Історія

Перша згадка про церкву в Черничині походить з 1430 року.

Існування католицького костелу святого Михайла Архангела в Черничині ведеться з часів Ягелонів. В 1440 році приєднано цей костел в характері філії до фари грубешівської. Існування костела в Черничині підтверджує документ з 1548 року. В 1589 році зліквідовано парафію католицьку з причин дуже малої кількості віруючих. Будинок костелу згорів в 1616 році і на його місці збудовано ще одну церкву, а територію католицької парафії з Черничина приєднано в 1629 році до парафії в ГрубешовіKs.M.Zahajkiewicz, Diecezja Lubelska. Informator historyczny i administracyjny, Wyd. Kurii biskupiej, Lublin 1985; ss. 493, s.176.

Люстрація з 1661—1665 років нотує тут пусту церкву без священникаLustracja województwa ruskiego 1661—1665, cz. III. Ziemia halicka i chełmska. Wyd. E. i K. Arłamowscy i W. Kaput. Ossolineum 1976, s. 280.

В 1713 році в Черничині була посвячена дерев'яна церква БогоявленняChełmski Konsystorz Greckokatolicki http://szukajwarchiwach.pl/35/95/0/6/162/skan/full/a8cMuqn4eoVZnaRI2XI8LQ

В 1760 році існувала в Черничині парафіяльна дерев'яна церква Богоявлення, належала до грубешівського деканату.

Нову дерев'яну церкву збудували в 1771 році. Стояла вона на так званому «бурячаному майдані» — ближче до перехрестя доріг від сучасної святині. Після перевірки занотовано, що до церкви належало 1,5 лана поля, 2 городи та луг на «10 косарів». Біла хата священника мала 3 вікна та веранду, дерев'яні сіни, а також пекарню з 3 вікнами та 2 лавками. Збоку стояла стодола, повітка, стайня, два малі хліви й комора. Всі будинки господарчі були збудовані з дерева та вкриті соломоюD.P.Tomczuk. Niegrodowe starostwo hrubieszowskie w XV—XVIII wieku, Lublin 2003,mps dr na UMCS w Lublinie, s.314,s.282.

В XVIII столітті була в селі каплиця, про яку згадують джерела в 1726 i 1772 роках.;

В 1816 році парафія в Черничині разом з філією в Масломечах належала до Грубешівського деканату, Холмської дуєцезії і нараховувала 1218 вірян, з яких до сповіді надавалося 890 вірян.Chełmski Konsystorz Greckokatolicki.Stan diecezji chełmskiej 1816 r.: http://szukajwarchiwach.pl/35/95/0/6/147/skan/full/U5zQC9EVvVmfkuK8ueJdng

Серед міжконфесійних суперечок варто відзначити суперечку між селянами греко-католицької віри сіл: Черничин, Богородиця (), Побережани, Дяконів (), Шпіколоси (), Ярославець (), Бусенець (), Путновиць і парохом костелу римо-католицького в Грубешові. Суперечка полягала на тому, що селяни греко-католицької віри відмовлялись платити десятину на римо-католицький костел в Грубешові. Ця справа почалася 12.12.1827 року і пройшла через всі інстанції Люблінської Воєводської Комісії, Комісії Внутрішніх та Духовних Справ, Адміністративної Ради і дійшла до самого намісника російського царя у Варшаві князя Паскевича І. Ф. Після чергового перегляду всієї справи було представлено рапорт Адміністративній Раді від 24.06.1833, який підтримав всі рішення попередніх комісій і зазначив, що вимагання греко-католиків безпідставні і наказував місцевій владі примусити до врегулювання цієї данини або укласти добровільну угоду поміж греко-католицькою громадою і парохом римо-католицьким. Це рішення затвердив сам намісник у липні 1833 року, про що були повідомленні селяни через Державний Секретаріат при Адміністративній Раді.

Але справа на цьому не закінчилася. Тим разом уже римо-католицький парох з Грубешова Фелікс Трущинський почав скаржитися до намісника, що греко-католицька громада і надалі не має наміру виконувати рішення намісника. Через що Адміністративна Рада змушене була 21.11.1833 року знову вернутись до розгляду цієї справи. І 03.12.1833 року після чергового перегляду рішення Комісії Внутрішніх та Духовних Справ від 24.06.1833 року розділила цю справу на два аспекти: 1) чи селяни, котрі належать до громади, мають платити десятину; 2) кому служить право побирати десятину. Якщо до першої половини справи не було ніяких питань щодо сплати податку, то в другій частині Адміністративна Рада ухвалила рішення, що десятина повинна бути віддавана парохам місцевим греко-католицької віри, котрі зобов'язані до релігійного богослужіння в Грубешівській гміні. Але і це рішення не розв'язало остаточно спору і справа тягнулася ще кілька років.

В Черничині деканом греко-католицької церкви був тоді Михайло Хилевський.

В 1840 році до складу греко-католицької парафії входили: Черничин, Козодави, Метелін, Масломичі () і Черничинок. Налічувала парафія тоді 1820 віруючихRzemieniuk, Florentyna. Unici Polscy: 1596—1946. Siedlce: Florentyna Rzemieniuk, 1998.s.80.

У 1862 році Черничинська парафія вже нараховує 1898 вірян.Chełmski Konsystorz Greckokatolicki http://szukajwarchiwach.pl/35/95/0/6/163/skan/full/LndsECfEo37t-f0j14RTSw

В 1870 розпочато будівництво в Черничині — нової мурованої церкви Всіх Святих греко-католицького обряду.

Примусове обернення у православну віру

Щоб зменшити вплив римо-католицької церкви на суспільне життя в Польщі після Січневого повстання 1863—1864 років, царським урядом було ухвалене рішення про примусове обернення у православну віру греко-католиків Холмщини.

16.12.1871 року о. Маркелл (Попель), виконуючи функцію адміністратора Холмської єпархії, видав циркуляр № 32, наказуючи обов'якове святкування днів св. Миколая, св. Івана Богослова, св. Івана Хрестителя при одночасній забороні згадування св. Йосафата та обходження свят Непорочного зачаття Діви Марії, Свята Тіла і Крові Христових. Надзвичайний комітет до справ Холмської єпархії в червні 1872 постановив, що в місцевостях, де місцеві сили порядку не будуть у стані опанувати ситуацію, — інтервенює військо. На початку 1873 року Попель ухвалив рішення про впровадження протягом 3 місяців до парафій греко-католицьких літургію цілком засновану на російському зразку. Такі рішення адміністратора дієцезії зустріли протест кількох десятків священників, котрі попросили до звільнення їх із займаних посад пробощів. Інші збойкотували постанову циркуляру. Обидві групи в кінцевому випадку втратили свої парафії.

Така ж ситуація сталася і в Черничині. Після святкування забороненого Свята Тіла і Крові Христових в червні 1872 року пробоща з Черничина Миколу Себовича було звинувачено священниками-москофілами (Маркелл Попель, Йосип Войціцький, Іполіт Криницький, Лаврівський, Цибик, Хойнацький, Гошовський), котрі були членами єпархіального духовного суду, в : недотримуванні обов'язків та порядку в проведенні служби божої; нерегулярному веденні проповідей та катехизації; веденні в парафії церковних молитов не на староцерковнослов'янській мові; неправильному веденні церковного співу хору під час служб.

В листі від Холмської єпархіальної консисторії № 1552 від 09.10.1872 року до пробоща парафії Черничина о. Миколи Себовича зазначалося, що «влада отримала відомість, що Ви не звертаючи уваги на розпорядження духовної влади від дня 16.12.1871 року № 32 про обходи в Холмській дієцизії святкових днів, в біжучому році святкували згідно обряду латиського урочистість Свята Тіла і Крові Христових з цілою латинсько-польською церемонією. Внаслідок цього, дієцизіальний консистор дня 27.06.1872 № 1411 наказав грубешівському декану дізнатися про згаданий Ваш вчинок. З Ваших вияснення від 05.07.1872 № 140, представленого деканові разом з рапортом від 10.07.1872 № 148, виявляється, що ви не визнаєте обов'язку підпорядкуванню наказу духовній владі від 16.12.1871 р. № 32; що Ви невірні подвійній присязі, на яку в Вашому поясненні Ви спираєтесь, оскільки не виконуєте розпорядження існуючої влади дієцизиальної; що Ви виходите з засад „священик для парафії, а не парафія для священика“ і готові виконувати всілякі протиправні вимоги своїх парафіян, тому що дозволяєте їм управляти собою, тоді коли Ви повинні управляти ними, навчати та спонукувати до поважання та виконання наказів духовної і цивільної влади; що ви не виконуєте найсвятішого обов'язку пастиря, не навчаючи повірених Вам парафіян наказів віри та моральності при допомозі проповідей та катехизації. Розглянувши все це, дієцизиальний духовний суд на згаданих зборах дня 31.08.1872 року, визнав Вас винним у навмисному і визнаному спротиві розпорядженням духовної влади та невиконанні правових обов'язків пастиря, за що видано вирок — усунення Вас від обов'язків пробоща черничинської парафії і заслання на поправу до Радечниці, з тим, щоб у випадку висловленого каяття і оголошення з Вашої сторони готовності підпорядкуватися постановам духовної та цивільної влади — надати Вам іншу, менш значну парафію. Адміністратор Холмської дієцизії, кафедральний канонік (підписано) Попель. За секретаря (підписано) о. Ф. Троць.»

На таке рішення членів дієцезіального духовного суду — декан грубешівського деканату о. І.Міхайловський направив лист від. 09.01.1873 р., до о. М.Себовича

«Декан грубешівського деканату, село Дяконів, дня 9 січня 1873 р. № 3.

до Його Приподобія пробоща парафії Черничина о. Миколи Себовича.

На підставі рішення влади дієцезіальної від дня 30 грудня 1872 р. № 2709 при цьому передає вирок цієїж влади від дня 9 жовтня 1872 р. № 1552, на силі якого від дня 14 січня 1873 року забороняється Вашому Преподобію виконувати в межах Холської дієцизії всіх обов'язків духовного стану, негайно та без жодного спротиву підпорядкуватися вироку духовної влади і відправитися до Радечниці, де від дня прибуття буде виділено 150 російських рублів на річне утримання. Парафіяльну та церковну власність, а також всі церковні документи віддати пробощові парафії Сліпче о. Ф.Куркевичу, (підписано) о. Міхайловський».«Gazeta Narodowa» We Lwowie, Nr. 85, Niedzieła dnia 6. Kwietnia 1873,s.2.

Люди, свідомі такого вироку, говорили, що він був заснований на сфальшованих доказах та зробив сильне враження на парафіян, котрі як тільки дізналися про зміст вироку, зібралися біля плебанії та обступили її, щоб ще раз побачити свого священника, який протягом 30 років був для них батьком, приятелем і доброчинцем. Обурення в Черничині, викликане несправедливим вироком, протягом кількох тижнів було таке велике, що більшість парафіян грозилася, що не дозволить нікому доторкнутися до свого пробоща і весь час його пильнували. Нічому це не помогло, і не переконування, і не просьби о. М. Себовича, який будучи переконаний, що такі виявлення ознак прихильності зі сторони парафіян, йому самому не допоможуть, а тільки можуть принести невинних жертв, на які російська влада тільки чекає, щоб їх тільки скривдити та окрасти, і для цього зі страху перед нещасними випадками, вирішив уночі прослизьнути тихо, що йому щасливо вдалося. Не згодився перейти на православ'я та виїхав на початку 1874 року до Галичини — отримав там у 1874 році греко-католицьку парафію в Медиці, в Перемишльській єпархії.

Віруючі переставали відвідувати церкви, деякі зустрічалися по домах для спільної молитви. Священників, прихильних православній вірі не впускали до святинь або випроваджували з церкви під час богослужіння. Ховано ключі від церкви. Згідно з попередніми інструкціями в таких ситуаціях втручалося військо, примушуючи до відкриття церков і відправлення набоженств згідно православного обряду. Таке втручання військових часто закінчувалося загибеллю мирян і їх священників, до непокірних застосовувалися штрафи, ув'язнення, заслання, покарання різками. Проєкти нових греко-католицьких церков поправляли під стиль візантійсько-слов'янський (звідси такий вигляд церкви в Черничині). На перебудову церкви в Черничині було обкладено контрибуцією католицького ксьондза в Грубешові.

Не звертаючи уваги на репресії, опір греко-католиків ще тривав протягом 1874 року.