Третя англо-майсурська війна (1790–1792) — конфлікт у Південній Індії між Майсурським королівством і Британською Ост-Індською компанією, Королівством Траванкор, Імперією Маратха та Нізамом Гайдарабаду. Це була третя з чотирьох англо-майсурських війн.
Передумови Тіпу Султан, правитель Королівства Майсур, і до нього його батько Гайдар Алі, двічі билися з військами Британської Ост-Індської компанії. Перша англо-майсурська війна, що велася в 1760-х роках, завершилася безрезультатно з обох сторін, положення договору включали обіцянки взаємної допомоги в майбутніх конфліктах. Нездатність британців підтримати Майсур у конфліктах з імперією маратхів та інші дії на підтримку ворогів Майсура призвели до того, що Гайдар розвинув неприязнь до британців.
Після того, як у 1779 році британці захопили контрольований Францією порт Мае, Гайдар, який отримував військові постачання через цей порт і передав його під свій захист, розпочав Другу англо-майсурську війну. Ця війна завершилася останнім рівноправним британсько-індійським, Мангалорським договором 1784 року, який відновив status quo ante bellum за умовами, які офіційні особи компанії, такі як Воррен Гастінгс, вважали вкрай несприятливими для Британської Ост-Індської компанії. Тіпу, який отримав контроль над Майсуром після смерті свого батька в грудні 1782 року, зберіг непримиренну ненависть до британців і незабаром після підписання договору 1784 року заявив, що має намір продовжувати бій з ними, якщо буде така можливість. Він відмовився звільнити британських полонених, що було однією з умов договору. Тіпу Султан ще більше зміцнив свої союзи з Алі Раджею Бібі Джунумабе II, мусульманським правителем, і мусульманською громадою Маппіла в регіоні під Заморіном імперії Калікут, таким чином розширивши сферу впливу султанату Майсур.
У 1786 році британський генерал Чарльз, 2-й граф Корнволліс став генерал-губернатором Індії та головнокомандувачем Ост-Індської компанії. Хоча він формально скасував угоди з маратхами та Гайдарабадом, які порушували умови договору 1784 року, він неофіційно прагнув отримати їхню підтримку та підтримку Нізама Гайдарабаду, або принаймні їхній нейтралітет, у разі конфлікту з Майсуром.
Події, що призвели до війни
У 1788 році компанія отримала контроль над Циркаром Ґунтура, найпівденнішим із Північних Циркарів, які компанія придбала за попередніми угодами з Нізамом. В обмін на це компанія надала Нізаму два батальйони ротних військ. Обидва ці акти поставили британські війська ближче до Майсуру, але також гарантували, що у разі конфлікту Нізам підтримає британців.
Траванкор був мішенню Тіпу для придбання або завоювання з кінця попередньої війни. Непрямі спроби захопити королівство в 1788 році зазнали невдачі, і Арчібальд Кемпбелл, тодішній президент Мадраса, попередив Тіпу, що відповідно до Мангалорського договору напад на Траванкор буде розглядатися як оголошення війни компанії. Раджа Траванкору також розлютив Тіпу, розширивши укріплення вздовж кордону з Кочіном на територію, на яку Майсур претендував як на складову його васальної держави, і купивши у Голландської Ост-Індської компанії два форти в Королівстві Кочін, держава заплатила данина Тіпу Султану.
У 1789 році Тіпу Султан послав війська на Малабарське узбережжя, щоб придушити повстання. Багато людей втекли до Траванкору, країни, незалежної від Майсуру, і до Кочіна, країни, яка платила данину Тіпу, після його наступу. Щоб слідувати за ними, восени 1789 року Тіпу почав збирати війська в Коїмбаторі, готуючись до штурму Недумкотти, укріпленої лінії оборони, побудованої Дхармою Раджею з Траванкора для захисту свого володіння. Корнволліс, спостерігаючи за цим наростанням, повторив наступнику Кемпбелла, Джону Голланду, що напад на Траванкор слід розглядати як оголошення війни, і зустрів сильну відповідь Британії. Тіпу, усвідомлюючи, що Голланд не був таким досвідченим військовим офіцером, яким був Кемпбелл, і що він не мав таких близьких стосунків, як Кемпбелл і Корнволліс (обидва служили в Північній Америці під час Війни за незалежність США), ймовірно, вирішив, що це доречний момент. час атакувати.
Ранні кампанії 29 грудня 1789 року Тіпу очолив 14 000 солдатів з Коїмбатору та напав на Недумкотту. Перший етап був поразкою Тіпу, коли сили Траванкору під командуванням Кесави Піллаї завдали серйозних втрат силам Тіпу та відкинули їх назад. Поки майсурські війська та їхні союзники перегруповувалися, губернатор Голланд, на превеликий розчарування Корнволліса, замість того, щоб мобілізувати військових, почав переговори з Тіпу. Корнволліс був на межі того, щоб вирушити до Мадрасу, щоб прийняти командування, коли отримав повідомлення, що збирається прибути заміна Голланда, генерал Вільям Медовз. Медовз силоміць усунув Голланда та почав планувати операції проти Тіпу, нарощуючи війська в Трихінополі.
Кампанія Медоуза, 1790 рік Був травень, коли Медовс був готовий до походу. Тим часом Тіпу наприкінці квітня 1790 року відновив атаку на Траванкор і успішно прорвав лінію Недумкотта, незважаючи на значні втрати, завдані трансванкорською армією. Траванкорська армія стратегічно відступила на дальній берег річки Періяр і підготувалася, перегрупувавшись, щоб тримати переправу через річку. Мусонні дощі завадили майсурській армії форсувати річку, і коли Тіпу отримав звістку про те, що британська кампанія з Мадрасу почала формуватися як значна загроза, він відступив із Траванкору.
План атаки, розроблений Медовзом, передбачав атаку з двох напрямків: головний удар по району Коїмбатор і відволікаючий удар на Майсур з північного сходу. Корнволліс був незадоволений цим планом, частково через пізній сезон (боротьба була набагато складнішою під час сезону дощів) і довгі лінії постачання з Мадрасу, які передбачав план. Однак він був готовий надати Медовзу можливість самостійно командувати.
Наприкінці травня Медовз переїхав із Трихінополя. Через погодні умови та проблеми з обладнанням його просування було повільним. Він зустрів незначний опір, оскільки Тіпу відвів свої основні сили на нагір'я Майсура. 21 липня після того, як Медовс захопив деякі менші укріплення в окрузі шляхом або покидання, або негайної капітуляції гарнізону, він без опору увійшов до Коїмбатору. Його єдина опозиція складалася з 4000 кавалеристів під командуванням Саїда Сахіба, яких Тіпу відрядив для спостереження та переслідування його дій; більшість із них зрештою були загнані через річку Бхавані кіннотою Медовза. Подальші опорні пункти в окрузі впали, Палгат і Діндігул вимагали значних дій для захоплення.
Хоча кампанія була успішною в отриманні повного контролю над районом Коїмбатор, Медовзу довелося розділити свої сили, щоб утримати його, з найбільшими загонами в Коїмбаторі, Палгаті та Сатьямангаламі. Атака з Бенгалії та третя з Бомбею почалися пізно, коли Тіпу здійснив контратаку.
Контратака Тіпу 2 вересня Тіпу залишив Шрірангапатнам на чолі 40-тисячної армії. Спускаючись з гірських перевалів, починаючи з 9 вересня, він почав рухатися до Сатьямангаламу. У той час як 13 вересня гарнізон із 2800 осіб витримав початковий напад сил Тіпу, капітан Джон Флойд, командир гарнізону, вирішив відійти. Під покровом ночі вони перетнули Бхавані й попрямували до Коїмбатору. Тіпу, сповільнений сильними дощами, послав 15 000 кавалерії в погоню. Зрештою вони наздогнали та захопили більшу частину обозу Флойда та продовжили переслідувати втомлений гарнізон. Того вечора, коли вони розташувалися табором у Чейорі, на них напала повна сила армії Тіпу. Відчайдушна стійка піхоти відбила повторні атаки, і лише прибуття підкріплення, надісланого Медовзом, їх врятувало.
Потім Тіпу розпочав кампанію з перерізання британського постачання та комунікацій, одночасно відстежуючи пересування своїх головних сил. На початку листопада він успішно ввів Медовза в оману, перемістивши значну частину своєї армії на північ, щоб атакувати менші сили Бенгалії. Ці сили, близько 9000 чоловік на чолі з полковником Максвеллом, досягли Каверіпаттінаму та міцно укріпили його позиції. Не маючи можливості пробити оборону, Тіпу відступив на південь 14 листопада після того, як дізнався, що Медовз знову на його сліді. 17 листопада Медовз і Максвелл об'єднали свої сили і переслідували Тіпу, який вирішив рушити до Трихінополя. Не маючи змоги зробити більше, ніж пограбувати місто до того, як прибув Медовз, Тіпу рушив до буйства через Карнатик, руйнуючи міста та захоплюючи припаси. Він опинився на французькому форпості в Пондічеррі, де намагався зацікавити французів підтримати його зусилля проти британців. Оскільки Франція тоді перебувала на ранніх стадіях своєї революції, ці спроби були абсолютно безуспішними. У цей час Медоуз рушив до Мадрасу, де передав командування своєю армією лорду Корнволісу.
Наступ союзників Тіпу султан перетворив війни проти англійців, керали та маратхів на релігійну війну, про що свідчать його особисті листи. Він винищив багатьох індуїстів і християн, не шкодуючи навіть жінок і дітей, зруйнував численні церкви, індуїстські храми і навіть синагоги. Тіпу був суперечливою фігурою і критикувався за репресії проти індуїстів і християн. Різні джерела описують масові вбивства, ув'язнення, примусове навернення і обрізання індуїстів (Кодавас з Корга і Нейрс Малабар) і християн (католики Мангалуру), а також знищення церков і храмівPanikkassery, Velayudhan., які цитуються як докази його релігійної нетерпимості. Він також порушив свої обіцянки щодо гуманного поводження та звільнення військовополонених, наприклад, в одному випадку, про який згадує літописець, він убив місцевого короля, який підкорився йому, і його тіло тягнули через місто. Багато християнських місіонерів також задокументували тортури місцевих християн і руйнування їхніх церков і храмів.
Однак інші вказували на те, що дії Тіпу проти індуїстів Корга та Малабару, а також наїрів були зумовлені політичними мотивами, після того, як вони повстали «шість разів», і він пробачив їх, подібно до того, як він покарав християн Канара під час Другої англо-майсурської війни після того, як вони вчинили зраду, надаючи неоціненну допомогу англійцям. Насправді індуїстський храм у Срінгері під час війни 1791 року знищив наліт маратхів, які, вчинивши святотатство, пограбувавши храм і вбивши або поранивши місцевих жителів, серед яких були місцеві жителі та брагамани, що змусило Свамі благати про допомогу Тіпу, який на допомогу у відновленні храму швидко відправив людей та кошти. Те, що Тіпу призначив різних індуїстів на високі пости при дворі та як офіцерів у своїй армії під час війни, суперечить твердженням, що він перетворив битву на релігійну війну, і враховуючи, що Тіпу надав гранти численним храмам, і ніколи не перешкоджав індуїстам поклонятися, фінансував будівництво храму Гопур у Конджіврамі під час цієї війни, і навіть брав участь у місцевих індуїстських фестивалях, які відбувалися під час його перебування, та покривав деякі витрати.
Влітку 1790 року приблизно 30-тисячна маратська армія під командуванням Пурсерама Бхоу в супроводі загону британських військ з Бомбея почала марш до Майсуру. Перед великою армією здалися кілька перших майсурських форпостів, і вона впевнено, хоча й повільно просувалася, поки у вересні вона не досягла Дарвара. Протягом 29 тижнів форт був обложений, і 3 квітня 1791 року гарнізон нарешті здався. Після цього армія продовжила наступ, досягнувши на початку травня річки Тунгабхадра.
Друга армія, що складалася з 25 000 кавалеристів і 5 000 піхотинців під командуванням Геррі Пунта, якому допомагав загін британських солдатів з армії Мадрасу, залишила Пуну в січні 1791 року, врешті-решт досягнувши Курнула без значного спротиву. Поспішно Пунт пішов на консультацію з нізамом, який не перетнув Майсур, побоюючись, що велика армія Тіпу розгромить його, перш ніж вона зможе приєднатися до армії одного з інших союзників. Отримавши повідомлення про те, що Корнволліс захопив Бангалор і рухається до столиці Майсура, Шрірангапатнам, Нуррі Пунт рушив із Курнула та 28 травня з'єднався з Корнволлісом.