Р-14Gunter's Space Page — R-14 Usovaya (SS-5, Skean) MRBM(індекс ГРАУ 8K65, кодова назва НАТО SS-5 Skean (гельський ніж)) — одноступенева балістична ракета середньої дальності розроблена Радянським Союзом під час холодної війни.

Головний конструктор — Михайло Янгель. Серійне виробництво здійснювалося на заводах №  586 у Дніпропетровську (нині Дніпро) і № 1001 у Красноярську.

Завдяки новим конструктивним рішенням, розмірам, матеріалам та новому складу ракетного палива, ракета Р-14 мала удвічі більший радіус польоту ніж Р-12. Із завершенням розробки комплексу бойових ракет Р-12, Р-14 та Р-16, в СРСР створили новий рід військ — Ракетні війська стратегічного призначення.

Історія Проєктування Постановою уряду від 2 липня 1958 року наказувалося розробити нову МБР з дальністю 4000 км з початком випробувань у квітні 1960 року. Ескізний проєкт завершено у грудні 1958 року. Як пальне використовувався несиметричний диметилгідразин (НДМГ), оскільки 15-річні дослідження Глушка щодо використання НДМГ як палива показало, що можливо досягти питомий імпульс на 6-8 секунд кращий, ніж в палива на основі гасу.

Випробування Перші випробування нового ракетного двигуна почалися в Загорську 28 березня 1960 року. Льотні випробування ракети та її пускового комплексу 8С224 з Капустіного Яру почалися 6 червня 1960 року і завершилися 15 лютого 1961 року. Вони включали випробування з різними боєголовками із зоною ураження поблизу Братська.

Виробництво Виробництво ракети здійснювалося на заводі № 586 у Дніпропетровську і на заводі № 1001 у Красноярську. Двигун РД-216 створювався на заводі № 586. У 1962 році проєктування майбутніх версій і повний пакет креслень передано Решетньову в Красноярське КБ-10 (пізніше НВО «Прикладна механіка»). Потім розробку передано на субпідряд ВО «Польот» в Омську, де головним конструктором був А. С. Клінишков. Виробництво пізніших версій відбувалося на авіаційному заводі № 166 в Омську.

Р-12 і Р-14 використовували окисник AK-27I, пальним Р-12 був самін, в Р-14 гептил. Обидві ракети використовували наземний пусковий комплекс СП-6.

Бармін на Спецмаші сконструював транспортер.

На озброєнні Ракета прийнята на озброєння 24 квітня 1961 року; початкова оперативна спроможність першого дивізіону з чотирьох пускових установок досягнута 31 грудня 1961 року, перший полк організовано наступного дня. До кінця 1962 року два полки були повністю боєздатні в УкрРСР та ЛатРСР, згодом наземні стартові майданчики розміщені в Калінінграді та БРСР.

Ракета мала гарантований термін зберігання 30 днів у заправленому стані та час реакції 2 години після запуску.

Полк складався з двох дивізіонів, всього вісім пускових установок; до 1970-х років один мобільний полк складався з 3 блоків управління і 4-5 пускових установок. Після введення головними цілями Р-14 були PGM-17 Tor у Великобританії, PGM-19 Jupiter в Італії та Туреччині та база підводних човнів UGM-27 Polaris у Роті, Іспанія.

Ядерні випробування 5 і 8 вересня 1962 року під час ядерних навчань «Тюльпан» з Байкальського району по ядерному полігону Нова Земля запущено ракетт Р-14 з бойовими термоядерними боєголовками.

Карибська криза У 1962 році внаслідок рішення Радянського Союзу розгорнути на острові Куба два полки з 16 пусковими установками Р-14 і три полки Р-12 почалося ядерне протистояння між СРСР і США, відоме як Карибська криза. До оголошення Сполученими Штатами карантину, на острові розміщені Р-12 і 24 одномегатонні боєголовки, ракети Р-14 рухалися до Куби. Після вирішення кризи боєголовки і Р-12 виведені, розгортанняі Р-14 на Кубі скасовано.

Р-14У У травні 1960 року дозволено розробка версії Р-14У (універсальна), яка могла запускатися з наземних майданчиків і з ракетних шахт комплексу «Чусова», в січні 1962 року почалися випробувальні пуски. У шахтному варіанті кожен полк складався з двох дивізіонів, кожен дивізіон становив єдину вогневу точку з укріпленим командно-технічним пунктом і трьома шахтами. Бункери розташовувалися на відстані не менше 100 м від інших відносно технічної точки. Кожен бункер мав глибину 30 м і був укріплений, щоб витримувати надлишковий тиск 2 кг/см2. Конструкція бункеру прийнята на озброєння в червні 1963 року, перший бункерний дивізіон Р-14У почав функціонувати в Прієкуле, Латвія, в 1964 році. Також комплекси побудованіо на Далекому Сході Росії, в Казахстані, Україні та ЛитвіР-14У.

Розгортання Р-14 і Р-14У досягло піку в 1964—1969 рр. з 97 пусковими установками. Реакція у стані нормальної готовності становила 1-3 години для холодного запуску і 5-15 хвилин для гарячого запуску. Стани готовності для реакції 3-5 хвилин можуть зберігатися кілька годин для майданчиків холодного запуску і кілька днів для майданчиків гарячого запуску. У 1971 році почалося поетапне припинення використання майданчиків гарячого запуску, а Р-14У (у змішаному розгортанні з мобільними пусковими установками) знято з експлуатації наприкінці 1970-х років. У 1969 році почалося поетапне зняття з експлуатації частини майданчиків холодного запуску, і в період з 1978 по 1983 роки ракета поступово замінена на РСД-10, Р-14 повністю знята з експлуатації в 1984 році. Після підписання Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності 9 серпня 1989 року знищено шість ракет Р-14, що залишилися на зберіганні.

Похідні Ракета Р-14 з другим ступенем була основою ракет-носіїв для різноманітних легких цивільних і військових супутників, . Для нової ракети-носія переобладнали стартовий комплекс № 15 (ПУ-15) на майданчику 41, раніше використовуваний для випробувань Р-16. У 1964 році відбулись два запуски (один невдалий) ракети-носія 65С3, вісім ракет запущено протягом наступного року на Байконурі. До 1966 року з Байконура чотири рази успішно і двічі невдало запущено ракету-носій «Космос-3» (11K65), яку замінила ракета-носій «Космос-3М» (11K65M), знята з експлуатації в 2010 році після 440 запусків, більшість з яких з Плесецька, деякі з Капустиного Яру.

Оператори

Ракетні війська стратегічного призначення

Примітки

Посилання

Глобальна безпека: R-14 / SS-5 Skean