Іст-Вілледж (; дослівно: "Східне поселення") — нейборгуд в Нижньому Мангеттені (Нью-Йорк) на південь від великого району Іст-Сайд. На півночі межа нейборгуда проходить по 14-й вулиці, на заході — Бауері і Третьою авеню, на півдні — Хаустон-стріт і на сході — авеню D .
Іст-Вілледж межує на заході з нейборгудами Нохо, Бауері та Гринвіч-Вілледж, на півночі з Грамерсі та Стайвесант-таун — Пітер-Купер-Вілледж, на півдні - з Нижнім Іст-Сайдом. До складу Іст-Вілледжу входять Алфабет-Сіті, Бауері та Маленька Україна — район історичного поселення українців емігрантів у Нью-Йорку.
У колоніальні часи територія де нині розташований Іст-Вілледж була околицею Нью-Йорка. Наприкінці XIX — на початку XX століття район зазнав значного припливу іммігрантів з різних частин Європи. Великим етнічним анклавом колись була Маленька Німеччина, яка після пожежі на пароплаві «Генерал Слокам» у 1904 році втратила свою ідентичність. Історично Іст-Вілледж був складовою Нижнього Іст-Сайду, але з початком 1960-х років, з переселенням в район художників і музикантів, став розвивати власну субкультуру і набув рис, характерних для сьогоднішнього дня. В наші час в районі робляться активні зусилля щодо збереження історичної спадщини.
Іст-Вілледж став центром контркультури, батьківщиною багатьох музичних, художніх та літературних рухів, особливо таких як панк-рок. Район досі вважається символом нічного життя Нью-Йорка та одним із його культурних центрів..
Історія
Нідерландські наділи
Початково територія нинішнього Іст-Вілледжа була заселена корінними американцями ленапе . Вони проживали тут непостійно, приходячи на риболовлю влітку і повертаючись углиб материка в холодні періоди року, щоб там полювати і займатися землеробством, тобто вели кочовий спосіб життя . У 1626 році Мангеттен був викуплений Петером Мінуїтом (обіймав посаду губернатора Нових Нідерландів) в Голландської Вест-Індської компанії . Згодом південніше нинішньої вулиці Фултон-стріт голландці, що прийшли сюди в 1620-х роках, заснували колонію Новий Амстердам. На північ від цієї місцевості було кілька невеликих плантацій і великих ферм, які тоді називалися «буверіями» ( ; еквівалентно boerderij - "ферма" - сучасною голландською мовою). Навколо них було кілька анклавів вільних або «напіввільних» вихідців з Африки, які служили буфером між голландцями і корінними жителями Америки . Одне з найбільших таких поселень знаходилося вздовж сучасної вулиці Бауері між Прінс-стріт та Астор-Плейс. Чорношкірі фермери були одними з перших постійних поселенців у цьому районі і власне кілька таких ферм знаходилося і на території сучасного Іст-Вілледжа .
Зміна культурного вектора
Новий імідж До середини XX століття Іст-Вілледж був лише північною частиною Нижнього Іст-Сайду зі схожою іммігрантською культурою робітничого класу. У 1950-1960-х роках за приходом сюди бітників пішли хіпі, музиканти, письменники і художники, яким була не по кишені оренда в Гринвіч-Вілледжі, який стрімко облагороджувався і відповідно ставав дорожчим. Серед перших творчих особистостей, що переїхали сюди в 1951—1953 роках були письменники Аллен Гінзберг, Уістен Х'ю Оден і Норман Мейлер . Приблизно в той же час на вулиці Східній 10 відкрилися спільні художні галереї, першими з яких у 1952 році стали «Танджер» () та «Ханса» () . В 1955 в районі була знесена гілка надземної залізниці . Це зробило район більш привабливим для потенційних жителів, і вже в 1960 The New York Times зазначала: «цей нейборгуд поступово стає визнаним продовженням Гринвіч-Вілледжа ⟨ ... ⟩ що простягає нью-йоркську богему від річки до річки» .
У тій же статті 1960 року говорилося, що маклери все частіше називають цей нейборгуд «Вілледж-Іст» або «Іст-Вілледж». Нова назва використовувалася, щоб уникнути асоціацій з нетрями Нижнього Іст-Сайду і підвищити престижність району. Згідно The New York Times, путівник 1964 року під назвою «Нью-Йорк Ерла Вілсона» () повідомляв, що «художники, поети та власники кав'ярень із Гринвіч-Вілледжа намагаються переробити цей район під гучною назвою „Іст-Вілледж“» . Нові мешканці та маклери з нерухомості популяризували нову назву і до середини 1960-х цей топонім вже використовувався в медіа-середовищі. У 1966 році почала виходити щотижнева газета з новою назвою району: The East Village Other. The New York Times у статті від 5 червня 1967 року зафіксувала популярність нової назви нейборгуда. Таким чином нейборгуд як і назва сформувалися до середини 60-х років.
Іст-Вілледж став центром нью-йоркської контркультури та місцем народження багатьох художніх рухів, включаючи панк-рок та ньюйориканський літературний рух, започаткований пуерто-риканськими нью-йоркцями . Декілька колишніх ідешських театрів були переобладнані під постановки офф- і офф-офф-Бродвея ; наприклад, Громадський театр на Другій авеню, 66, став Театром Філліс Андерсон (). У театрах на 4-й Східній вулиці також проходили офф-бродвейські постановки серед яких були Королівський театр, Театр на Четвертій вулиці, Театр Даунтаун, Експериментальний театральний клуб La MaMa () і Театр Truck & Warehouse — все це лише в одному кварталі між Бауері і Другою авеню, тому можна зрозуміти наскільки мистецьким поступово ставав район .
У 1970-1980-х роках Нью-Йорк в цілому занепадав і наближався до банкрутства, особливо після податково-бюджетної кризи 1975 року. Багато житлових будинків в Іст-Вілледжі без належного утримання приходили в занедбаний стан . Місто хоч і придбало багато цих будівель, але водночас і не змогло підтримувати їх стан через брак коштів . В 1986 був прийнятий план капітального ремонту відповідно до якого деякі об'єкти нерухомості були передані Асоціації взаємного житлового будівництва Купер-сквер () в рамках угоди 1991 .
Незважаючи на погіршення стану житлового фонду в Іст-Вілледжі його музичні та художні майданчики процвітали. До 1970-х років по сусідству почали відкриватися танцювальні зали для геїв та панк-рок-клуби . До них входив рок-клуб «», що став пізніше приватним гей-клубом «Сейнт» ( ). Він знаходився в будівлі кінотеатру на Другій авеню, 105 . Театр Філліса Андерсоан був переобладнаний в Театр Другої авеню, ставши прибудовою до музичного клубу CBGB і приймав таких музикантів, як Брюс Спрінгстін, Патті Сміт і Talking Heads. В клубі Pyramid, що відкрився в 1979 на Авеню A, 101, виступали такі виконавці, як Nirvana і Red Hot Chili Peppers, а також дреґ-квін Ру Пол і Енн Маґнусон . Крім того, до середини 1980-х років в Іст-Вілледжі знаходилося понад 100 художніх галерей, першою з яких стала так звана "Весела Галерея" Білла Стеллінга і Патті Астор . Також у нейборгуді виставлялися роботи Кіта Харінга та Жана-Мішеля Баскія . Безліч галерей відкрилося згодом на 7-й вулиці.
Спад
До 1987 року занепали і художні майданчики . На жаль, багато художніх галерей переїхали в більш прибуткові нейборгуди, такі як Сохо, або згодом зовсім закрилися . Художні майданчики стали жертвами свого власного успіху, оскільки їхня популярність згодом відродила ринок нерухомості в Іст-Вілледжі і ціни на нерухомість недозволили більше мешкати тут митцям та художникам .
Одним із клубів, які намагалися відродити колишнє мистецьке минуле нейборгуда, був «Будинок задоволення» ( Мо Піткінса, який також частково належав коміку Джиммі Феллону до його закриття у 2007 році . Згідно з дослідженням Фордемського університету, присвяченому занепаду культури в Іст-Вілледжі, «молода ліберальна культура, яка колись знайшла своє місце на мангеттенській стороні Іст-Рівера», частково перемістилася в нові райони, такі як Вільямсбург у Брукліні . Не зважаючи на це в Іст-Вілледжі все ще залишається кілька помітних артистичних майданчиків, таких як кафе «Сайдвок» ( ) на перетині 6-ї вулиці та авеню A, а також поетичні клуби «Бауері» та Ньюйориканське поетичне кафе .
Джентрифікація
Наприкінці XX століття в Іст-Вілледж прийшла джентрифікація, що стало результатом вищезгаданого зростання цін на житло . У 1970-х роках орендна плата була надзвичайно низькою, і цей район вважався одним із найменш привабливих на Мангеттені . Проте вже в 1983 році Times повідомляла, що через наплив художників і подальшого підвищення орендної плати багато закладів та іммігрантів були змушені покинути Іст-Вілледж . Вже наступного року молоді професіонали становили кістяк населення нейборгуда. Незважаючи на це рівень злочинності залишався високим, а в Томпкінс-сквер-парку відкрито продавалися наркотики .
Соціальна напруженість спричинена джентрифікацію вилилась у бунт в Томпкінс-свер-парку в 1988 році. Бунт відбувся на тлі планів міського уряду оголосити тут комендантську годину, спрямовану на боротьбу з місцевими безпритульними. Однак в 1992 парк знову був відкритий . Наслідки бунту дещо уповільнили процес джентрифікації, оскільки ціни на нерухомість впали . Однак до кінця XX століття ціни на нерухомість відновили стрімке зростання. Близько половини магазинів Іст-Вілледжа відкрилися протягом десяти років після бунту, а рівень вакантних площ за цей період впав з 20% до 3%, що вказує на те, що багато довгострокових орендарів покинули район і район отримав нове обличчя .
На початку XXI століття деякі будівлі в цьому районі були знесені та замінені на більш нові будинки . Наприклад, в 2010 році актор Девід Швіммер купив на 6-й вулиці особняк 1852. Незважаючи на неоднарозові повідомлення про можливий статус пам'ятки архітектури він повністю перебудував особняк .
Географія З Іст-Вілледжем межують райони Нохо, Бауері та Гринвіч-Вілледж на заході, на північному заході, Стайвесант-таун-Пітер-Купер-Вілледж на північному сході, Грамерсі на півночі та Нижній Іст-Сайд на півдні . У нейборгуді є кілька невеликих анклавів із яскраво вираженим характером .
Альфабет-Сіті
Альфабет-Сіті — це східна частина Іст-Вілледжа, що отримала свою назву за вулицями з однолітерними назвами такими як авеню A, B, C і D. Район обмежується вулицею Хаустон-стріт на півдні та 14-й вулицею на півночі. З визначних пам'яток в Альфабет-Сіті можна виділити Томпкінс-сквер-парк і згадуване вище Ньюйориканське поетичне кафе . В Альфабет-Сіті є вулиця Сент-Маркс-Плейс, що є продовженням 8-ї вулиці між Третьою авеню та авеню А. На ній широко представлена японська вулична культура, а також ретро-панк-культура та новий магазин клубу CBGB. Також Сент-Маркс-Плейс є частиною "Мозаїчної стежки" — маршруту з 80 інкрустованих мозаїкою ліхтарних стовпів, що веде від Бродвею вниз по 8-й вулиці до авеню А і 4-ї вулиці і потім назад до 8-ї вулиці .
Альфабет-Сіті колись уособлював бажане місце проживання у Нью-Йорку. Його джентрифікація на стику XX і XXI століть докорінно змінила імідж нейборгуда . Східна частина Алфабет-Сіті має власну назву «Лоуїсайда» (), що походить від пуерто-ріканського вимови нейборгуда Нижній Іст-Сайд .
Бауері Колись вулиця Бауері та прилеглий до неї район Бауері були відомі своїми численними притулками для безпритульних, центрами реабілітації наркоманів та барами. Вираз «на Бауері», який згодом вийшов із вживання, був синонімом безгрошів'я . У XXI столітті джентрифікація дійшла до Бауері, і він перетворився на бульвар з новими розкішними кондомініумами. Реконструкція району зустріла опір з боку її постійних мешканців, котрі побоювалися втрати унікальний характер району .. У районі також з'явилося розвинене мистецьке суспільство. Завдяки цьому у Бауері знаходиться , де проводили свої читання письменники Амірі Барака і . До 2006 року на цьому місці розташовувався вищезгаданий легендарний нічний клуб CBGB .
Маленька Україна
Маленька Україна — це етнічний анклав в Іст-Вілледжі, до якого українські нью-йоркці почали переселятися ще наприкінці ХІХ століття .