Фельдмаршал Гарнет Джозеф Волслі, 1-й віконт Волслі () KP, GCB, ОМ, GCMG, PC  — англо-ірландський офіцер британської армії, що став одним із найвпливовіших і шанованих британських генералів після низки успіхів у Канаді, Західній Африці та Єгипті, після чого він відіграв центральну роль у модернізації британської армії задля підвищення її ефективності.

Волслі вважається одним із найвидатніших героїв війни Британської імперії епохи Нового імперіалізму, які отримали нагороди. Брав участь у воєнних кампаніях у Бірмі, Китаї, Канаді та Кримській війні, повстанні сипаїв у Індії, а також по всій Африці, включаючи кампанію Ашанті (1873—1874) та Нільську експедицію проти Махдистського Судану в 1884—1885 роках. Волслі обіймав посаду головнокомандувача збройними силами з 1895 по 1900 рік. Його репутація ефективного працівника призвела до появи англійської фрази наприкінці XIX століття «все, сер Гарнет», що означає «все в порядку».

Походження та навчання Лорд Волслі народився 1833 року старшим сином у відомій англо-ірландській родині в Дубліні майора Гарнета Джозефа Волслі з лінійного піхотного полку King's Own Scottish Borderers та Френсіс Енн Волслі (уродженої Сміт). Волслі були давньою землевласницькою родиною у Волселі, графство Стаффордшир, яка має тисячолітню історію. Волслі народився в Голден-Брідж-Хаус, резиденції родини його матері. Його дідом по батьковій лініх був преподобний Вільям Волслі, ректор Таллікорбета, і третій син сера Річарда Волслі, 1-го баронета, який засідав у Палаті громад Ірландії від Карлоу.

Місцем проживання родини була гора Волслі в графстві Карлоу. Гарнет Джозеф Волслі мав чотирьох молодших сестер і двох молодших братів, Фредеріка Волслі (1837—1899) та сера Джорджа Волслі (1839—1921)./

Батько Волслі помер у 1840 році на 63-му році життя, залишивши свою вдову та сімох дітей на свою армійську пенсією. На відміну від інших хлопців у його класі, Волслі не відправили до Англії, щоб навчатися у школі Герроу чи коледжі в Ітоні, він навчався в місцевій школі в Дубліні. Сімейні обставини змусили Волслі покинути школу, коли йому було 14 років, і він знайшов роботу в офісі геодезиста, що допомогло йому отримувати зарплату та продовжувати вивчати математику та географію самостійно.

Початок військової кар'єри Гарнет Джозеф Волслі спочатку мріяв про кар'єру в церкві, але його фінансове становище означало, що йому потрібен був багатий покровитель, щоб підтримати таку ініціативу. Замість цього він шукав можливість вивчитися на офіцера. Не маючи змоги дозволити собі навчання в Королівському військовому коледжі у Сандгерсті або купити комісію, Волслі написав своєму співвітчизнику з Дубліна, фельдмаршалу 1-му герцогу Веллінгтону Артуру Веллслі, з проханням про допомогу. Веллінгтон, тодішній головнокомандувач збройними силами, пообіцяв допомогти хлопцю, коли йому виповниться 16 років. Однак Веллінгтон, очевидно, не помітив його й не відповів на інший лист, надісланий Джозефом Волслі у 17-річному віці. Тому хлопець безуспішно звернувся до його секретаря, лорда Фіцроя Сомерсета. На той час британська армія відновлювалася після значних втрат під час останньої війни в Південній Африці, і Волслі написав Сомерсету: «Я буду готовий розпочати військову службу в найкоротший термін, якщо ваша світлість захоче призначити мене до полку, який зараз перебуває на фронті». Тоді його мати написала герцогу, щоб оскаржити прохання сина, утім 12 березня 1852 року 18-річного Волслі було призначено прапорщиком у 12-му Саффолкському полку, на знак визнання служби його батька.

Через місяць після початку служби у складі 12-го піхотного полку, 13 квітня 1852 року Волслі перейшов до 80-го піхотного полку, з яким він брав участь у Другій англо-бірманській війні. 19 березня 1853 року під час атаки на Донабю Гарнет Джозеф Волслі був важко поранений в ліве стегно кулею джінгала , про що згадується в депешах. Підвищений у лейтенанти 16 травня 1853 року і повернувшись додому інвалідом, Волслі перевівся до 84-го піхотного полку 27 січня 1854 року, а потім до 90-го легкого піхотного полку, який на той час дислокувався в Дубліні 24 лютого 1854 року. 29 грудня 1854 року Джозеф Волслі отримав звання капітана.

Кримська війна Волслі супроводжував полк до Криму і висадився в Балаклаві в грудні 1854 року. Його обрали помічником командира інженерних військ у складі корпусу королівських інженерів під час облоги Севастополя. Волслі ніс військову службу протягом усієї облоги, де був поранений у «Каменоломнях» 7 червня 1855 року, а потім знову в окопах 30 серпня 1855 року, втративши око.

Після падіння Севастополя Волслі був прийнятий на службу до штабу генерал-квартирмейстера, допомагаючи у відправці військ, боєприпасів та продовольства, і був одним з останніх британських військовиків, які покинули Кримський півострів у липні 1856 року . За свої заслуги капітан Волслі двічі згадувався в депешах, отримав військову медаль, французький Орден Почесного легіону 5-го ступеня та турецький орден Меджиді 5-го ступеня.

Через шість місяців після приєднання до 90-го піхотного полку в Олдершоті Гарнет Джозеф Волслі у березні 1857 року був відправлений на фронт другої опіумної війни. Під час подорожі, транспортне судно Transit, на якому перебували військовики, зазнало аварії в протоці Банка. Усі британські армійці були врятовані, але лише з особистою зброєю та мінімальною кількістю боєприпасів. Їх доставили до Сінгапуру, а звідти відправили до Калькутти для придушення повстання сипаїв у Індії.

Індійське повстання 1857 року

Волслі відзначився під час оборони Лакгнау під командуванням сера Коліна Кемпбелла в листопаді 1857 року та під час оборони позиції в Аламбагу під командуванням Оутрама , беручи участь у діях 22 грудня 1857 року, 12 січня 1858 року та 16 січня 1858 року, а також у відбитті великої атаки 21 лютого 1858 року. Тогорічного березня він брав участь в останній облозі та захопленні Лакгнау. Потім він був призначений заступником-помічником генерал-квартирмейстера в штабі дивізії держави Ауд сера Гоупа Гранта і брав участь у всіх операціях кампанії, включаючи дії в Барі, Сарсі, Навабганджі, захопленні Файзабада, захопленні Гомті та Султанпура. Восени і взимку 1858—1859 років він брав участь у кампаніях Байсвара, Транс-Гхагхари та Транс- Рапті, які завершилися повним придушенням повстання. За його заслуги він часто згадувався в депешах, і отримавши Індійську медаль за придушення повстання. Також Гарнет Джозеф Волслі був підвищений до військового тимчасове звання майора 24 березня 1858 року та лейтенанта-полковника 26 квітня 1859 року.

Під час повстання Волслі демонстрував рішучу позицію щодо корінних народів, називаючи їх "звірячими нігерами «, і зауважуючи, що сипаї мали „бочки й бочки з брудом, який тече в жилах цих негрів“.

Волслі продовжував службу в штабі сера Гоупа Гранта в Ауді, і коли Грант був призначений командуючим британськими військами в англо-французькій експедиції до Китаю 1860 року (під час другої опіумної війни), супроводжував його як заступник-помічник генерал-квартирмейстера. Джозеф Волслі також був присутній під час боїв під Син-го, взяття Тан-гу, штурму фортів Дагу , окупації Тяньцзіня, битви при Па-то-чео та вступу до Пекіну (під час якого було розпочато руйнування Старого літнього палацу китайських імператорів). Він допоміг у повторній висадці британських військ до настання зими. Джозефа Волслі знову згадували в Посланнях, і за його заслуги він отримав медаль і дві застібки. Повернувшись додому, офіцер опублікував „Розповідь про війну з Китаєм“ у 1860 році . А 15 лютого 1861 року йому було присвоєно звання майора.

Громадянська війна в США та служба в Канаді

У 1862 році, невдовзі після битви під Антітамі, Волслі звільнився зі своїх військових обов'язків і вирушив розслідувати хід громадянської війни в США. Він подружився з прихильниками Півдня в Меріленді, які допомогли йому подолати шлях до Вірджинії з проривачем блокади через річку Потомак. Там він познайомився з генералами Робертом Едвардом Лі, Джеймсом Лонгстрітом та Стоунволом Джексоном. Джозеф Волслі також надав аналіз бойових дій генерал-лейтенантові Натану Бедфорда Форресту. New Orleans Picayune (10 квітня 1892) опублікував десятисторінковий життєпис Волслі про Форреста, який опрацював головну інформацію зібрану про нього біографами того часу. Ця робота була опублікована в журналі Південного історичного товариства в тому ж році, і сьогодні її часто цитують. Волслі звернувся до ролі Форреста в битві при Форт-Піллоу біля Мемфіса, штат Теннессі в США, у квітні 1864 року, в якій, за деякими твердженнями, деякі афроамериканці у складі Кольорових військ США та білі офіцери були вбиті після завоювання Форт-Піллоу. Волслі писав: „Я не думаю, що той факт, що половина невеликого гарнізону захопленого штурмом місця була вбита або поранена, свідчить про якусь незвичайну кровожерливість з боку нападників“.United Service Magazine, London, 1892, April and May issues

У листопаді 1861 року Волслі був одним з офіцерів спеціальної служби, направлених до провінції Канада у зв'язку з інцидентом <i id="mw_g">у Тренті</i>. Після закінчення Громадянської війни в Сполучених Штатах Америки Волслі повернувся до Канади, де 5 червня 1865 року став бревет-полковником, а з того ж дня став помічником генерал-квартирмейстера в Канаді. Наступного року він брав активну участь у захисті Канади від феніанських набігів зі США. 1 жовтня 1867 року він був призначений заступником генерал-квартирмейстера в Канаді У 1869 році була опублікована його „Солдатська кишенькова книжка для польової служби“ , яка відтоді витримала багато видань. У 1870 році Гарнет Джозеф Волслі успішно керував експедицією на Ред-Рівер для встановлення суверенітету Канади над Північно-Західними територіями та Манітобою. Провінція Манітоба увійшла до Канадської конфедерації, коли компанія Гудзонової затоки передала свій контроль над Землею Руперта уряду Домініону Канада. Британська та канадська влада проігнорувала Раду Ассінібої, що існувала раніше, і зірвала переговори з її заміною, тимчасовим повстанським урядом метисів на чолі з Луї Ріелем. Кампанія з придушення повстання була ускладнена поганою комунікацією на той час. Форт Гаррі (нині Вінніпег), столиця Манітоби, був невеликим центром, відділеним від Онтаріо скелями та лісами регіону Канадського щита. Найпростіший шлях до Форт-Гаррі, який не проходив через Сполучені Штати Америки, пролягав через багато річок і озер, що простягалися на шістсот миль від Верхнього озера, якими нечасто перетиналися неаборигени, і де неможливо було поповнити власні припаси. Чудові заходи та ретельна організація транспорту відображають велику заслугу командира (Гарнета Джозефа Волслі), який після повернення додому 22 грудня 1870 року був нагороджений орденом Святого Михайла та Святого Георгія, а також компаньйоном Ордена Лазні 13 березня 1871 року.

Реформи Кардвелла Призначений помічником генерал-ад'ютанта у Воєнному офісі в 1871 році, Гарнет Джозеф Волслі сприяв планам Кардвелла щодо реформування армії. Нововведення зустріли сильний спротив з боку високопоставлених військових діячів на чолі з герцогом Джорджом Кембриджським, головнокомандуючим збройними силами. В їх основі був намір значно розширити приховану силу армії шляхом створення резервів, як через запровадження законодавства про „коротку службу“ , яке дозволяло солдатам нести другу частину терміну військової служби в резерві, так і через введення міліційних (тобто нерегулярних) батальйонів до складу нової локалізованої полкової структури. Опір консерваторів у армії тривав, і на ряді наступних військових посад Волслі боровся публічно, а також у структурі армії за їх впровадження, довго ще після того, як законодавство було прийнято і Кардвелл пішов.