснування Великої Монгольської імперії, яка за його синів і онуків простягалася від Адріатики до Тихого океану, включаючи територію етнічної Бурятії навколо Байкалу.
1266 — Монгольська імперія розпалася на окремі держави, але хани визнали формальне старшинство Хубілая.
1271 — Бурятія увійшла до складу Імперії Юань.
Сучасна етнічна Бурятія до XVII століття була частиною Монгольської держави Північна Юань.
На початку XVII століття з Монголії на північ до бурятського населення Забайкалля проникнув буддизм Тибету в традиції Гелугпа, в кінці XVII — початку XVIII поширився на території всього Забайкалля. Спочатку був поширений переважно серед етнічних груп селенгінських та джидинських бурятів, що вийшли незадовго до цього з Халха -Монголії.
У складі Московського царства та Російської імперії
XVII століття Восени 1628 року загін Петра Бекетова, рухаючись вгору Ангарою, досяг земель нижнеудинских і балаганських бурятів.
У 1639 році перші московські колонізатори прийшли до Забайкалля. Максим Перфільєв, піднімаючись річкою Вітім, досяг гирла річки Ципи. В 1647 Іван Похабов по льоду перейшов Байкал і дійшов до монгольської Урги. Через рік почалося міцне приміщення в регіоні — в 1648 році Іван Галкін заснував Баргузинський острог.
В 1652 був закладений Баунтовський острог, в 1653 Іргенський острог, в 1658 — Телембінський і Нерчинський остроги, в 1662 — Кучідський, в 1665 — Селенгінський острог, в 1666 — Удінський. На Селензі пізніше були побудовані Кабанський острог та Іллінська слобода.
У 1674 Єрофієм Бурдуковським був заснований Тункінський острог. Більше 20 років він прослужив першим прикажчиком фортеці, багато зробивши для колонізації Тункінської долини.
У 1679 році у гирлі річки Ітанці, правої притоки Селенги, було збудовано Ітанцінський острог.
У 1681 році засновано Селенгінський Свято-Троїцький та Посольський Спасо-Преображенський монастирі.
У 1689 році було підписано Нерчинський договір між Московією та імперією Цин. Кордон було встановлено по річці Аргунь.
Таким чином, до початку XVII століття Московія, що завоювала Західний Сибір, підійшла до західних і північних рубежів розселення монгольських племен, на якийсь час зупинилася і почала будувати остроги та укріплення в Прибайкаллі.
Одночасно з появою в 1618 році на карті Східної Азії нової потужної імперії Цин активізувалася політика цієї держави щодо Монголії, яка опинилася в безпосередній близькості до нових володінь Московії та Китаю.
Користуючись міжусобними конфліктами між монгольськими правителями, Московія уклала договори з Китаєм — Нерчинський (1689) і Кяхтинський (1727), за якими Прибайкалля і Забайкалля увійшли до складу Московії, а решта Монголії стала провінцією імперії Цин.
До XVII століття по всій території сучасних Монголії, Внутрішньої Монголії та Бурятії безперешкодно кочували монгольські племена. На момент приєднання території Бурятії до Московії у цьому регіоні, через кочовий спосіб життя, мешкали різні монголомовні племена (ехірити, булагати, хори, сартули, сонголи, хонгодори та ін.), що визначило наявність різних діалектів бурятської мови, відмінність у національному одязі, звичаях тощо.
XVIII століття