Кору́пція (від — псувати) — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення. Корупція є формою та/або злочину, вчинений особою чи організацією, наділеною владними повноваженнями, з метою отримання неправомірної вигоди чи зловживання владою для особистого збагачення. Корупція може включати такі діяння, як хабарництво, торгівля впливом, привласнення коштів і шахрайство, а також практики, які є законними в багатьох країнах, наприклад лобізм. Політична корупція виникає тоді, коли посадова особа або інший публічний службовець діє в офіційному статусі задля особистої вигоди.
Історично термін «корупція» мав ширше значення і стосувався впливу певної діяльності на суспільну мораль і добробут: наприклад, давньогрецького філософа Сократа засудили до страти зокрема через «розбещення молоді».
До корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційними повноваженнями — повноваженнями щодо розподілу якихось ресурсів, що їй не належать, на свій розсуд (чиновник, депутат, суддя, співробітник правоохоронних органів, адміністратор, екзаменатор, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку (ренти), зв'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримувальним чинником — ризик викриття і покарання.
Сучасна корупція сприймається як найпоширеніша в клептократіях, олігархіях, , авторитарних режимах та , однак наукові дослідження та політичні звіти визнають, що вона існує і в заможних капіталістичних країнах. У книзі «Наскільки корумпована Британія?» (англ. How Corrupt is Britain?) Девід Вайт зазначає, що корупція пронизує «широкий спектр шанованих інституцій» Сполученого Королівства, попри її статус однієї з найменш корумпованих країн за рейтингом Індексу сприйняття корупції (CPI). У промові 2022 року щодо «Сучасної корупції» адміністраторка USAID Саманта Павер заявила: «Корупція — це більше не просто розкрадання національних багатств окремими автократами задля розкішного життя», а й функціонування складних транснаціональних мереж, зокрема фінансових установ, прихованих під грифом таємності. Відповідаючи на книгу Вайта, Джордж Монбіот розкритикував CPI за його вузьке визначення корупції, оскільки індекс спирається здебільшого на опитування топменеджерів щодо випадків хабарництва. Інші дослідники також наголошують, що «глобальні метрики систематично недооцінюють корупцію багатих (яка має тенденцію бути легалізованою, інституціоналізованою та неоднозначною з етичного погляду) на противагу корупції бідних».
Корупція та злочинність є ендемічними соціологічними явищами, які постійно виникають практично в усіх країнах світу у різному ступені та пропорціях. Останні дані свідчать про зростання рівня корупції. Кожна держава виділяє внутрішні ресурси на контроль і регулювання корупції та стримування злочинності. Комплекс заходів, спрямованих на подолання цього явища, зазвичай об'єднують під загальним терміном антикорупційна діяльність (або протидія корупції / боротьба з корупцією). Крім того, глобальні ініціативи, як-от Ціль сталого розвитку ООН 16, містять конкретне завдання суттєво зменшити масштаби корупції в усіх її формах. Останні ініціативи, зокрема Tax Justice Network, виходять за межі хабарництва та розкрадань, привертаючи увагу до податкових зловживань.
Людвіг фон Мізес один з основоположників Австрійської школи економіки писав «Зло, яке людина завдає своєму ближньому, ранить не лише того, кому воно заподіюється, але й того, хто його чинить. Ніщо так не розбещує людину, як те, що вона є рукою закону і змушує людей страждати»Liberalism: In the Classical Tradition. (Irvington-on-Hudson, N.Y.:
Foundation for Economic Education, 1985).. Також він писав: «Корупція — це зло, притаманне кожному уряду, який не контролюється пильною громадською думкою».Omnipotent Government: The Rise of the Total State and Total War
(Spring Mills, Pa.: Libertarian Press, 1985).
Визначення та масштаби
Стівен Д. Морріс,Morris, S.D. (1991), Corruption and Politics in Contemporary Mexico. University of Alabama Press, Tuscaloosa професор політології, зазначив, що політична корупція — це нелегітимне використання публічної влади задля задоволення приватного інтересу. Економіст Ієн Сеньйор визначив корупцію як таємне надання товарів або послуг третій особі для здійснення впливу на певні дії, що приносять вигоду корупціонеру, третій особі або їм обом, якщо корумпований суб'єкт має відповідні повноваження.Senior, I. (2006), Corruption – The World's Big C., Institute of Economic Affairs, London Економіст Світового банку розширив цю концепцію, включивши «легальну корупцію», за якої зловживання владою відбувається в межах закону — оскільки можновладці часто мають змогу ухвалювати закони для власного захисту. У сфері інфраструктури наслідками корупції стають зростання витрат і строків будівництва, зниження якості та зменшення кінцевої суспільної вигоди.
Корупція є складним явищем і може проявлятися в різних масштабах. Вона варіюється від дрібних послуг між невеликою кількістю осіб (побутова або низова корупція), до зловживань, що охоплюють державний апарат у великих масштабах (верхівкова або «велика» корупція), і корупції, настільки поширеної, що вона стає елементом повсякденної структури суспільства, включно з випадками, коли корупція є однією з ознак організованої злочинності (системна корупція). «Корупцію багатих» особливо важко виміряти, і вона переважно випадає з поля зору традиційних метрик на кшталт CPI.
Було розроблено низку індикаторів та інструментів, здатних вимірювати різні форми корупції з підвищеною точністю; однак, коли їх застосування неможливе, одне з досліджень запропонувало орієнтуватися на масу тіла як на приблизний індикатор, виявивши, що ожиріння міністрів кабінетів у пострадянських державах суттєво корелює з більш точними показниками корупції.
Дрібні розкрадання, масштабні розкрадання, «гроші за швидкість», «гроші за доступ» Політекономістка Юень Юень Ан «розкладає корупцію на складники», виокремлюючи чотири типи, які охоплюють як дрібну, так і верхівкову корупцію, а також її законні й незаконні варіації: дрібні розкрадання (англ. petty theft), масштабні розкрадання (англ. grand theft), гроші за швидкість (англ. speed money) та гроші за доступ (англ. access money). За її визначенням, «гроші за швидкість» — це «дрібні хабарі, які бізнес або громадяни платять бюрократам задля подолання бюрократичних перепон або пришвидшення процедур». Саме цей різновид корупції пов'язують із гіпотезою «ефективного мастила» (англ. efficient grease hypothesis), яку економісти на практиці визнали обтяжливою для бізнесу. «Гроші за доступ» Ан визначає як «великі винагороди, які представники бізнесу надають впливовим чиновникам не просто за швидкість, а заради отримання ексклюзивних і цінних привілеїв». Більшість теоретичних праць про хабарництво фокусуються на грошах за швидкість, ігноруючи плату за доступ. «З погляду підприємця, гроші за доступ є скоріше не податком, а інвестицією... перетворюючи це явище з мастила на гальмівний осад». Поширеність цих чотирьох категорій оцінює Індекс розмежованої корупції (англ. Unbundled Corruption Index).
У той час як корупція через розкрадання та гроші за пришвидшення ендемічна для бідних країн, гроші за доступ зустрічаються як у бідних, так і в заможних державах.
Дрібна (низова) корупція Дрібна корупція відбувається в менших масштабах і виникає на рівні безпосереднього надання публічних послуг під час взаємодії чиновників із громадянами. Наприклад, у реєстраційних органах, відділках поліції, державних ліцензійних комісіях та в багатьох інших приватних і публічних секторах.
Велика (верхівкова) корупція Велика корупція визначається як зловживання на найвищих щаблях державної влади, що вимагає істотного спотворення політичної, правової та економічної систем. Вона зазвичай притаманна країнам з авторитарними або диктаторськими режимами, а також державам із неналежним рівнем контролю та розслідування корупційних дій.
Державний устрій у багатьох країнах базується на розподілі влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки задля забезпечення їхньої незалежності, що має знижувати вразливість до верхівкової корупції.
Системна корупція Системна корупція (або ендемічна корупція) зумовлена насамперед вадами самої організації чи процесів, на противагу корупційним діянням окремих посадовців усередині справної системи.
До чинників, що живлять системну корупцію, належать конфлікт інтересів, дискреційні повноваження, монопольні повноваження, брак прозорості, низький рівень оплати праці та культура . Конкретні прояви включають «хабарництво, вимагання та розтрату» в умовах, коли «корупція стає правилом, а не винятком». Науковці розрізняють централізовану та децентралізовану системну корупцію залежно від рівня державного апарату, на якому вона зосереджена; у таких регіонах, як пострадянські держави, спостерігаються обидва типи. Значною проблемою корупція стала в Китаї, де суспільство традиційно спирається на особисті зв'язки. Наприкінці XX століття це переплелося з прагненням до швидкого збагачення, призвівши до сплеску корупційних діянь. Історик Кіт Шоппа зазначає, що хабарництво було лише одним із проявів китайської корупції, яка також охоплювала «розкрадання, непотизм, контрабанду, вимагання, кумівство, відкати, шахрайство, марнотратство державних коштів, незаконні комерційні операції, біржові маніпуляції та афери з нерухомістю». В умовах частих антикорупційних кампаній звичним запобіжним заходом стало виведення нелегальних коштів за кордон.R. Keith Schoppa, Revolution and Its Past: Identities and Change in Modern Chinese History (3rd ed. 2020) p . 383.
У таких державах, як Сполучені Штати, спостерігається порівняно високий рівень довіри між незнайомцями. У країнах Латинської Америки рівень цієї довіри нижчий. Натомість до знайомих ставляться з високою довірою та повагою, що не так виражено у США. Саме це створює підґрунтя для корупції в деяких латиноамериканських країнах: якщо всередині певної владної структури панує впевненість, що ніхто не видасть інших, корупційні схеми втілюються без перешкод.Lambsdorff, Johann. The New Institutional Economics of Corruption. Routledge, 2006.
Зрощення держави та бізнесу Хоча це не завжди супроводжується прямим хабарництвом, нещодавні дослідження фіксують формування в Китаї специфічної моделі великих недержавних бізнес-груп, що нагадують мафіозну систему. За таких умов межа між публічними та приватними суб'єктами стирається.
Причини За теорією ,Klitgaard, Robert (1998), Controlling Corruption, University of California Press, Berkeley, CA корупція виникає тоді, коли корупційна вигода перевищує можливі , помножені на ймовірність бути викритим і притягнутим до відповідальності.
Оскільки високий рівень монополії та дискреції в поєднанні з низькою прозорістю не завжди автоматично породжує корупцію, інші дослідники доповнили формулу четвертою змінною — «моральністю» чи «доброчесністю». Моральний вимір має внутрішній аспект (питання менталітету) та зовнішній, зумовлений такими обставинами, як бідність, недостатня оплата праці, неналежні умови праці та недієві або занадто заплутані процедури, що деморалізують людей і спонукають їх до пошуку «альтернативних» шляхів.
Згідно з оглядовим дослідженням 2017 року, основними причинами корупції визнано такі чинники:Зазначається, що при зіставленні найбільш і найменш корумпованих країн перша група демонструє значну соціально-економічну нерівність, тоді як друга характеризується високим рівнем соціальної та економічної справедливості.