— неврологічне захворювання, викликане важким отруєнням ртуттю. Ознаки та симптоми включають атаксію, оніміння рук і ніг, загальну м'язову слабкість, втрату периферичного зору та порушення слуху та мови. У крайніх випадках божевілля, параліч, кома та смерть наступають протягом кількох тижнів після появи симптомів. Вроджена форма захворювання також може впливати на плід в утробі матері та викликати церебральний параліч.
Хвороба Мінамата вперше була виявлена в місті Мінамата, префектура Кумамото, Японія, в 1956 році, звідки й походить її назва. Хвороба була викликана викидом метилртуті в промислові стічні води з хімічного заводу, що належить корпорації Чіссо. Викид отруєних стоків тривав з 1932 по 1968 рік. Також було висловлено припущення, що частина сульфату ртуті у стічних водах також була метаболізована до метилртуті бактеріями в осаді. and references therein. Ця високотоксична хімічна речовина біоакумулювалася та біопідсилювалася в молюсках і рибі в затоці Мінамата та морі Ширануї тож, коли місцеве населення вживало ці продукти в їжу, це призводило до отруєння ртуттю. Хоча люди та домашні тварини (коти, собаки, свині) гинули протягом 36 років, Чіссо та уряд префектури Кумамото майже нічого не зробили для запобігання епідемії. Вплив хвороби на котів був настільки сильним, що хворобу назвали «лихоманкою танцівних котів».
Станом на березень 2001 року 2265 жертв були офіційно визнані такими, що мають хворобу МінаматаOfficial government figure as of March 2001. See «Minamata Disease: The History and Measures, ch2», і понад 10 000 отримали фінансову компенсацію від Чіссо.See «Minamata Disease Archives» , Frequently asked questions, Question 6 До 2004 року Chisso виплатила компенсацію в розмірі 86 мільйонів доларів США, і того ж року фірма мусила очистити забруднення.Jane Hightower (2008). Diagnosis Mercury: Money, Politics and Poison, Island Press, p. 77. 29 березня 2010 року було досягнуто мирової угоди щодо компенсації ще несертифікованим жертвам.«Agreement reached to settle Minamata suit», Asahi Shimbun news, 31 March 2010, retrieved 1 April 2010
Другий спалах хвороби Мінамата стався у префектурі Ніїґата в 1965 році. Оригінальна хвороба Мінамата та хвороба Мінамата в Ніїґаті вважаються двома з так званих чотирьох великих спалахів хвороби внаслідок забруднень у Японії.
1908—1955 роки У 1908 році корпорація Чіссо вперше відкрила хімічний завод у Мінаматі, префектура Кумамото, розташованому на західному узбережжі південного острова Кюсю. Спочатку завод виробляв добрива, але разом із загальнонаціональним розвитком хімічної промисловості Японії, розширив свою діяльність на виробництво ацетилену, ацетальдегіду, оцтової кислоти, вінілхлориду та октанолу. Завод у Мінаматі став найпередовішим у всій Японії як до, так і після Другої світової війни. Відходи виробництва цих хімікатів потрапляли в затоку Мінамата через заводські стічні води. Це забруднення мало вплив на навколишнє середовище. Рибному господарству було завдано шкоди через скорочення улову, у відповідь Чіссо досяг двох окремих компенсаційних угод з рибальським кооперативом у 1926 та 1943 рокахHarada, p15
Швидке розширення фабрики Чіссо сприяло росту місцевої економіки, а в міру процвітання компанії — і розвитку міста Мінамата. Таким чином за відсутністю іншої промисловості фірма Чіссо мала великий вплив у місті. У якийсь момент більше половини податкових надходжень міського бюджету Мінамати надходило саме від Чіссо та її працівників, а компанія та її дочірні підприємства відповідали за створення чверті всіх робочих місць у Мінаматі.George, pp35-36 Місто навіть охрестили «містом-замком» Чіссо, натякаючи на столиці феодалів, які правили Японією в період Едо.George, p26
Фабрика Чіссо вперше почала виробництво ацетальдегіду в 1932 році з 210 тонн в рік. У 1951 році виробництво зросло до 6000 тонн і врешті досягло піку в 45 245 тонн у 1960 роціReport of the Social Scientific Study Group on Minamata Disease, In the Hope of Avoiding Repetition of a Tragedy of Minamata Disease , National Institute for Minamata Disease, p. 13. Виробництво фабрики історично становило від чверті до третини загального виробництва ацетальдегіду в Японії. Хімічна реакція, що використовувалася для отримання ацетальдегіду, потребувала сульфат ртуті як каталізатор. З серпня 1951 року, співкаталізатор був замінений з діоксиду марганцю на сульфід заліза.Eto et al. (2010) Побічна реакція цього каталітичного циклу призвела до утворення невеликої кількості (близько 5 %) органічної сполуки ртуті, так званої метилртуті. В результаті заміни каталізатора ця високотоксична сполука регулярно потрапляла в затоку Мінамата в період з 1951 по 1968 рік, коли такий метод виробництва був остаточно припинений.Gilhooly, Rob, «Mercury rising: Niigata struggles to bury its Minamata ghosts», Japan Times, 13 June 2015
1956—1959 роки 21 квітня 1956 року в фабричній лікарні Чіссо в Мінаматі була обстежена п'ятирічна дівчинка. Лікарів спантеличили її симптоми: труднощі при ходьбі, мовленні, судоми. Через два дні у її молодшої сестри також почали проявлятися ті самі симптоми, і її також госпіталізували. Мати дівчаток повідомила лікарям, що донька її сусідки теж має подібні проблеми. Після поквартирного обстеження було виявлено та госпіталізовано ще вісім пацієнтів. 1 травня 1956 року директор лікарні повідомив місцеве управління охорони здоров'я про виявлення «епідемії невідомого захворювання центральної нервової системи», що стало офіційним відкриттям хвороби Мінамата.Harada, p10
Для розслідування дивної хвороби наприкінці травня 1956 року міська влада та лікарі створили Комітет протидії дивній хворобі. Через локалізований характер захворювання підозрювали, що воно заразне, і як запобіжний захід пацієнтів ізолювали, а їхні будинки дезінфікували. Хоча згодом зараження було спростовано, ця початкова реакція сприяла стигматизації та дискримінації місцевих жителів Мінамати. Під час своїх розслідувань комітет виявив дивовижні анекдотичні історії дивної поведінки котів та інших тварин у районах навколо будинків пацієнтів. Приблизно з 1950 року в кішок спостерігали конвульсії, вони божеволіли та помирали. Місцеві жителі назвали це захворювання «хворобою котячих танців» через їхній хаотичний рух. Ворони падали з неба, водорості більше не росли на морському дні, а риба плавала мертвою на поверхні моря. Коли масштаби спалаху стали зрозумілими, комітет запросив дослідників з Університету Кумамото (або Кумадай) допомогти в дослідницькій роботі.Nicol, C.W., «Minamata: a saga of suffering and hope», Japan Times, 7 October 2012, p. 10
24 серпня 1956 року в університеті Кумамото була створена дослідницька група, яка мала розслідувати обставини хвороби. Дослідники з Школи медицини почали регулярно відвідувати Мінамату та проводили госпіталізацію пацієнтів до університетської лікарні для детальнішого обстеження. Поступово виявлялася повніша картина симптомів, які виявляли пацієнти. Хвороба розвивалася без жодних попередніх ознак, пацієнти скаржилися на втрату чутливості та оніміння рук і ніг. Вони ставали неспроможними хапати дрібні предмети або застібати ґудзики. Вони не могли бігати чи ходити, не спотикаючись, їхні голоси змінювалися у висоті, і багато пацієнтів скаржилися на проблеми з зором, слухом і ковтанням. Загалом ці симптоми посилювалися і супроводжувалися сильними судомами, комою і, зрештою, смертю. До жовтня 1956 року було виявлено сорок пацієнтів, чотирнадцять із яких померли: летальність у 35 %.Harada, pp23-24
Пошук причини Дослідники з Кумадая також почали займатися виявленням причин дивної хвороби. Вони виявили, що жертвами хвороби часто були члени однієї сім'ї, а самі випадки були скупчені в рибальських селах уздовж берега затоки Мінамата. Основною їжею жертв незмінно були риба та молюски з затоки Мінамата. Місцеві коти, які, як правило, їли залишки з сімейного столу, помирали з симптомами, подібними до тих, які були виявлені у людей. Це змусило дослідників припустити, що спалах був спричинений якимось харчовим отруєнням, головними підозрюваними в якому є заражена риба та молюски.
4 листопада дослідницька група оголосила про свої перші висновки: «Хвороба Мінамата скоріше за все є отруєнням важким металом, імовірно, він потрапляє в організм людини переважно через рибу та молюсків».Harada, pp26-27
Ідентифікація ртуті Метилртуть, органічна сполука ртуті, що виділяється в заводських стічних водах і є причиною хвороби Мінамата Як тільки розслідування визначило важкий метал як речовину, відповідальну за отруєння, стічні води з фабрики Чіссо одразу ж запідозрили як джерело. Власні тести компанії показали, що її стічні води містять багато важких металів у концентраціях, досить високих, щоб викликати серйозну деградацію навколишнього середовища, включаючи свинець, ртуть, манган, арсен, талій і мідь, а також такий халькоген, як селен. Визначити, яка конкретна отрута спричинила хворобу, виявилося надзвичайно складно, тож це зайняло багато часу. Протягом 1957 і 1958 років дослідниками було запропоновано багато різних теорій. Спочатку небезпечною речовиною вважали манган через його високі концентрації, виявлені в рибі та органах померлих. Була також запропонована теорія талію, селену та множинних забруднювачів, але в березні 1958 року британський невролог Дуглас Макалпайн, який відвідав місто, припустив, що симптоми в Мінаматі нагадують симптоми органічного отруєння ртуттю, таким чином в центрі уваги дослідження опинилася ртуть.
У лютому 1959 року було проведено дослідження поширення ртуті в затоці Мінамата. Результати буквально шокували дослідників. Велику кількість ртуті було виявлено в рибі, молюсках і мулі затоки. Найвищі концентрації були зосереджені навколо каналу стічних вод заводу Чіссо в гавані Хяккен; концентрація поступово зменшувалася при виході в море, чітко ідентифікуючи завод як джерело забруднення. У гирлі каналу стічних вод забруднення було таким сильним, що було виявлено 2 кг ртуті на тонну осаду: рівень, який був би економічно вигідним для видобутку цього металу. І справді, Чіссо пізніше створив дочірню компанію для регенерації та продажу ртуті, вилученої з мулу.Harada, p50
У людей із захворюванням, а також у населення Мінамата в цілому були взяті зразки волосся. У пацієнтів максимальний зареєстрований рівень ртуті становив 705 частинок на мільйон (ppm), що вказує на дуже сильний вплив, а у жителів Мінамати без симптомів рівень становив 191 ppm у порівнянні із середнім рівнем 4 ppm для людей, які проживають за межами району Мінамата.
12 листопада 1959 року Підкомітет з харчових отруєнь Мінамати Міністерства охорони здоров'я та соціального забезпечення опублікував свої результати: Хвороба Мінамата — це отруєння, яке вражає переважно центральну нервову систему і викликається споживанням великої кількості риби та молюсків, що мешкають у затоці Мінамата та її околицях, основним збудником якого є якась органічна сполука ртуті.
1959 рік
Під час розслідування в Кумадаї речовину, яка стала джерелом хвороби, було ідентифікована як важкий метал, та визначено, що джерелом забруднення була фабрика Чіссо. Після того як фірма потрапила під пильнішу увагу та намагаючись уникнути критики, маршрут виходу стічних вод був змінений. Чіссо знала про шкоду, завдану довкіллю стічними водами, і добре знала, що вона є головним підозрюваним у розслідуванні хвороби Мінамата. Попри це, з вересня 1958 року замість того, щоб скидати свої відходи в гавань Хяккен (осередок дослідження та джерело первинного забруднення), фірма вирішила скидати стічні води безпосередньо в річку Мінамата. Негайним наслідком стала загибель риби в гирлі річки, і з цього моменту нові жертви хвороби Мінамата почали з'являтися в інших рибальських селах уздовж узбережжя моря Ширануї, оскільки забруднення поширювалося на ще більшу територію.Harada, pp38-39